Припинення і призупинення членства в ЄС

Правова природа та зміст Договорів про вступ до ЄС

Стаття 49 ДЄС чітко визначає суб’єктний склад договору про вступ, який є двостороннім міжнародним договором, що укладається між державами-членами ЄС і державами-кандидатками (або державою-кандидаткою, що мало місце при вступі Греції).

Стаття 49 ДЄС визначає, що предмет договору про вступ складають умови прийняття до Союзу та поправки до установчих договорів. Перший компонент зводиться до встановлення взаємних зобов’язань сторін, що гарантуватимуть дотримання новою державою-членом усього обсягу acquis communautaire. Через складності цього завдання абсолютна більшість положень зводиться до встановлення тимчасових винятків як для нових, так і для старих держав-членів[29] (так звані перехідні положення). Крім того, на нових членів покладається обов’язок укласти або денонсувати певні міжнародні угоди з третіми країнами[30], і навіть можливе зобов’язання припинити участь у міжнародних організаціях[31]. Другий складник включає зміни до установчих договорів Союзу з чотирьох питань: кількісний склад членів інституцій та інших органів ЄС; кількість голосів членів Ради ЄС для цілей прийняття рішень кваліфікованою більшістю; територіальна сфера застосування установчих договорів; розширення переліку офіційних мов Союзу.

За юридичною силою договори про вступ знаходяться на одному рівні з установчими договорами. Як постановив Суд ЄС,

«Вступ нових держав-членів здійснюється за допомогою актів, які мають силу первинного права і які можуть, за загальним правилом, змінювати попередній стан acquis communautaire в будь-якій галузі права Співтовариства»[32].

Договір про вступ має складну структуру. Він містить всього декілька статей, в яких констатується набуття членства в ЄС та приєднання до договорів, на яких ґрунтується Союз, а також викладаються порядок набуття договором чинності. Основні умови вступу викладаються в акті, який додається до договору про вступ і становить його невід’ємну частину. Домовленості про умови вступу технічного характеру (приміром, ставки мит і обсяги квот на торгівлю товарами і послугами) встановлюються в численних додатках (англ. annex) до цього акту. Навіть більше, за потреби деталізації умов, окремі додатки супроводжуються доповненнями (англ. appendixes). Завершується договір протоколами, які нарівні з актом також становлять його невід’ємну частину. Відповідно, обсяг договору про вступ доволі значний, причому його переважну частину становлять додатки і доповнення[33].

Окремі держави, що підписали договір, можуть заявляти декларації, які, проте, не мають юридично обов’язкової сили. Вони використовуються при тлумаченні положень договору про вступ.

Припинення членства в ЄС відбувається добровільно.Порядок виходу держави-члена з ЄС регламентований ст. 50 ДЄС[34]. Згідно з цією статтею будь-яка держава-член як суверенний суб’єкт може вирішити вийти з Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами. Однак зробити це в односторонньому порядку, проголосивши лише односторонню заяву, вона не може.

Держава-член, що вирішила вийти з Союзу, повідомляє про свій намір Європейську Раду. З огляду на настанови Європейської Ради Союз провадить переговори з цією державою та укладає угоду, в якій формулюються положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Переговори щодо цієї угоди проводяться відповідно до ч. 3 ст. 218 ДФЄС. Цю угоду укладає Рада від імені Союзу, діючи кваліфікованою більшістю[35], після отримання згоди Європейського Парламенту.

Застосування установчих договорів ЄС до держави припиняється від дати набуття чинності угодою про вихід або, в разі відсутності такої, через 2 роки після повідомлення, зазначеного в ч. 2, якщо Європейська Рада за згодою з цією державою-членом не вирішить одностайно продовжити цей термін.

Цілком логічно, що член Європейської Ради або Ради, що представляє державу - члена, що виходить із Союзу, не бере участі у дискусіях Європейської Ради або Ради або в прийнятті рішень стосовно неї.

При цьому можливе повторне набуття державою членства в ЄС. Та якщо держава, яка вийшла із Союзу, звертається з проханням про повторне приєднання, її запит розглядається згідно з загальною процедурою, зазначеною у статті 49 ДЄС.

Призупинення членства розглядається як вид відповідальності держави-члена за несумлінну поведінку в ЄС. Цей порядок визначений ст. 7 ДЄС, відповідно до якої за обґрунтованою пропозицією 1/3 держав-членів, Європейського Парламенту або Європейської Комісії Рада, діючи більшістю у 4/5 її членів, після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити, що існує явний ризик тяжкого порушення державою-членом цінностей, зазначених у ст. 2 ДЄС. Перш ніж прийняти таке рішення, Рада заслуховує відповідну державу-члена та може направити їй рекомендації, діючи відповідно до тієї ж процедури.

Рада постійно перевіряє, чи продовжують існувати підстави для такого рішення[36].

Європейська Рада, діючи одностайно на пропозицію 1/3 держав-членів або Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити існування постійного та істотного порушення однією з держав-членів цінностей, зазначених у ст. 2, запропонувавши відповідній державі-члену подати свої пояснення (ч. 2 ст. 7 ДЄС).

У разі прийняття рішення відповідно до ч. 2 Рада може кваліфікованою більшістю[37] вирішити призупинити певні права відповідної держави-члена, що випливають із застосування Договорів, включаючи право голосу представника уряду держави-члена у Раді. Вживаючи таких заходів, Рада враховує можливі наслідки такого призупинення для прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб.

У будь-якому разі ця держава-член повинна і надалі виконувати свої зобов’язання за цим Договором.

Рада, діючи кваліфікованою більшістю, може в подальшому вирішити змінити або скасувати заходи, вжиті відповідно до ч. 3, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила вжиття таких заходів.

Положення щодо держави, щодо якої прийнято рішення про припинення права голосу у Європейському Парламенті, Європейській Раді та Раді для цілей цієї статті встановлені в ст. 354 ДФЄС. Так, члени Європейської Ради або Ради, які представляють відповідну державу-члена, не беруть участі у голосуванні, а відповідна держава-член не враховується під час обрахунку 1/3 або 4/5 держав-членів, зазначених у ч. 1 та 2 ст. 7. Утримання членів, які присутні особисто, або представлених членів не перешкоджає ухваленню рішень, зазначених у ч. 2 зазначеної статті.