Кримінально-правова характеристика окремих злочинів проти власності

Розкрадання майна шляхом крадіжки ст.185 КК

Поняття крадіжка наведено в ч.1 ст.185 КК. Законодавець визначає його через такі ознаки:

1) предмет чуже майно ;

2) суспільно небезпечне діяння – викраденння ;

3) суспільне небезпечні наслідки — в диспозиції статті вони названі тим самим терміном, що і діяння, — викрадення. Отже, цей термін у ст. 185 КК означає одночасно як діяння, так і наслідки;

4) спосіб — таємно.

Поняття і ознаки майна як предмета таких посягань та суспільне небезпечні наслідки розкрадання вже розглядалися раніше. Тому зараз слід зосередити увагу на ознаках, характерних якраз для цього способу (форми) розкрадання, з'ясувати, що таке викрадення та яке викрадення є таємним.

Викрадення як ознака крадіжки

Поняття викрадення та розкрадання не тотожні, вони співвідносяться як особливе і загальне.

Викрадення (як суспільне небезпечне діяння) — це вилучення майна з чужого володіння. Воно відбувається протиправно, безвідплатно, поза волею власника, здійснюється щодо майна, до якого винний має лише доступ й не наділений жодними правомочностями з розпорядження таким майном.

1) Сторонніми особами, які не мають жодного відношення до майна ( ст. 185 КК )

2) Особами, які працюють на підприємстві, в організації, де скоєне розкрадання:

а) Особами, які наділені певними правомочностями стосовно майна (комірник, експедитор ст. 191 КК );

б) Особами, яким майно вручено для роботи або які мають лише доступ до майна за характером роботи ( водій, сторож ст.185 КК )

Володіння річчю — це фактичне панування над нею.Підприємство чиорганізація володіють річчю, якщо майно піддано обліку, зберігається в спеціально відведеному чи призначеному місці, якщо визначено осіб, відповідальних за збереження майна та ін.

Важливе значення має встановлення місця знаходження майна, від цього залежить вирішення питань розмежування крадіжки та привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, державного чи колективного майна (ст. 193 КК). Якщо майно знаходиться поза звичайними місцями його зберігання, то при кваліфікації заволодіння цими речами враховуються такі положення:

— майно залишено у визначеному, відведеному представникам підприємства чи організації місці під охороною — скоєне кваліфікується як крадіжка;

— майно залишено у визначеному, відомому представникам підприємства чи організації місці хоча б і без охорони, але обставини свідчать про те, що воно не вибуло з володіння власника, — скоєне кваліфікується як крадіжка;

— майно втрачено (випадково, непомітно вибуло з володіння організації або уповноваженої особи) — скоєне кваліфікується як привласнення знайденого (ст. 88 КК);

— майно знаходиться в правомірному володінні окремих осіб — скоєне кваліфікується як крадіжка;

— майно знаходиться в неправомірному володінні окремих осіб (викрадення викраденого) — скоєне кваліфікується як крадіжка.

Таємність викрадення як ознака крадіжки

Крадіжка як таємне викрадення характеризується своїми об'єктивними та суб'єктивними ознаками, при наявності яких можна говорити, що має місце саме такий спосіб розкрадання.

За об'єктивними ознаками викрадення є таємним, коли за вилученням майна, яке відбувається всупереч волі й без згоди особи, у віданні якої знаходиться майно, чи сторонніх осіб, насправді ніхто не спостерігав, коли винний діє непомітно для інших осіб.

За суб'єктивними ознаками таємне викрадення має місце тоді, коли винний вважає, що діє непомітно, або, що інші особи не усвідомлюють злочинного характеру його дій. При колізії об'єктивних та суб'єктивних ознак (критеріїв), наприклад, коли винний вважає, що діє непомітно, але за його поведінкою спостерігають інші особи, пріоритет надається суб'єктивній оцінці своїх дій самим винним.

Конкретизуючи щойно наведене, можна сказати, що таємне викрадення майна має місце у таких випадках

1) за вилученням майна ніхто не спостерігав, воно вчинене непомітно для інших осіб;

2) винний вважав, що діє таємно, непомітно для інших, хоча насправді його дії спостерігалися сторонніми особами;

3) майно вилучається в присутності інших співучасників, осіб, котрі будуть причетними до розкрадання, близьких родичів чи інших громадян, стосовно яких злодій впевнений, що вони не перешкоджатимуть викраденню, і не повідомлять про вчинене органам влади;

4) майно вилучається в присутності осіб, котрі явно для винного не здатні усвідомлювати факт вилучення майна, — малолітніх, непритомних, осіб, котрі сплять чи знаходяться в стані сильного сп'яніння;

5) майно вилучається в присутності осіб, котрі вважають, що вилучення майна відбувається на законних підставах, й на таку ілюзію правомірності своїх дій розраховував злодій.

