ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Як відомо, кримінальне покарання – примусовий захід, який спричиняє позбавлення або обмеження прав і свобод засуджених. Тому з метою забезпечення законності при його виконанні необхідний всебічний контроль за органами і установами, які його виконують. Законодавець удосконалив систему нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, вперше відвівши для цього окрему главу (гл. 4).

Відмінною рисою системи кримінальних покарань, закріплених новим КК України, є широкий набір покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. КВК України у розділі ІІ регулює виконання і відбування цих видів покарань: штраф (гл. 5), позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (гл. 6), позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (гл. 7); громадські роботи (гл. 8); виправні роботи (гл. 9); службові обмеження для військовослужбовців (гл. 10); конфіскація майна (гл. 11); арешт (гл. 12); обмеження волі (гл. 13); тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (гл. 14). При цьому послідовність викладення правового матеріалу в КВК України збігається з послідовністю перерахування покарань в ст. 51 КК України – від меншого до більш тяжкого.

Особливості правового регулювання виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, визначаються в залежності від їх виду. Однак є і загальні риси. Так, виконання кримінальних покарань у виді громадських робіт, виправних робіт, обмеження волі пов’язане з обов’язковим залученням засудженого до праці. При цьому праця засуджених може бути організована на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності. Оскільки в цих покараннях залучення до праці і супутні йому каральні обмеження складають, як правило, основний зміст, то законодавець прямо ув’язав обчислення строку покарання з працею засуджених. Згідно ст. 38 КВК України строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи; строк відбування виправних робіт – роками, місяцями і днями, коли він працював і з його заробітку провадилися утримання (ст. 43).

Особливістю виконання деяких покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, є і те, що КВК України регулює застосування виховного впливу на засуджених при їх виконанні. Мова йде про контроль за поведінкою засуджених і проведення з ними виховної роботи. Ця обставина в більшій мірі властива строковим покаранням і насамперед – обмеженню волі. Так, засуджені до обмеження волі знаходяться під наглядом адміністрації виправного центра. Для забезпечення нагляду на засуджених покладається ряд обов’язків (ст. 59). З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, і громадськими організаціями проводиться соціально-виховна робота (ст. 65).

Особливе місце в системі покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, займають покарання, об’єкт впливу яких складають майнові інтереси засудженого. Це такі покарання, як штраф і конфіскація майна. Правове регулювання виконання цих покарань забезпечує, з одного боку, достатню каральну сутність покарання і тим самим – досягнення поставлених перед ним цілей. З іншого боку – дотримання в розумних межах матеріальних потреб засудженого, членів його сім’ї і інших осіб, що досить актуально в умовах ринкової економіки. Ця тенденція, наприклад, виявляється в нормах КВК України, які встановлюють порядок стягнення штрафу в добровільному і примусовому порядку (ст. 26).

Найдетальніше врегульовано нормами КВК України виконання позбавлення волі Така всеосяжна регламентація виконання цього виду покарання обумовлюється необхідністю, з одного боку, максимально забезпечити дотримання прав і свобод засуджених, їх законних інтересів, а з іншого – надати адміністрації виправних установ можливості для ефективного досягнення цілей покарання, забезпечення порядку і дисципліни, попередження серед засуджених нових злочинів і інших правопорушень, а також їх виправлення і ресоціалізації.

Важливим є встановлення для засуджених до позбавлення волі прогресивної системи відбування покарання: поетапної зміни умов відбування покарання, застосування пільг, у тому числі поліпшення умов тримання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, умовно-дострокового звільнення. Визначена принципово нова система структурних дільниць колоній (дільниці карантину, діагностики і розподілу; дільниці ресоціалізації; дільниці посиленого контролю, дільниці соціальної адаптації; дільниці соціальної реабілітації), яка повинна забезпечувати зміну умов відбування покарання засудженими до позбавлення волі. Переведення засуджених з однієї дільниці до іншої здійснюється в залежності від поведінки засудженого під час відбування покарання, його ставлення до праці та інших засобів виправлення (ст.ст. 94-99).

