Злочини проти власності — це передбачені нормами розділу №VI Особливої частини КК України суспільне небезпечні посягання на чужу — державну, колективну чи приватну власність.
Юридична ознака майна
Предметом злочинівпроти власності може бути лише майно, яке характеризується певним правовим режимом, що включає ряд позитивних (наявних) та негативних (таких, яких немає) ознак.
По-перше, майно, яке виступає предметом злочинів проти власності, має бути чужим для винного, таким, на яке він не виступає власником. Якщо особа, наприклад, самовільно вилучає майно, передане нею в тимчасове користування іншому громадянину чи організації, то подібні дії можуть містити ознаки самоуправства, але не злочину проти власності.
По-друге, таке майно не може виступати предметом інших злочинів — не охоронятися спеціальними кримінально-правовими нормами. Слід мати на увазі: окрім норм про злочини проти власності, чинний КК містить ще цілий ряд статей про злочини, предметом яких є майно, що характеризується певними додатковими ознаками. Так, у ст. 347 КК встановлено відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу; в ст. 388 КК – за приховування майна, що підлягає конфіскації, на яке накладено арешт, або яке описано; в ст. 262 КК — за розкрадання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів до неї або вибухових речовин, та за розкрадання радіоактивних матеріалів; у ст. 308 КК — за розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин; у статтях 410, 411, 412,413 КК – за посягання на військове майно.
Названі норми є спеціальними щодо норм про злочини проти власності, й при наявності конкуренції відповідних норм мають застосовуватися саме вони.
По-третє, майно як предмет злочинів проти власності характеризується тим, що належить на праві власності певному суб'єктові права власності, є або державним, або колективним, або приватним (індивідуальним). Як уже зазначалося, чинне законодавство передбачає відповідальність за посягання на власність різних форм у одному розділі КК, що породжує ряд проблем у теорії та на практиці.
4) майно, що є в приватній власності окремих осіб, у тому числі й створених ними юридичних осіб — приватних підприємств, громадян, котрі займаються індивідуальним підприємництвом;
5) майно, яке належить кільком особам, — спільна сумісна та спільна часткова власність, які використовуються без створення юридичної особи.
2. Поняття розкрадання чужого майна, форми (способи) та види розкрадання
Поняття розкрадання використано в назвах та диспозиціях статей 185 – 191, 262, 308, 410 та в ряді інших статей КК України.
У теорії та на практиці переважає думка, що цим поняттям охоплюється й злочин, передбачений ст. 189 КК “Вимагання” позиції можна навести такі аргументи:
1) місце норми в системі Особливої частини — поряд з іншими нормами про розкрадання майна;
2) єдність термінології, використаної законодавцем у ст. 189 КК та в інших статтях про відповідальність за розкрадання;
3) поняття «повторність розкрадання», яке наведено в примітці 1 до ст. 185 КК, поширюється також на злочин, передбачений ст. 189 КК;
4) більшість ознак складу злочину, передбаченого ст. 189 КК, та інших злочинів, які законодавець прямо називає розкраданнями, збігаються.
Хоча в кримінальному законі широко використовується термін «розкрадання», значення цього поняття в КК не розкрито. Його дає теорія кримінального права та судова практика. Незважаючи на те, що в літературі наведено значну кількість дефініцій, вони відрізняються між собою, головним чином, чисто зовнішньо, за використовуваною термінологією. Усі істотні ознаки поняття «розкрадання», що наводяться в працях різних авторів, по суті, збігаються. За ступенем формалізації, обов'язковості, одностайності розуміння це поняття наближається до нормативного.
Встановлення загального поняття розкрадання необхідно:
1) для усвідомлення характеру суспільної небезпеки розкрадання;
2) для відмежування розкрадань від інших злочинів проти власності;
3) для відмежування розкрадання державного колективного або приватного майна від розкрадання інших предметів;
4) для глибшого пізнання конкретних видів та форм (способів) розкрадання.
Характерні ознаки “розкрадання” майна
Визначаючи загальне поняття «розкрадання майна в літературі звичайно аналізують усі об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу такого роду посягань.
З навчальною метою можна обійтися викладенням лише характерних, специфічних саме для розкрадання ознак, які відрізняють розкрадання серед інших злочинів.
Серед ознак розкрадання майна слід назвати такі:
1) розкрадання — це вилучення майна з чужого володіння (державного чи колективного підприємства, установи, організації чи приватного володіння громадянина);
2) протиправність вилучення майна;
3) безоплатність вилучення майна;
4) вилучення майна здійснено шляхом, прямо вказаним в КК як спосіб розкрадання;
5) відбувається звернення майна на користь інших осіб;
6) розкрадання вчиняється умисно і з корисливих мотивів. Розкривши зміст цих ознак, можна сформулювати поняття «розкрадання», яке відповідає сучасним економічним і правовим реаліям.
Вилучення майна з чужого володіння
При здійсненні розкрадання відбувається вилучення майна із сфери власності держави або суб'єктів права колективної власності, державних або громадських підприємств, установ, організацій або приватних осіб й переміщення його у сферу власності інших суб'єктів. При цьому ні сам розкрадач, ні той, кому він на свій розсуд передав викрадене, права власності не набувають, вони стають лише незаконними володільцями майна.
Вилучити із чужого володіння можна лише те майно, яке вже перебуває у фондах підприємств, установ, організацій, а не те, що лише підлягає передачі туди. Предметом розкрадання виступає як майно, що належить певній юридичній особі, так і те, яким вона законно володіє, отримавши від інших суб'єктів.
До вилучення майна із чужого володіння прирівнюється, так зване, викрадення викраденого, тобто заволодіння державним або колективним майном, чи приватним майном, яке викрадене іншими особами. Тут має місце юридична фікція, коли майно, що вже фактично вибуло з володіння, прирівнюється до такого, на яке право власності поширюється в повному обсязі. Ця фікція ґрунтується на таких положеннях:
1) у результаті викрадення майна власник не втрачає права власності на нього, може в будь-який час витребувати з чужого незаконного володіння (здійснити віндикацію);
2) особа, яка вчинила викрадення, не набуває права власності на викрадене майно й форма власності не змінюється (з державної чи колективної на приватну чи навпаки);
3) викрадене майно залишається на балансі власника, воно не вважається таким, що втрачено, а випадково вибуло з володіння.
Подальше заволодіння уже раз викраденим майном іншою особою утруднює виявлення майна й повернення його законному власникові.
Виходячи з викладеного, викрадення викраденого оцінюється як розкрадання державного або колективного майна, а не як викрадення особистого майна громадян чи привласнення знахідки.