Спори щодо переходу частки у статутному капіталі господарського товариства.

До нормативних актів, якими визначається порядок відчуження частки (її частини) учасника у статутному капіталі господарського товариства іншим особам, відносяться Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV (надалі – ЦК України) та Закон України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576-XII (далі – „Закон про господарські товариства”).

Ці законодавчі акти передбачають можливість переходу права на частку у статутному капіталі товариства, яка належить його учаснику, до інших осіб як за волевиявленням учасника (продаж, дарування, міна частки тощо), так і з інших, незалежних від волевиявлення учасника підстав (звернення стягнення на частку, перехід права на частку до спадкоємців тощо).

Звернемо більш детальну увагу на перехід частки у статутному капіталі товариства до іншої особи саме за волевиявленням її власника.

У чинному Цивільному кодексі України (ст. 116, 147) для позначення таких правочинів використовуються поняття „відчуження” та „відступлення” частки, які, на наш погляд, у даному контексті можна вважати тотожними.

Об’єктом відчуження в даному випадку є сукупність корпоративних прав та обов’язків, пов’язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку поділу залишків майна товариства у процесі його ліквідації (припинення).

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового власника частки. Наприклад, кількість голосів, яку має новий власник частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частина прибутку товариства, яку він вправі отримати у разі виплати дивідендів, частина майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, пропорційні до розміру придбаної ним частки.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону про господарські товариства учасник товариства може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам.

Зміст статті 147 ЦК України містить дещо інші вимоги щодо відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальність своєї частки у статутному фонді товариства іншому учаснику (учасникам) або третім особам.

Цією правовою нормою встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства (ч. 2 ст. 147 ЦК України).

Отже, виходячи із вимог вищенаведеної правової норми, у разі відступлення учасником своєї частки у статутному фонді товариства надання на це згоди інших учасників товариства не є обов’язковим (не змішувати з переважним правом придбання частки (її частини), про що мова буде йти далі). Учасники товариства мають право закріпити у статуті заборону на відчуження частки третім особам, проте за відсутності такої заборони в установчому документі товариства (статуті) учасники не мають право надавати чи не надавати згоди на відчуження учасником своєї частки (її частини) третім особам.

Виникає питання, які норми мають бути застосовані ‑ викладені у ч. 1 ст. 53 Закону „Про господарські товариства” або у ст. 147 ЦК України, адже вони суперечать один одному в частині надання згоди іншими учасниками на відступлення учасником своєї частки (її частини) у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю.

Чинне законодавство України не містить вимог щодо визначення ціни частки (її частини), що відчужується учасником товариства з обмеженою відповідальністю іншим особам.

За змістом ст. 147 ЦК України, учасник самостійно визначає умови продажу своєї частки (її частини). Під умовами продажу розуміється, в тому числі ціна частки (її частини), що відчужується.

Інші учасники товариства з обмеженою відповідальністю також не можуть вирішувати питання щодо ціни частки учасника (її частини), яка продається.

Вони можуть лише скористатись або не скористатись своїм переважним правом купівлі цієї частки (її частини) на запропонованих учасником, що продає частку (її частину), умовах.

З урахуванням вищенаведеного, є підстави стверджувати, що учасник має право відчужувати свою частку (її частину) у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю іншим особам за будь-якою ціною, в тому числі, значно вище або значно нижче від розміру цієї частки (її частини) у статутному фонді (капіталі) товариства.

Під час продажу учасником своєї частки (її частини) у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю іншим особам важливим є дотримання вимог чинного законодавства України щодо строків, протягом яких учасники товариства можуть скористатись своїм переважним правом купівлі цієї частки.

Статтею 147 ЦК України встановлено, що учасники можуть скористатись своїм переважним правом придбання частки (її частини) учасника товариства з обмеженою відповідальністю протягом місяця з дня їх повідомлення учасником про намір продати свою частку.

Вищенаведеною нормою визначено, що статутом товариства з обмеженою відповідальністю може бути встановлено інший строк протягом якого учасники можуть придбати частку (її частину) учасника.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК та ч. 1 ст. 53 Закону про господарські товариства учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Купівля здійснюється на умовах, зокрема, за ціною, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам.

Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог до змісту та форми правочинів (договорів) про відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Тому при укладенні таких договорів необхідно керуватись загальними нормами цивільного законодавства з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами, зокрема, Законом „Про господарські товариства”.

При цьому однією з принаймні двох сторін такого договору слід вважати учасника товариства, якому належить відчужувана частка.

Іншою стороною договору є інший учасник товариства або третя особа, яка виявила бажання придбати частку на певних умовах.

Слід зауважити, що частка може бути відчужена не будь-якій особі.

Закон передбачає безумовне право учасника на відчуження належної йому частки у статутному капіталі одному чи кільком особам, які також є учасниками товариства.

Третій особі, яка не є учасником товариства, частка може бути відчужена лише у випадку, якщо інше не встановлено у статуті товариства (ст. 147 ЦК України). Таким чином, статутом товариства з обмеженою відповідальністю може передбачатись право учасника на відчуження належної йому частки у статутному капіталі лише на користь учасників товариства. За таких обставин відчуження частки на користь третіх осіб без внесення відповідних змін до статуту буде неправомірним.

Крім того, у випадку продажу частки третій особі не повинно порушуватись передбачене ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» переважне право купівлі відчужуваної частки іншими учасниками товариства. Для них законом встановлено місячний строк для реалізації свого переважного права купівлі частки, якщо статутом товариства не передбачено інший строк.

Учасник товариства, який має намір вчинити правочин щодо продажу своєї частки третій особі на певних умовах, повинен повідомити інших учасників про такий намір та умови продажу частки і запропонувати їм придбати частку на вказаних умовах.

З метою визначення умов продажу частки у статутному капіталі доцільно з третьою особою, яка має намір її придбати, укласти попередній договір, та обумовити у ньому основні істотні умови майбутнього основного договору купівлі-продажу, зокрема, ціну та розмір відчужуваної частки.

Законом не встановлена форма і зміст повідомлення учасників товариства про умови продажу частки, однак, з метою мінімізації можливих ризиків оспорювання вчиненого правочину доцільно здійснювати таке повідомлення у письмовій формі з письмовим підтвердженням його отримання адресатом або через нотаріуса.

У повідомленні необхідно вказати попередньо погоджені з третьою особою основні істотні умови продажу, принаймні, ціну та розмір відчужуваної частки у статутному капіталі.

Лише після того, як інші учасники товариства з обмеженою відповідальністю протягом встановленого в законі або статуті строку не виявлять бажання скористатись своїм переважним правом купівлі частки, частка може бути продана третій особі на попередньо погоджених з нею умовах.

Слід зауважити, що інші учасники товариства мають переважне право придбання частки лише у випадку відчуження її шляхом продажу.

У разі відчуження частки на інших умовах, наприклад, за договором дарування, інші учасники товариства переважного права на придбання частки не мають.

Однак у разі укладення договору дарування з третьою особою з метою приховування фактичних відносин купівлі-продажу існує ризик визнання такого договору удаваним за позовом заінтересованої особи (одного з учасників товариства) в судовому порядку.

Наслідком задоволення такого позову може бути застосування до укладеного договору дарування правил договору купівлі-продажу з переведенням права покупця на заінтересовану особу.

Слід також зауважити, що частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена лише після повної її сплати (внесення вкладу у повному обсязі) учасником, який її відчужує (ст. 53 Закону „Про господарські товариства”). У випадку часткової оплати частки, частка може бути відчужена лише у тій частині, у якій вона вже сплачена. Тому, перед вчиненням правочину з відчуження частки доцільно переконатись у тому, що відчужувана частка повністю сплачена (вклад до статутного капіталу внесено у повному обсязі).

На підтвердження факту повного внесення вкладу (оплати частки) учаснику відповідно до ст. 52 Закону «Про господарські товариства» повинно видаватись відповідне свідоцтво товариства.

Форма та зміст такого свідоцтва законодавчими актами не встановлена. На практиці такі свідоцтва у більшості випадків учасникам не видаються.

Переконатись у тому, що відчужувану частку повністю сплачено, можна аналізуючи дані та документи бухгалтерського обліку.

