Звільнення від покарання без його призначення

1. Звільнення від покарання без його призначення у зв’язку з втратою особою суспільної небезпеки. Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною. Таке звільнення особи від покарання має місце при констатації судом того, що вона вже не є суспільне небезпечною, а відтак, що до неї недоцільно застосовувати кримінальне покарання. Тому оцінка судом особи винного відіграє тут вирішальну роль.

Отже, суд, визнаючи особу винною, звільняє її від покарання при визнанні:

- вчинений особою злочин є невеликої або середньої тяжкості;

- її поведінка є бездоганною;

- вона сумлінно ставиться до праці;

- з урахуванням цього на час розгляду справи в суді таку особу не можна вважати суспільно небезпечною.

Бездоганна поведінка означає, що особа не тільки не вчинювала будь-яких протиправних діянь, а й сумлінно виконувала різноманітні обов’язки (фахові, службові, цивільні, військові, сімейні і т. ін.), додержувалася загальновизнаних норм поведінки в суспільстві. Проте не можна розглядати як бездоганну поведінку один лише факт, наприклад, дійового каяття без оцінки подальшої поведінки особи.

Під сумлінним ставленням до праці розуміється відповідальне та позитивне ставлення винного до роботи, підвищення освітнього рівня і кваліфікації в будь-якій сфері і т. ін.

Слід звернути увагу на те, що на відміну від КК 1960 р., який не містив вказівки на ступінь тяжкості злочину, при вчиненні якого було можливо звільнення від покарання з урахуванням втрати особою суспільної небезпечності, КК 2001 р. чітко встановлює, що звільненню в зв’язку з втратою суспільної небезпечності можуть підлягати тільки особи, що вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості (ст.12).

Звільнення від покарання у разі втрати особою суспільної небезпечності застосовується тільки судом. Суд постановляє обвинувальний вирок (без призначення покарання) і звільняє особу від покарання. Таким вироком особа визнається винною у вчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави.

Звільнення від покарання з підстав, зазначених в ч.4 ст.74 КК, є правом, а не обов’язком суду, і носить безумовний характер. Особа, яка звільнена від покарання, у цьому разі визнається такою, що не має судимості (ч.3 ст.88 КК).

2. Звільнення від покарання без його призначення на підставах, передбачених ст.49 КК (ч.5 ст.74 КК), передбачає випадки звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Ці строки закон диференціює залежно від категорії злочину та виду й розміру покарання, що передбачене за його вчинення.

3. Звільнення від покарання без його призначення у зв’язку із хворобою особи. Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільне небезпечні діяння (ч.2 ст.19 КК). Не підлягають покаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч.3 ст.19 КК).

Разом з тим психічна хвороба може виникнути і під час відбування покарання. Це питання регулюється ст.84 КК. Такий вид звільнення може бути застосований до особи, якщо:

- вона вчинила злочин і після його вчинення захворіла на тяжку хворобу;

- така хвороба особи створює перешкоди виконанню покарання - позбавляє саму цю особу можливості відбувати покарання, створює загрозу для інших осіб;

- суд із врахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання особи, інших обставин дійде висновку про необхідність такого звільнення.

Стаття 84 передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:

а) у зв’язку з захворюванням особи під час відбування покарання на психічну хворобу (ч.1);

б) у зв’язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч.2);

в) у зв’язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров’я (ч.3).

1. Положення ч.1 ст.84 зазначає особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Очевидно, що такі особи мають всі ознаки, що відносяться до юридичного, психологічного і медичного критеріїв неосудності, хоча на момент вчинення злочину вони і були в стані осудності. Звичайно, відбувати будь-яке покарання такі особи не можуть. Згідно з ч.1 ст.84 КК таку особу суд має звільнити від відбування покарання, незалежно від тяжкості вчиненого нею злочину, строків невідбутого покарання тощо. Він може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК (будуть розглянуті далі). Якщо ж судово-психіатрична експертиза дійде висновку, що психічна хвороба, на яку захворіла особа, не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, суд не зобов’язаний звільняти її від покарання.

2. Другою ситуацією є така (ч.2 ст.84 КК): особа після вчинення злочину або після постановлення вироку захворіла на іншу тяжку (не психічну) хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Наявність такої хвороби до постановлення вироку підстав для застосування ст. 84 КК не дає.

Перелік таких хвороб встановлений спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 р. 3/6. Йдеться про найбільш тяжкі форми туберкульозу, інфекцію вірусу імунодефіциту людини, злоякісні новоутворення, тяжкі прояви хвороб ендокринної системи, органів кровообігу тощо. Наявність саме такої хвороби і факт її перешкоджання відбуванню покарання має встановити спеціальна лікарська комісія, а при потребі - призначена судом судово-медична експертиза.

Незалежно від висновків лікарів, суд може прийняти рішення про звільнення особи від покарання, або не приймати такого рішення. Особа, яка захворіла іншою тяжкою хворобою, залишається в здоровому глузді і щодо неї, хоч і обмежено, можуть здійснюватися передбачені законом заходи примусового і виховного характеру. Треба також мати на увазі, що в системі Державного департаменту України з питань виконання покарань існує мережа медичних стаціонарів для лікування хворих всіх профілів. Нарешті, деякі засуджені до позбавлення волі, в першу чергу вбивці, сексуальні маніяки тощо, як правило, не заслуговують та таку милість, та й можуть бути схильні до рецидиву.

Отже, суд вирішує питання про звільнення такої категорії осіб від покарання або подальшого його відбування, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характеру, захворювання особи засудженого та інші обставини справи. Суд також враховує поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.

І якщо суд дійде висновку про доцільність звільнення від покарання на підставі ч.2 ст.84 КК, він приймає позитивне рішення.

Треба зауважити, що засуджені, щодо яких службовою перевіркою встановлено, що їх хвороба є результатом навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, на звільнення від дальшого відбуття покарання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікарями-фахівцями (ч.2 п. 2¹ постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 р.¹ 8 “Про практику застосування судами законодав­ства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захво­ріли на тяжку хворобу”).

3. Закон (ч.3 ст.84 КК) передбачає деякі особливості звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців. Умовами такого звільнення є: 1) вчинення військовослужбовцем злочину, за який він засуджується до: а) службового обмеження, б) арешту, в) тримання в дисциплінарному батальйоні; 2) наявність у цього військовослужбовця хвороби, на підставі якої він визнається непридатним до військової служби за станом здоров’я. У таких випадках вони обов’язково і остаточно звільняються судом від покарання (ч.3 ст. 84 КК).

Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бути направлені для відбування покарання.

При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру (тобто до хворих на психічну хворобу), зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в ч.5 ст.72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (ч.4 ст.84 КК). Отже, особам, які звільнені від покарання у зв’язку із захворюванням на іншу тяжку хворобу в разі їх вилікування строк лікування у строк відбутого покарання не зараховується.

Особи, звільнені від покарання у зв’язку з захворюванням на психічну або іншу тяжку хворобу, не можуть (навіть у разі одужання) бути примушені для подальшого відбування покарання, якщо закінчилися строки давності, передбачені ст. ст.49, 80 КК, або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання (наприклад, акт амністії).

Особи, звільнені від подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимість на загальних підставах (ст.89 КК), крім осіб, до яких застосовані примусові заходи ме­дичного характеру.