Визначення місця пострілу при невеликих дистанціях стрільби.

Визначення місця, звідки був зроблений постріл, стає можливим, якщо є два досить віддалених друг від друга ушкодження, нанесених одною кулею, наприклад, дві наскрізних пробоїни в стеклах подвійної рами, або наскрізна в склі і сліпа в підлозі, або наскрізний кульовий канал у товстому брусі стіни, або навіть сліпий кульовий канал, якщо він досить глибокий.

Приступаючи до визначення місця пострілу, насамперед, необхідно за характером пробоїн встановити, із якої сторони зроблений постріл, тобто визначити вхід і вихід отвору. Ясно, що місце, звідки був зроблений постріл, розташоване з боку першої вхідної пробоїни. При цьому, якщо перший вхідний отвір розташований нижче наступних кульових ушкоджень, то це вказує на те, що постріл був зроблений знизу. Такий постріл, природно, може бути зроблений тільки з невеликої відстані - із висоти грунту або низько розташованих предметів.

Якщо ж перший вхідний отвір знаходиться вище наступних, то, отже, куля летіла під якимось кутом зверху вниз за напрямком О₁В₁ (рис. 29). При цьому, однак, ще не можна вважати, що постріл міг бути зроблений тільки під кутом зверху вниз із невеликої відстані, тому що такий напрямок польоту кулі можливий і при вражені предметів кулею на кінці льоту, тобто на спадній гілці її траєкторії О₂В₂ (рис. 29). Внаслідок цього у другому випадку варто розрізняти постріли з відносно невеликої і дуже великої відстані. Розглянемо визначення місця пострілу, коли він зроблений із невеликої відстані.

Будемо називати центр першого вхідного отвору і центр любого з наступних ушкоджень опорними точками і будемо надалі позначати першу точку - А₁ а другу точку - В₁. Точку пострілу позначимо - О₁ (рис. 29).

Рис. 29. Схема до визначення місця пострілу (пояснення в тексті).

Траєкторія кулі при відносно невеликій відстані пострілу (до 50-200 м) практично є прямолінійною. Тому лінія польоту кулі може бути відтворена з достатньої для експертизи точністю: це пряма лінія, проведена через дві опорні точки В₁ і А₁ і продовжена в напрямку від В₁ до А₁. На цьому продовженні лежать усі можливі точки пострілу. Як уже вказувалося, ці точки при пострілі під кутом знизу лежать нижче точки А₁, а при пострілі під кутом зверху - над точкою А₁, наприклад, постріл із дерева, верхніх поверхів споруди й інш.

Визначення лінії польоту кулі по опорних точках за допомогою оптичної осі фотокамери, підзорної труби або просто оком за допомогою візирної лінійки називається методом візирування. Пряма В₁А₁ називається візирною віссю. При правильному візируванні візирна вісь В₁А₁ представляється точкою.

Якщо по взаємному розташуванню пробоїн установлено, що постріл зроблений під кутом знизу нагору, тобто при продовженні візирної осі вхідного отвору на деякій відстані від його початку упирається в грунт (рис. 30), то найбільше ймовірним місцем пострілу звичайно буде те, що відповідає на цій осі висоті приблизно 140-130 см від рівня грунту. На такій висоті знаходиться зброя, яку утримує при пострілі стояча людина середнього росту. Якщо продовження візирної осі за вхідним отвором є висхідною лінією - досліджують усі точки перетинання її з місцевими предметами, наприклад, деревами, тому що звідти міг бути зроблений постріл (рис. 31).

Рис. 30. Висхідний напрямок польоту кулі, установлений за пробоїнами.

Рис. 31. Спадний напрямок польоту кулі, установлений за пробоїнами.

Варто мати на увазі, що в більшості випадків при такому напрямку лінії польоту кулі постріл вважається проведеним із дуже великої відстані, і обумовлена лінія візирування виступає над гілкою траєкторії польоту кулі, що сходить.

Перед візируванням необхідно з максимальною точністю зафіксувати положення центрів пробоїн, що здійснюється наклеюванням на краї пробоїн непрозорого паперу з отвором у центрі пробоїни або закріпленням в обох центрах кінців трубочки (яка звичайно виготовляється з паперу), якщо відстань між ними невелика, наприклад, у стеклах подвійної віконної рами. Та ж ціль досягається закріпленням, натягнутої нитки, кінці якої прив'язані до паличок, що проходять через обидва центри, а останні обпираються на краї пробоїн. У випадку, коли немає другого отвору, а є сліпий кульовий канал, це досягається розміщенням в пробоїні прямого стрижня (наприклад, шомпола гвинтівки й ін.) і прикріпленням до його кінця, який виглядає зовні, другого кінця нитки так, щоб стрижень складав пряму лінію з ниткою.

При натягуванні нитки іноді виявляється необхідним попередньо наклеїти на краях пробоїни (наприклад у склі) смужки паперу для запобігання її руйнації. Якщо кульові пробоїни є в меблях і тому подібних предметах, то необхідно переконатися, що ці предмети не були після пострілу зрушені з місця, тобто точно зберегли те положення, яке вони займали в момент пострілу.

Візування іноді може бути успішно зроблено й у тих випадках, коли об'єкти з кульовими ушкодженнями хоча і змінили своє початкове положення, однак їх багато. Це полегшує досить точно відтворити їхнє розташування відповідно один одного, що мало місце в момент пострілу.

Помилки при визначенні місця пострілу частіше усього викликаються відхиленням польоту кулі від прямолінійного напрямку (звичайно декілька вниз і вправо), що може мати місце при прострілі в будь-яку перепону, а також унаслідок рикошету кулі.

Крім методу візирування, для визначення місця пострілу може бути застосований спосіб масштабних схем, що вимагає побудови в двох проекціях за методом нарисної геометрії точного розташування кульових ушкоджень і навколишніх предметів (рис. 32).

Рис. 32. Визначення траєкторії польоту кулі за пробоїнами за допомогою масштабних схем. Верхній малюнок – зображення в вертикальному розрізі. Нижній - зображення в горизонтальному розрізі будинку.

Однак спосіб цей значно складніше методу візирування, тому що він вимагає проведення з великою точністю багатьох вимірів, що пов’язані зі значною витратою часу. Внаслідок цього спосіб масштабних схем на практиці застосовується лише в окремих випадках (і завжди під час досліджень за тяжкими і резонансними справами).