Господарський договір в механізмі правового регулювання господарських відносин.

Господарський договір як універсальний засіб саморегуляції суспільних відносин.

Поняття господарського договору.

Структура курсу «Господарські договори».

ЛЕКЦІЯ 1.

Предмет, система і основні поняття курсу «Господарські договори»

1. Предмет, завдання курсу "Господарські договори".

 

Література та законодавство до теми:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року //Відомості Верховної Ради. - 2003. - №№40-44. - ст.356.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. //Відомості Верховної Ради. - 2003. - №№18-22. - ст.144.

3. Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 року //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №3. - ст.9.

4. Беляневич О.А. Концептуальні засади розвитку господарського договірного права України //Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр./ НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований; Редкол.: Мамутов В.К. (отв. ред.) и др. - Донецк: ООО “Юго-Восток, Лтд”, 2005. – С. 58-62.

5. Беляневич О.А. Спеціалізація норм права в сфері регулювання господарських договірних відносин //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 67. – 2005. - С. 19-22.

6. Беляневич О.А. Господарське договірне право як нормативна підсистема: постановка проблеми //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 68. – 2005. – С. 59-63.

7. Беляневич О.А. Договір як засіб саморегуляції господарських відносин: загальна характеристика // Бюлетень Міністерства юстиції. – 2005. - № 8. – С.40-48.

8. Беляневич О.А. Деонтичні характеристики господарського договірного права України як нормативної підсистеми //Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С.70-73.

 

1 питання. Предмет, завдання курсу "Господарські договори"

 

Із закріпленням в Господарському кодексі України загальних положень про господарський договір та господарське зобов’язання склалися передумови для розробки теорії господарського договірного права як правового інституту (нормативної підсистеми) господарського права.

В сучасній правовій літературі зроблено певні кроки до визначення договірного права. Однак остаточної відповіді про його статус в системі права – немає.

Господарське договірне право як складова господарського права є результатом процесу спеціалізації в праві, який пов’язується із диференціацією відносин в економіці та формуванням галузі господарського права.

Господарське договірне право виступає складовою господарського права (його інститутом), і одночасно як система нижчого рівня в системі права в цілому.

Господарське договірне право є складовою господарського зобов’язального права як підгалузі, причому в перспективі питома вага норм про договори може мати тенденцію до збільшення, виходячи із загальної посилки ст.176 ГК про те, що організаційно-господарські зобов’язання суб’єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Господарське договірне право за своєю структурою є складним інститутом, елементами якого виступають загальні положення про господарські договори та окремі договірні інститути, врегульовані ГК та спеціальним законодавством.

Загальні положення про господарські договори мають застосовуватися у тих випадках, коли ГК або будь-яким спеціальним законом не встановлено інших правил для певного виду договору. Напр., купівля-продаж об’єктів приватизації (ст.15 ЗУ «Про приватизацію державного майна передбачає конкурентні і неконкурентні способи приватизації, які не вміщуються у спектр дій ст.181 ГК і тим більше в схему «оферта-акцепт», встановлену ЦК).

Отже, господарське договірне право, як сукупність господарсько - правових норм, що регулюють усі стадії існування договірного зобов’язання, а також включаючи переддоговірну стадію (стадію укладення господарського договору) є складним інститутом господарського права, в якому виділяються загальні положення про договори та спеціальні норми про окремі види господарських договорів.

Господарське договірне право як елемент системи права в цілому є комплексним інститутом (цілісною нормативною підсистемою комплексного характеру), існування якого зумовлюється спеціалізацією правового регулювання господарських відносин (предметною та функціональною диференціацією, конкретизацією, інтеграцією).

Важливим інструментом державного впливу на господарські договірні відносини є норми права як елемент механізму правового регулювання цих відносин.

Термін «договірне право» у вітчизняній та закордонній юридичній науці вживається тривалий час і в різноманітних значеннях: достатньо згадати деякі з найбільш відомих досліджень, в заголовок яких винесено цей термін (Ансон В. Договорное право: Пер. С англ.. М.: Юр. Лит-ра., 1984; Мозолин В.П., Фарнсворт Е.А Договорное право в СССР и США. История и общие концепции. – М.: Наука, 1988; Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право (в 4 книгах). – М.: Статут. – 1999-2003.)

