ПОНЯТТЯ, ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
Заходи забезпечення кримінального провадження характеризуються такими ознаками:
1) державно-владний характер відносин, що виникають, розвиваються і припиняються в ході застосування конкретних заходів забезпечення кримінального провадження. Це — владовідносини;
2) примус у рамках застосування заходів забезпечення кримінального провадження пронизує все провадження у кримінальних справах, бо кримінально-процесуальне право, яким воно регламентується, є галуззю публічного права;
3) забезпечення кримінального провадження може проявлятися у фізичному, матеріальному або моральному (психологічному) впливові державного органу на суб’єкта кримінального процесу;
4) забезпечення кримінального провадження завжди пов’язане з певними обмеженнями прав і свобод суб’єктів процесу;
5) мають особистий характер, бо обмежують особисті права суб’єктів процесу;
6) застосовуються тоді, коли авторитету закону і переконання в необхідності виконання приписів норм права виявляється недостатньо;
7) заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися всупереч волі і бажанню суб’єктів; більш того, вони спрямовані на пригнічення волі, бажань і дій.
Заходи забезпечення кримінального провадження відповідно до глави 10 КПК включають в себе: виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; накладення грошового стягнення; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; відсторонення від посади; тимчасовий доступ до речей і документів; тимчасове вилучення майна; арешт майна; затримання особи; запобіжні заходи.
Детальніше висвітлення нормативної регламентації заходів забезпеченння кримінального провадження дозволяє звернути увагу на такі їх індивідуальні особливості:
‒ виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (глава 11 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК)). Рішення про здійснення приводу приймається під час досудового розслідування слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи у формі ухвали (ч.2 ст.140 КПК). Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, осіб, які одноосібно виховують дітей віком до шести років або дітей інвалідів, а також осіб, які згідно з КПК не можуть бути допитані як свідки;
‒ накладення грошового стягнення (глава 12 КПК). Механізм реалізації полягає в тому, що під час досудового розслідування за ухвалою слідчого судді, а під час судового провадження за ухвалою суду на учасників кримінального провадження за невиконання процесуальних обов’язків у випадках та розмірах, передбачених КПК, може бути накладене грошове стягнення. Зокрема, у випадку неприбуття підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, цивільного відповідача на виклик без поважних причин або неповідомлення про причини свого неприбуття, на них накладається грошове стягнення у сумі від 0,25 до 0,5 розмірів мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; у сумі від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати – у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду (з 1 січня 2012 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1073 гривні) (ч.1 ст.139 КПК);
‒ тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (глава 13 КПК). Механізм реалізації полягає в тому, що слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа мають право (у законно затриманої ними на підставі ст.208 КПК особи) тимчасово вилучити документи, які посвідчують 1) право керування транспортним засобом або судном, 2) право полювання, 3) право на здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст.148 КПК). Після вилучення зазначених документів прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше 2 днів з моменту тимчасового вилучення зобов’язаний звернутися до слідчого судді із клопотанням про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом. Пропуск зазначеного строку тягне за собою необхідність повернення тимчасово вилучених документів. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом може бути здійснене на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування на строк не більше двох місяців (ч.2 ст.148 КПК). Прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про продовження строку тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом (ч.1 ст.153 КПК);
‒ відсторонення від посади (глава 14 КПК) здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування на строк не більше двох місяців (ч.2 ст.154 КПК). Прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про продовження строку відсторонення від посади (ч.1 ст.158 КПК);
‒ тимчасовий доступ до речей і документів (глава 15 КПК). Механізм реалізації полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, вилучити їх (здійснити їх виїмку) (ч.1 ст.159 КПК). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. Строк дії ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали. Забороняється доступ до наступних речей і документів 1) листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв’язку з наданням правової допомоги, 2) об’єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією (ст.161 КПК). Посиленою гарантією від забезпечення доступу користуються речі і документи, які містять охоронювану законом таємницю. Ця гарантія полягає в необхідності довести слідчому судді: 1) неможливість іншими способами отримати потрібні відомості та 2) можливість використання як доказів цих відомостей. До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:
1) інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана їм за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
2) відомості, які можуть становити лікарську таємницю;
3) відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;
4) конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю;
5) відомості, які можуть становити банківську таємницю;
6) особисте листування особи та інші записи особистого характеру;
7) інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;
8) персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;
9) державна таємниця.
‒ тимчасове вилучення майна (глава 16 КПК). Механізм реалізації полягає у фактичному позбавленні підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення (ст.167 КПК). Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК (ч.1 ст.168 КПК). В подальшому на тимчасово вилучене майно слідчим суддею може бути накладено арешт. Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше 72 годин із дня надходження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено.
‒ арешт майна (глава 17 КПК) ‒ тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому КПК порядку. Відповідно до вимог КПК арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи у володінні якої перебуває майно, розпоряджатись будь-яким чином таким майном та використовувати його (ч.1 ст.170 КПК). Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, результати інтелектуальної, творчої діяльності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову (ч.3 ст.170 КПК);
‒ затримання особи (ст.ст. 187-190, 207-213 КПК);
‒ запобіжні заходи (глава 18 КПК).
Отже, заходи забезпечення кримінального провадження слід визначати як передбачені законом заходи впливу на суб’єктів кримінального процесу, які мають самостійне значення та застосовуються з метою забезпечення виконання суб’єктами процесу своїх обов’язків.
Запобіжні заходи, окрім ознак, притаманних для всіх заходів забезпечення кримінального провадження, мають ознаки, які підкреслюють їхній специфічний характер. До числа таких ознак належать такі:
1) запобіжні заходи можуть бути застосовані тільки до певних суб’єктів кримінального процесу: підозрюваного, обвинуваченого;
2) характеризуються специфічними підставами і метою застосування;
3) мають більший у порівнянні з іншими заходами ступінь примусу (обмеження прав).
ВИСНОВКИ З першого ПИТАННЯ:
1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються тоді, коли авторитету закону для учасників кримінального процесу виявляється недостатньо.
2. Заходи забезпечення кримінального провадження поділяються на запобіжні та інші заходи.