Мовлення. Усне ділове мовлення. Писемне мовлення.
Мовлення– це мовна діяльність, конкретне говоріння, що проходить у часі і виявляється у звуковій або письмовій формі.
Культура мовлення – збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань; нормативність, літературність усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.
ЯКИМ має бути мовлення | ЯК цього домагатися |
Змістовним | Продумай тему й основну думку висловлювання; розкривай тему повністю, але без зайвих слів, не пиши того, чого не розумієш |
Послідовним | Говори зв'язно, логічно, за написаним або продуманим планом (тезами), не перестрибуй з одного на інше. Дбай про переходи ("місточки"), висновки, узагальнення |
Багатим | Уникай повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйся різноманітними, але ЗРОЗУМІЛИМИ тобі мовними засобами, не повторюй тих самих слів, однакових речень, уникай одноманітності, однакової структури речень |
Точним | Добирай найточніші слова, чітко формулюй думку, за потреби звернися до тлумачного, синонімічного словника |
Виразним | Виділяй найважливіші слова, висловлює своє ставлення до того, про що говориш |
Правильним | Дотримуйся мовних норм (правильної вимови, побудови речень) |
Доцільним | Умій оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять для неї. Завжди враховуй, з ким розмовляєш, з якою метою, де |
Образним | Підбирай слова і речення, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача |
Українська літературна мова має дві форми свого виявлення: усну і писемну. Як усна, так і писемна форми мови є засобом спілкування людей. Однак при єдності функцій мова усна і писемна розв'язують це завдання по-різному.
Найважливіші особливості усного ділового мовлення:
1. Усне ділове мовлення – це слухове сприймання певної інформації.
2. Усне мовлення є первинним.
3. Усному мовленню важлива спонтанність.
4. При усному мовленні відбувається безпосередній контакт з визначеною аудиторією.
5. Для усного мовлення характерна посилена інформативність, насиченість різноманітними прикладами, фактами, аргументами.
6. За характером спілкування усне ділове мовлення діалогічне і монологічне.
7. В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, міміка.
8. Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості і складносурядні речення.
Найважливіші особливості писемного ділового мовлення:
1. Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного, бо виникло пізніше.
2. Писемне мовлення - це мовлення, що фіксується графічними, матеріальними знаками й сприймається зором. Ці графічні знаки неоднорідні: є літери української абетки, цифри, різні наукові символи, умовні позначки, графіки, малюнки.
3. Писемна форма дає можливість фіксувати висловлене, забезпечувати збереження і відтворення мовлення у просторі і часі.
4. Писемна мова, як правило, монологічна.
5. Користуючись писемною формою мовлення, людина має можливість виправляти текст, повертаючись до написаного, редагувати його.
6. У зв'язку з тим, що в писемному мовленні відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, важливу роль у писемних текстах грають засоби специфічних суб'єктивно-емоційних оцінок.
7. Писемному мовленні характерні традиційність, консерватизм і нормативність мови, необхідність суворо дотримуватися правил побудови ділового папера (формуляр документу, спосіб викладу, формалізовані типи текстів).
8. При писемному мовленні відбувається односторонній і опосередкований контакт з невизначеною аудиторією.
9. У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування. Так, деякі тексти взагалі існують лише в писемній формі (якщо резолюції, накази, акти можуть бути хоч прочитані перед аудиторією, то накладні, квитанції, розписки відомі лише в писемній формі і призначені виключно для сприймання їх зором, а не на слух).
10. У писемному мовленні наявна ще така його особливість, як здатність бути відтвореним в усному мовленні.
11. Значну роль в житті суспільства відіграє і така особливість писемної форми мовлення, як потенційно необмежена кількість відтворення і дублювання в тотожній писемній формі певного документу, що необмежено збільшує можливості його впливу.