Мета господарського договірного права, як і мета господарського зобов’язального права, як підгалузі, безпосередньо в законодавстві не закріплена, але може бути виведена із спільної для всіх підгалузей та інститутів господарського права мети, закріпленої в преамбулі ГК. В кожній з підгалузей така мета має бути конкретизована з урахуванням особливостей фрагменту тих договірних відносин, які регулюються відповідною сукупністю норм. Отже, поряд із загальними цілями господарського права можна визначати і цілі його підгалузей та інститутів

Для господарського договірного права такими цілями є:

- створення сприятливого правового режиму господарських договірних відносин;

- забезпечення захисту прав та законних інтересів добросовісної сторони в договірних відносинах;

- забезпечення реалізації різноманітних публічних інтересів в господарських договірних відносинах (зокрема, публічних потреб в товарах, роботах, послугах, підвищення ефективності використання державного і комунального майна та забезпечення потреб громадян України в товарах, роботах, послугах, та ін.);

- забезпечення захисту слабкішого контрагента від зловживання правом економічно сильнішими суб’єктами господарювання, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією.

2 питання. Структура курсу «Господарські договори»

Процеси спеціалізації права зумовлюють не лише існування господарського договірного права як певної системи норм, але й ієрархічність його нормативної структурованості (побудови). Аналіз структури господарського договірного права як комплексного інституту потребує звернення і до норм цивільного законодавства, адже результатом правової диференціації та інтеграції, який втілився у відповідні законодавчі приписи, є те, що норми ГК про господарські договори, взаємодіючи із загальними положеннями ЦК про правочини, договори та зобов'язання, утворюють єдиний регулятор договірних відносин у сфері господарювання.

У господарському договірному праві як комплексному інституті в системі права можна виділити пов'язані між собою функціональними зв'язками різногалузеві групи норм, дія яких поширюється на господарські договори, а саме:

- норми ГК загального характеру, які регулюють господарські зобов'язання та господарські договори за відсутності інших спеціальних законодавчих приписів;

- спеціальні норми господарського законодавства, які регулюють договірні відносини певного виду із врахуванням їх особливостей;

- спеціалізовані норми ГК, які не є самостійною нормативною основою для виникнення правовідносин, а утворюють єдиний регулятор лише у сукупності із регулятивними та охоронними нормами (норми-дефініції, декларативні норми або норми-принципи, оперативні норми).

Комплексний характер господарського договірного права визначає й те, що загальні норми ЦК про правочини, зобов'язання та про договори поширюють свою дію на господарські договори за відсутності спеціальних приписів ГК та інших законодавчих актів.

Внутрішня єдність норм національної системи права зумовлює наявність структурних, генетичних та функціональних зв'язків господарського договірного права як із цивільним правом та господарсько-правовими галузевими інститутами, так із компонентами правової системи в цілому. Через це ідея протиставлення господарського та цивільного права уявляється такою, що фактично заперечує єдність норм права як системи.

За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми господарського договірного права можна поділити на вихідні правові норми та безпосередньо регулятивні (або норми-правила поведінки).

Вихідні правові норми, які спрямовують правове регулювання господарських договорів (норми-засади, норми-принципи, норми-настанови), складають основу структури господарського договірного права. Причому слід підкреслити, що вихідні норми завжди є нормами імперативними. На формування їх змісту впливають норми-засади Конституції України, що визначають основи правопорядку в економічній системі України. В сукупності правових норм, що регулюють господарські договірні відносини, як складовій системи права України відображені положення Конституції України про економічну багатоманітність як одну із засад суспільного життя в Україні, захист усіх прав суб'єктів права власності та господарювання, право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, та ін.(статті 13,15,42 Конституції).

Важливо, що із прийняттям ГК розосереджені в різних статтях Конституції України норми-засади зведені законодавцем в ст.5 ГК «Конституційні основи правопорядку в сфері господарювання», завдяки чому створений цілісний правовий «фон» регулювання господарських відносин. До концептуальних, вихідних норм-засад господарського договірного права відноситься положення ч.1 ст.5 ГК про те, що правопорядок у сфері господарювання можливий лише на основі оптимального поєднання ринкової саморегуляції економічних відносин суб'єктів господарювання (в тому числі договірної саморегуляції) та державного регулювання макроекономічних процесів. Очевидно, що ці норми - засади повинні впливати на формування не тільки інших вихідних норм, насамперед норм-принципів, але й норм-правил (регулятивних та охоронювальних). Слід також звернути увагу на те, що окремі норми-засади виступають основою загальнорегулятивних правових відносин, які не мають чіткої індивідуалізації (наприклад, конкуренційні відносини).