Особливо важливо переконатись у повній оплаті відчужуваної частки особі, яка має намір придбати частку.

Для договорів купівлі-продажу, міни, дарування частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю закон прямо не вимагає дотримання певної форми, але виходячи з загальних норм цивільного законодавства, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочин, який укладається між фізичною та юридичною особою, а також між двома фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі.

Правочин, який вчинено у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Закон не вимагає нотаріального посвідчення договорів про відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Договір про відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю має бути укладений з дотриманням загальних умов дійсності правочину та встановлених законом вимог до правочинів конкретного виду (купівлі-продажу, міни, дарування тощо).

Зокрема, як уже зазначалось, при укладенні договору купівлі-продажу повинна бути дотримана вимога щодо письмової форми та зазначення усіх істотних умов договору, якими принаймні є ціна та об’єкт продажу.

Зважаючи на специфіку об’єкта відчуження, у будь-якому договорі про відчуження частки, має бути визначено найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код відповідного товариства з обмеженою відповідальністю, а також розмір відчужуваної частки у статутному капіталі.

Перед укладенням договору для сторін договору фізичних осіб, що перебувають у шлюбі, необхідно отримати згоду другого з подружжя у вигляді письмової заяви з нотаріальним посвідченням.

Така згода не потрібна для особи, що відчужує частку, якщо частка є її особистою приватною власністю, а не спільною власністю подружжя.

Укладення договору про відчуження частки у статутному капіталі, не є достатньою умовою для переходу права на частку до іншої особи.

Фактично, належність частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю певній особі засвідчується відомостями про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також належним чином зареєстрованому статуті товариства.

Тому перехід права на частку до іншої особи можна вважати завершеним з моменту внесення та державної реєстрації відповідних змін до Статуту товариства, а також відомостей про товариство, що містяться у державному реєстрі.

У відповідності зі ст. 145 ЦК України та ст. 59 Закону „Про господарські товариства” зміни до Статуту товариства з обмеженою відповідальністю підлягають затвердженню загальними зборами учасників товариства.

Ця обставина дає підстави вважати, що правочин про відчуження частки не буде завершено, доки загальними зборами учасників не буде затверджено та подано державному реєстратору разом з документами, що засвідчують відчуження частки, ще й зміни до статуту товариства, належним чином оформлені та підписані учасниками, у яких відображено наслідки відчуження частки.

Таким чином, навіть у випадку відчуження частки на користь одного з учасників, інші учасники товариства мають практичну можливість ускладнити, а в деяких випадках повністю заблокувати завершення такого правочину шляхом блокування затвердження загальними зборами учасників змін до статуту та відмови від підписання цих змін.

Тому на практиці перед вчиненням правочину з відчуження частки у статутному капіталі доцільно попередньо залучитись згодою усіх інших учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

За наявності такої попередньої згоди можливо скликати загальні збори учасників товариства та включити у порядок денний такі питання:

· припинення участі у товаристві учасника, який у повному обсязі відступив свою частку (у разі відчуження частки у повному обсязі);

· прийняття до товариства особи, яка придбала частку (у разі, якщо частка відчужується на користь третьої особи);

· затвердження змін до статуту, пов’язаних з відчуженням частки (зміна розподілу статутного капіталу на частки та, можливо, зміна складу учасників);

· доручення уповноваженій особі товариства провести державну реєстрацію змін до статуту.

Затверджені зміни до статуту (нова редакція статуту) підписуються усіма учасниками товариства з нотаріальним посвідченням підписів та разом з документом, що засвідчує вчинення правочину про відчуження частки (договором), а також іншими документами, передбаченими ст. 29 Закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, подаються державному реєстратору для проведення відповідних реєстраційних дій.

Лише після державної реєстрації змін до Статуту товариства та внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру особу, на користь якої було відчужено частку, можна вважати власником частки, а також новим учасником товариства, якщо до придбання частки ця особа учасником не була

На додаток слід зауважити, що відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на користь іншого учасника або третьої особи є досить складним правочином, легковажне ставлення до оформлення якого у деяких випадках може призвести до значних збитків та інших негативних наслідків.