Звільнення від подальшого відбування покарання
1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК). можливе за умови, якщо:
- особі призначено один із таких основних видів покарання, як: а) виправні роботи, б) службове обмеження для військовослужбовців, в) обмеження волі, г) позбавлення волі на строк не більше п’яти років;
- враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи;
- суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Закон не ставить перед судом якихось формалізованих обмежень щодо випадків застосування розглядуваного інституту звільнення від відбування покарання. Висновок про можливість його застосування базується на врахуванні судом ступеню тяжкості вчиненого злочину (характеру реальної участі винного в ньому), особи винного (поведінка до і після вчинення злочину, співпраця із слідством і судом, сімейний стан, здоров’я) та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Водночас очевидно, що застосування випробування недоцільно при вчиненні особою тяжких злочинів (крім можливих випадків другорядної участі у них засудженого або при незакінченому злочині) й особливо тяжких злочинів, при пенітенціарному рецидиві тощо.
Суд вправі застосувати до звільненого від відбування покарання з випробуванням додаткові покарання (крім конфіскації майна).
За наявності цих умов суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку (від одного до трьох років) не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки (ч.3 ст.75 КК).
Відповідно до ст.76 КК на засудженого, який звільняється від відбування покарання, суд може покласти такі обов’язки:
1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;
3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;
4) періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;
5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Кількість покладених обов’язків визначається судом.
Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин. (ч.2 ст.76 КК, ч.1 ст.63 КВК). Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду (ч.1 ст.165 КВК).
Звільняючи особу від відбування основного покарання з випробуванням, суд може призначити їй додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст.77 КК).
Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.78 КК) визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.
Якщо засуджений, якого звільнено від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, він звільняється судом від призначеного йому покарання (ч.1 ст.78 КК).
Негативні наслідки для особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням, настають, якщо вона:
1) не виконує покладені на неї обов’язки. Невиконанням обов’язків вважається ситуація, коли засуджений не виконав хоча б один з обов’язків, які було покладено на нього судом;
2) систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. Систематичним вважається вчинення засудженим трьох і більше правопорушень, за які його було притягнуто до адміністративної відповідальності. Ці правопорушення повинні свідчити про небажання особи стати на шлях виправлення.
У таких випадках за поданням кримінально-виконавчої інспекції суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання (ч.2 ст.78 КК, ч.2 ст. 166 КВК).
У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину (будь-якого) суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК (ч.3 ст.78 КК).
Тобто суд відміняє звільнення від відбування покарання з випробуванням і вважає призначене покарання таким, яке підлягає відбуванню. Покарання за другий злочин складається із покаранням за перший злочин за правилами призначення покарання за сукупністю вироків (ст.71 КК). Час іспитового строку, що сплинув до вчинення особою нового злочину на строк призначеного покарання не впливає.
Наприклад, особа була засуджена до виправних робіт строком на два роки із застосуванням ст.75 КК із іспитовим строком рік і 6 місяців. Через рік вона вчинила новий злочин, за який засуджена до трьох років позбавлення волі. При повному складанні покарань суд визначить остаточну міру покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки і 8 місяців.