На окрему увагу заслуговує питання норм-принципів господарського договірного права. На відміну від норм-засад норми-принципи відрізняються більшим ступенем деталізації та формалізації, впливають на юридичну практику як опосередковано (при застосуванні їх як керівних ідей правосвідомості), так і безпосередньо як законодавчо закріплені конкретні юридичні приписи, що зближує їх з нормами-правилами поведінки (регуляторами).

Принципами господарського права є, насамперед, конституційні норми як вихідні начала, які конкретизуються в господарському праві: принцип верховенства права (ст.8 Конституції), забезпечення захисту всіх суб'єктів господарювання та соціальної спрямованості економіки (ст.13 Конституції), економічної багатоманітності (ст.15 Конституції), правового порядку в Україні (стаття 19 Конституції), захист конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, захист прав споживачів (ст.42 Конституції).

У ГК принципи, на яких ґрунтується правова регламентація господарських договірних відносин, окремо не визначені. Тому систему принципів господарського договірного права, на яких повинні ґрунтуватися інші норми про господарські договори, складають: зазначені вище конституційні принципи в сфері господарювання, міжгалузеві та галузеві загальні принципи.

Основний масив господарського договірного права складають норми-правила поведінки, тобто безпосередні регулятори суспільних відносин. Такі норми виступають передумовою виникнення конкретного регулятивного правовідношення, в якому сторони персоніфіковані, а їх права та обов'язки конкретизовані. З точки зору спеціалізації права регулятивні норми господарського договірного права як складного інституту поділяються на загальні і спеціальні. Під спеціальною нормою розуміється державний припис— результат правової спеціалізації, що встановлюється з метою конкретизації та деталізації, врахування своєрідності та особливостей певного виду (підвиду) суспільних відносин, рід яких регулюється загальною нормою права.

Спеціалізація норм господарського договірного права виявляється в двох аспектах: міжгалузевому (в контексті існування загальних норм ЦК та спеціальних господарсько-правових) і внутрішньогалузевому (спеціалізація господарсько-правових норм в рамках галузі господарського права). Разом з тим питання про співвідношення загальних та спеціальних норм може і повинно бути поставлено також в рамках виділення в певній галузі права загальної та особливої частини. В літературі в цілому позитивно вирішується питання про те, чи можна норми особливої частини вважати спеціальними, хоча при цьому і зазначається, що норми особливої частини не можна звести тільки до спеціальних. Загальні норми притаманні загальній частині галузі права та поширюють свою дію на всі або більшість галузевих інститутів. Спеціальні норми відносяться до окремих галузевих інститутів та регулюють вид родових суспільних відносин із врахуванням їх особливостей.

Зважаючи на це, в господарському договірному праві як інституті господарського права може бути виділена загальна частина та особлива частина. До загальної частини мають включаються загальні норми ГК, що встановлюють уніфіковані правила про господарські договори незалежно від їх виду. Такі норми, які можуть бути названі основними або генеральними, доповнюються у передбачених ГК випадках загальними нормами цивільного права про зобов'язання та договори. Для формування цілісної концепції загальної частини господарського договірного права, яка на цей час не тільки повністю не сформована і не упорядкована, але й залишається однією з найменш розроблених тем в теорії господарського права, необхідним є переосмислення, обґрунтування та подальший розвиток, насамперед, теорії організаційного господарського договору та теорії господарських договорів за участю держави (договорів у сфері державного господарювання), важливим видом яких залишаються планові господарські договори.

Виділення у господарському договірному праві особливої частини пов'язується із такою формою спеціалізації права, як конкретизація. Якщо диференціація слугує відображенням «розподілу праці» між окремими галузями права, а уніфікація (інтеграція) — техніко-юридичній «економічності» правового регулювання, то конкретизація спрямовується на поглиблення правового регулювання господарських договорів на окремих ділянках господарських відносин. Сутність правової конкретизації полягає в тому, що, регламентуючи певне суспільне відношення за допомогою загальної норми, законодавець намагається передбачити можливі модифікації конкретних відносин. Саме через високу абстракцію загальної норми, що містить в собі множину варіантів поведінки, виникає необхідність виділення із загального припису одного або декількох варіантів поведінки. Поглиблення нормативної конкретизації як один із напрямків спеціалізації права зумовлює поділ спеціальних приписів на основні, деталізовані та варіантні, які можуть утворювати асоціації норм, що слугують, в свою чергу, основою формування усталених правових спільностей— правових інститутів та їх об'єднань.