КВК України істотно розширив обсяг правової регламентації режиму в колоніях різного виду, визначивши вперше на законодавчому рівні його поняття (ст. 102) та деталізувавши правила, які визначають порядок застосування до засуджених обмежувальних і профілактичних заходів (обшуків, оглядів, технічних засобів нагляду і контролю, оперативно-розшукових заходів, діяльності адміністрації виправних установ в особливих умовах і т.п. (гл. 16). Такі процедурні норми створюють правові передумови для здійснення персоналом цих установ режимно-профілактичних заходів, забезпечення контролю за поведінкою засуджених, створення умов для безпеки як самого персоналу, так і засуджених, дотримання їх прав і законних інтересів.

Подальший суттєвий розвиток в КВК України одержали положення щодо гуманізації режиму відбування покарання, поліпшення комунально-побутового забезпечення і медичного обслуговування засуджених. Так, наприклад, відповідно до ст. 115 КВК України норма жилої площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою 3м², для неповнолітніх, жінок – 4м², а для хворих – 5м².

У певній мірі КВК України вніс зміни у правову регламентацію праці засуджених. Принциповим є встановлення заборони засудженим припиняти роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів (ч. 4 ст. 118). В новому КВК України такого роду дії розглядаються як злісне порушення установленого порядку відбування покарання (ст. 133). Новим КВК України приведені у відповідність із сучасними вимогами умови праці та її оплати. Так, для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Вони звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю (ст. 119). Істотно змінене пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі. Так, у ст. 122 КВК України одержало розвиток положення, відповідно до якого особи, яким до відбування покарання була призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання. Вперше у КВК України встановлено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Конкретним змістом наповнена організація виховного впливу на засуджених, до роботи з якими передбачено залучати батьків, інших близьких родичів, представників громадських та релігійних організацій, благодійних фондів. У діяльність колоній введені нові демократичні дорадчі органи – рада виправної колонії, а у виховних колоніях – педагогічна рада, які мають приймати колективні рішення з найбільш важливих питань зміни умов тримання засуджених, а також застосування до них заходів заохочення і стягнення. Що стосується останніх, то КВК України значно змінив і доповнив їх систему (ст.ст. 130, 132). Так, КВК України передбачив нові види стягнень, які можуть застосовуватись до засуджених: сувора догана; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів зарплати. У той же час з системи заходів стягнення виключені: разове позбавлення засуджених, яких тримають у виховних колоніях, відвідання кіно, концерту, участі в спортивних іграх; позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі і заборона на строк до одного місяця купувати продукти харчування. Зменшено строк переведення засуджених у приміщення камерного типу до 3 місяців.

У ст. 133 КВК України наводиться нове, більш розгорнуте і більш точне визначення злісного порушника установленого порядку відбування покарання, як засудженого, який не виконує законних вимог адміністрації, необґрунтовано відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року); припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов’язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.

Реальним гуманізмом наповнені статті КВК України, які регламентують відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми (гл. 21). Одночасно КВК України передбачається створення у виправних колоніях дільниць посиленого контролю для тримання осіб, які показали високу ступінь соціально-педагогічної занедбаності, потяг до продовження протиправної поведінки, а також не проявили готовності до самокерованої соціально-нормативної поведінки. У цих дільницях передбачається створення посиленого нагляду за засудженими і проведення з ними інтенсивної виховної роботи з використанням спеціальних програм.

Як відомо, новий Кримінальний кодекс України виділив довічне позбавлення волі в самостійний вид покарання. Однак за своєю правовою природою і іншими юридичними ознаками воно не відрізняється від такого виду покарання, як позбавлення волі на певний строк. КВК України враховує цю обставину і встановлює, що засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки, де тримаються окремо від інших осіб, які відбувають покарання у виправних колоніях даного виду. У зв’язку з цим, хоча КВК України і виділяє окремий ІV розділ, який регулює порядок і умови виконання довічного позбавлення волі, цей розділ складається всього з двох статей, які регламентують особливості відбування покарання у виді довічного позбавлення волі (ст.ст. 150, 151).

Останній – розділ V КВК України присвячений питанням звільнення засуджених від відбування покарання, допомоги цим особам і контролю за ними. У главі 23 КВК України визначені підстави і порядок звільнення від відбування покарання засуджених до різних видів кримінальних покарань. Вперше на рівні закону визначається правовий статус осіб, які відбули покарання. Так, в ст. 155 говориться, що ці особи несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом. Глава 24 КВК України присвячена допомозі особам, які звільнені від відбування покарання, і у межах своїх можливостей вона досить повно регламентує усі ці питання. Безпосередньо, в ній передбачено для осіб, які підлягають звільненню: безплатний проїзд до місця проживання, забезпечення продуктами харчування і предметами першої необхідності, видача одноразової грошової допомоги і т.п. Останні дві глави КВК України регулюють підстави і порядок встановлення нагляду та здійснення контролю за особами, звільненими від відбування покарання.

