ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ

Актуальність профілактики ВІЛ-інфекції, спрямованої на попередження зараження, зростає разом зі зростанням кількості вірусоносіїв. На жаль, створення вакцини не увінчалося успіхом, антиретровірусна терапія не призводить до ерадикації вірусу, хвороба має повільний перебіг, але із летальним завершенням. Отже, головними залишаються профілактичні заходи, які спрямовані на попередження зараження.

Профілактичні заходи поділяються відповідно до виду ризику, груп ризику та первинності в логіці їх проведення. Первинні заходи в групах поведінкового ризику мають більше значення для безпеки людини, ніж вторинні. Первинні заходи із профілактики статевого зараження потрібно спрямовувати на всі прошарки і групи суспільства.

Первинна профілактика парентерального шляху зараження при споживанні ін’єкційних наркотиків також повинна проектуватися на все суспільство й ґрунтується на глибокому розумінні шкоди від наркоманії, усвідомленій особистій відмові від вживання будь-яких психотропних засобів. Чи не найважливіше – це зменшити можливість доступу молоді до наркотиків та руйнування схем наркокомерції, що є першочерговим завданням правоохоронних органів.

Заходи первинної профілактики повинні розроблятися й впроваджуватися державою за допомогою навчальних програм у закладах освіти, через соціальні служби молоді, засоби масової інформації, електронного й комп’ютерного зв’язку.

У закладах охорони здоров’я існує ризик передачі ВІЛ-інфекції як для пацієнтів, так і для медперсоналу і пов’язаний він із донорською справою, переливанням крові та її препаратів, пересадкою органів тканин і клітин, штучним заплідненням донорською спермою, використанням нестерильних медичних інструментів, контактом із біологічними рідинами, де у високій концентрації містяться віруси.

Профілактика в донорській справі полягає в обов’язковому тестуванні всіх донорів на ВІЛ. Донора крові тестують методом, а кров із відсутніми антитілами до ВІЛ карантинізують на 6 місяців (зберігають замороженою). Через 6 місяців донор повторно обстежується на ВІЛ. Якщо перший і другий тест негативний, то кров дозволяють використовувати для переливання чи фракціонування. У цей спосіб уникають ефекту “серологічного вікна”.

Для донорів органів, тканин і клітин має значення поєднане тестування різними методами, що значно підвищує достовірність одноразового обстеження. Позитивний результат обидвох тестів із точністю доводить наявність ВІЛ-інфекції (присутні антитіла й геном вірусу в крові чи в матеріалі). Позитивний один тест обґрунтовує бракування донорського матеріалу.

Профілактичні заходи стосовно ризику зараження,