Момент закінчення крадіжки

Як уже зазначалося, термін «викрадення» означає не лише суспільне небезпечне діяння, а й суспільне небезпечні наслідки посягання. Тому злочин, передбачений ст. 81 КК, є злочином з матеріальним складом, визнається закінченим з моменту настання наслідків, зазначених у диспозиції цієї статті.

Наслідки злочину, який розглядається, полягають у заподіянні державі або суб'єкту права колективної власності матеріальної шкоди в розмірі, що перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян (крім крадіжки з проникненням у приміщення чи інше сховище). У теорії кримінального права і на практиці нині загальновизнаною є думка: крадіжка, як і більшість інших форм розкрадання, є закінченою тоді, коли винний не лише вилучив майно з місця, де йому належить знаходитись, а й має можливість розпоряджатися ним як своїм власним (використати, заховати, подарувати тощо). При цьому крадіжка майна, яке може бути використане лише після виносу його з території, що охороняється, визнається закінченою з моменту переміщення майна через прохідну, огорожу. Якщо майно може бути використане на місці (спиртне, продукти), то момент закінчення розкрадання збігається з моментом заволодіння таким майном. Відповідні роз'яснення з приводу визначення моменту закінчення розкрадання наведено в постанові Пленуму Верховного Суду колишнього СРСР від 11 липня 1972р.

Грабіж

Поняття грабіж наведено в ч. 1 ст. 186 КК. Воно має такі самі ознаки, що й крадіжки, різниця між цими злочинами полягає в способі заволодіння майном. Грабіж — це відкрите викрадення майна.

Поняття відкрите викрадення обернене поняттю таємне викрадення в раніше розглянутому складі злочину, передбаченому ст. 185КК.

За об'єктивними ознаками викрадення є відкритим, коли воно вчиняється в присутності осіб, у віданні чи під охороною котрих знаходиться це майно, або сторонніх осіб. При цьому такі особи помічають факт викрадення, усвідомлюють його протиправний характер.

За суб'єктивними ознаками відкрите викрадення передбачає усвідомлення винним того, що інші особи спостерігають за його діями, розуміють їхній злочинний характер, але він ігнорує цю обставину.

Діюче законодавство передбачає не лише основний (простий, вчинений без кваліфікуючих ознак) вид грабежу, а й кваліфіковані його види. Серед багатьох кваліфікуючих ознак цього злочину — вони будуть розглянуті нижче — звертає на себе одна, характерна саме для цього посягання. Це застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погроза застосування такого насильства.

Отже, залежно від того, чи застосовується в ході викрадення насильство або погроза, чи ні, може бути виділено такі види грабежу

Грабіж

Без насильства Насильницький

ч.1 ст.186 КК ч.2 ст.186 КК

Термін насильство вжито в нормах Особливої частини КК близько чотирьох десятків разів. Під насильством звичайно розуміють застосування фізичної сили до чиненні фізичного болю іншим способом, у мордуванні, позбавленні волі, заподіянні тілесних ушкоджень, вбивстві, а також у застосуванні до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів), електроструму.

У складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, обсяг насильства обмежений: вказано, що воно не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого. Поняття такого насильства (стосовно відповідного злочину проти власності громадян) міститься в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», в якому зазначено, що під таким насильством слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (заподіянні ударів, побоїв; обмеження чи незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння.

Отже, верхньою межею такого виду насильства є легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності. Більш інтенсивна шкода не охоплюється цим поняттям, скоєне не може бути кваліфіковано як грабіж.

При грабежі вказане насильство є способом заволодіння державним або колективним майном або застосовується для утримання викраденого майна.

Застосовується насильство до особи, у віданні чи під охороною котрої знаходиться майно (сторож, експедитор), або до стороннього громадянина, якщо він перешкоджав викраденню майна.

Підсумовуючи викладене, можна вказати на такі ознаки насильства при грабежі:

1) характеризується певною інтенсивністю (розміром);

2) застосовується для викрадення майна (отримання доступу до майна, заволодіння ним, утримання майна);

3) спрямоване проти осіб, котрі перешкоджають викраденню майна.