Мовлення. Усне ділове мовлення. Писемне мовлення.

Мовлення– це мовна діяльність, конкретне говоріння, що проходить у часі і виявляється у звуковій або письмовій формі.

Культура мовлення – збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.

ЯКИМ має бути мовлення ЯК цього домагатися
Змістовним Продумай тему й основну думку висловлювання; розкривай тему повністю, але без зайвих слів, не пиши того, чого не розумієш
Послідовним Говори зв'язно, логічно, за написаним або продуманим планом (тезами), не перестрибуй з одного на інше. Дбай про переходи ("місточки"), висновки, узагальнення
Багатим Уникай повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйся різноманітними, але ЗРОЗУМІЛИМИ тобі мовними засобами, не повторюй тих самих слів, однакових речень, уникай одноманітності, однакової структури речень
Точним Добирай найточніші слова, чітко формулюй думку, за потреби звернися до тлумачного, синонімічного словника
Виразним Виділяй найважливіші слова, висловлює своє ставлення до того, про що говориш
Правильним Дотримуйся мовних норм (правильної вимови, побудови речень)
Доцільним Умій оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять для неї. Завжди враховуй, з ким розмовляєш, з якою метою, де
Образним Підбирай слова і речення, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача

Українська літературна мова має дві форми свого виявлення: усну і писемну. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей. Однак при єдності функцій мова усна і писемна розв'язують це завдання по-різному.

Найважливіші особливості усного ділового мовлення:

1. Усне ділове мовлення – це слухове сприймання певної інформації.

2. Усне мовлення є первинним.

3. Усному мовленню важлива спонтанність.

4. При усному мовленні відбувається безпосередній контакт з визначеною аудиторією.

5. Для усного мовлення характерна посилена інформативність, насиченість різноманітними прикладами, фактами, аргументами.

6. За характером спілкування усне ділове мовлення діалогічне і монологічне.

7. В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, міміка.

8. Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості і складносурядні речення.

Найважливіші особливості писемного ділового мовлення:

1. Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного, бо виникло пізніше.

2. Писемне мовлення - це мовлення, що фіксується графічними, матеріальними знаками й сприймається зором. Ці графічні знаки неоднорідні: є літери української абетки, цифри, різні наукові символи, умовні позначки, графіки, малюнки.

3. Писемна форма дає можливість фіксувати висловлене, забезпечувати збереження і відтворення мовлення у просторі і часі.

4. Писемна мова, як правило, монологічна.

5. Користуючись писемною формою мовлення, людина має можливість виправляти текст, повертаючись до написаного, редагувати його.

6. У зв'язку з тим, що в писемному мовленні відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, важливу роль у писемних текстах грають засоби специфічних суб'єктивно-емоційних оцінок.

7. Писемному мовленні характерні традиційність, консерватизм і нормативність мови, необхідність суворо дотримуватися правил побудови ділового папера (формуляр документу, спосіб викладу, формалізовані типи текстів).

8. При писемному мовленні відбувається односторонній і опосередкований контакт з невизначеною аудиторією.

9. У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Так, деякі тексти взагалі існують лише в писемній формі (якщо резолюції, накази, акти можуть бути хоч прочитані перед аудиторією, то накладні, квитанції, розписки відомі лише в писемній формі і призначені виключно для сприймання їх зором, а не на слух).

10. У писемному мовленні наявна ще така його особливість, як здатність бути відтвореним в усному мовленні.

11. Значну роль в житті суспільства відіграє і така особливість писемної форми мовлення, як потенційно необмежена кількість відтворення і дублювання в тотожній писемній формі певного документу, що необмежено збільшує можливості його впливу.