На завершення аналізу нового КВК України, слід підкреслити, що він представляє собою комплексний, системний і кодифікований законодавчий акт, прийняття якого є фундаментальним поступом на шляху реформування національного кримінально-виконавчого законодавства. Він втілює у собі усі досягнення науки і практики як вітчизняної, так і зарубіжної, ґрунтується на Конституції України і загальновизнаних принципах та нормах міжнародного права, охоплює виконання усіх видів кримінальних покарань і інших заходів кримінально-правового характеру і є надійною основою для ефективної організації виконання покарань.

Список основної та додаткової навчально-методичної літератури:

1. Конституція України. 1996 р.

2. Кримінально-виконавчий кодекс України.

3. Кримінальний кодекс України.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України.

5. Указ Президента України від 22 квітня 1998 року «Про створення Державного Департаменту України з питань виконання покарань».

6. Указ Президента України від 31 липня 1998 року (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 248/99 від 12. березня 1999 року) «Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань».

7. Советское исправительно-трудовое право. Общая часть. Учебник. Рязань. 1987 г.

8. Стручков. Курс исправительно-трудового права. Проблемы общей части. Учебник. М.1984.

9. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. Українсько – Американське бюро захисту прав людини, Амстердам – Київ – 1996.

10.Пенітенціарна ідея. Радов Г.О. Киів –1998.

11.В.П. Филонов, А.И. Фролов “Уголовно-исполнительное законодательство Украины. Донецк. 1998.

12.В.М. Трубников, В.П. Филонов, А.И. Фролов “Уголовно-исполнительное право Украины”. Учебник. Донецк. 1999.

13.Уголовно-исполнительное право. Учебник для юридических вузов. Издание 2. Под ред. Проф.. В.И. Селиверстова, М.: Юриспруденция, 2000.

14.О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець “Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини.” Навчальний посібник. – К.: Юринком Інтер, 2000.

15.О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець та інші “Кримінально-виконавче право України” Навчальний посібник. – К.: Юринком Інтер, 2002.

Список додаткової навчально-методичної літератури:

1. Борьба с преступностью в Украинской ССР (1917-1967): В 2 т. – К., 1967. – Т.2.: 1926-1967гг. – 952с.

2. Дорошенко И.А. История органов и войск государственной безопасности СССР. – М., 1960. – Ч.2. (1921-1932рр.). – 292с.

3. Зубков А.И., Калинин Ю.И., Сысоев В.Д. Пенитенциарные учреждения в системе Министерства юстиции России. История и современность. – М.: Издательство НОРМА, 1998. – 176с.

4. История государства и права Украинской ССР. В 3-х т. - К.: Наук, думка, 1987.

5. История милиции Украинской ССР. В документах и материалах / Под ред. П.П.Михайленко. – К., 1969. – Т.1. – 883с.

6. История советских органов государственной безопасности / Под ред. В.М.Чебрикова. – М.: Высшая школа КГБ, 1977. – 639с.

7. История советской милиции: В 2 т. – М.: Академия МВД СССР, 1977. – Т.2. – 338с.

8. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999. – 432с.

9. Кульчицький B.C. та ін. Історія держави і права України: Навч. посібник. - Львів: Світ, 1996. - 294 с.

10. Лубянка: ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ: Справочник / Под общей ред. А.Н.Яковлева. – М.: МФД, 1997. – 352с.

11. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: Норма, 1997. – 525с.

12. Лунеев В.В. Преступность в СССР: Основные тенденции и закономерности // Советское государство и право. – 1991. – №8. – С.90-97.

13. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: В 3 т. - К.: Генеза, 1999. – Т.3.

14. Уголовно-исполнительное право России. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. А.И. Зубкова. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА*М, 1999. – 614с.

15. Чисніков В.М. Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ України. – К.: Українська академія внутрішніх справ. – 23с.

16. Юридический словарь / Под ред. С.Н.Братусь. – М.: Госюриздат, 1953. – 782с.

17. Юридичний словник-довідник / Під ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Феміна, 1996.– 696с.