Особливу частину господарського договірного права складають спеціальні деталізовані норми ГК про окремі види договорів, наприклад норми статей 264 — 271 ГК про поставку, та спеціальні варіантні норми, наприклад, ЗУ «Про поставки продукції для державних потреб».

У сфері регулювання господарських договірних відносин процес конкретизації правового регулювання виявляється:

1) у прийнятті спеціальних законів, що регулюють певні види господарської діяльності, в тому числі ті договори, які опосередковують такі види діяльності;

2) прийнятті нормативно-правових актів Кабінетом Міністрів України, уповноваженими ним органами виконавчої влади, які деталізують окремі положення цих законів (зокрема, шляхом затвердження типових та примірних договорів).

Слід звернути увагу на те, що попри позитивні моменти правова конкретизація може набувати гіпертрофованого вигляду, переростаючи в казуїстичне регулювання, і нести в собі значні небезпеки для суспільства. Негативним явищем в сучасному господарському законодавстві стала казуїстичність регулювання відносин, пов'язаних із передачею державного та комунального майна у власність або у користування іншим особам, насамперед приватизацією. Процес приватизації державного та комунального майна має особливе суспільне значення, а тому в договорах купівлі-продажу державного майна в процесі приватизації має бути забезпечений не тільки і не стільки приватний інтерес покупця, але, насамперед, групові інтереси (трудового колективу підприємства, що приватизується) та інтереси суспільства в цілому.

ч.5 ст.146 ГК встановлено, що загальні умови та порядок здійснення приватизації державного майна визначаються законом. Такими спеціальними законами наразі залишається Державна програма приватизації на 2000 — 2002 роки, затверджена ЗУ від 18 травня 2000 р., яка визначає цілі, умови та пріоритети приватизації і виключно на виконання якої здійснюється приватизація державного майна; ЗУ від 19 лютого 1997 р. «Про приватизацію державного майна» (із наступними змінами та доповненнями); ЗУ від 15 травня 1996 р. «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію»), ЗУ від 7 липня 1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Слід підкреслити, що норми, які регулюють договірні відносини в сфері приватизації, є спеціальними по відношенню і до норм ГК про договори, і до положень ЦК про договори купівлі-продажу. Іншими словами вони є продуктом не лише галузевої спеціалізації, але й конкретизації норм про господарські договори.

Крім того, низкою законів визначено особливості приватизації майна державних підприємств в окремих галузях народного господарства, що узгоджується із положеннями ч.6 ст.146 ГК. Такими є: ЗУ від 10 липня 1996р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», ЗУ від 14 вересня 2000р. «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», ЗУ від 18 травня 2000р. «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України». Таким чином, законодавцем було обмежено «глибину» конкретизації норм про приватизацію державного майна.

Разом з тим, на наш погляд, всупереч загальним положенням ЗУ «Про приватизацію державного майна», а пізніше і нормам ГК, було прийнято низку «казуїстичних» законів, зокрема ЗУ від 13 липня 2000р. «Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», ЗУ від 2 лютого 2000 р.«Про особливості приватизації пакета акцій, що належить державі у статутному фонді відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», ЗУ від 9 квітня 2004р. «Про особливості приватизації підприємств державної акціонерної компанії «Укррудпром». У випадках, коли така казуїстичність доповнюється відповідними діями органів приватизації по визначенню умов проведення приватизаційних конкурсів, створюються сприятливі умови приватизації стратегічних об'єктів на користь окремих осіб та бізнес-груп на пільгових засадах, про що свідчить численні конфлікти, які стали предметом розгляду в судах загальної юрисдикції, в тому числі господарських.

Як спробу виправити ситуацію, яка склалася в ході приватизації, можна було б оцінити прийняття ЗУ від 12 січня 2005р. «Про формування конкурентних засад у процесі приватизації акцій (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб», хоча значною мірою цей Закон уявляється «юридичною надмірністю», адже застосування переважно конкурентних способів у разі продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств, було і залишається одним з принципів приватизації відповідно до ст.2 ЗУ «Про приватизацію державного майна».

Крім поділу регулятивних норм господарського договірного права на загальні і спеціальні, теоретичний інтерес становить виділення в залежності від структури самої норми норм-приписів та логічних норм.