ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

РОЗДІЛ 21

§ 1. Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів

Україна має унікальні земельні ресурси і природно-кліматичні умови, що обумовлюють високий потенціал виробництва рослинної продукції, яка забезпечує 90 % потреби людини у продуктах харчування. Земельні ресурси займають 44,4 % природноресурсного потенціалу нашої країни. Родючі українські чорноземи займають 59,8 % площі сільськогосподарських угідь і визнані еталоном ґрунтів в усьому світі.

Разом з тим, на жаль, антропогенне навантаження на довкілля призвело до погіршення якісного стану земельних ресурсів країни. В Україні надзвичайно високий рівень освоєння життєвого простору. До господарського використання залучено понад 92 % території країни. 82 % земельних ресурсів використовується як основний засіб виробництва у сільському і лісовому господарстві. Для ведення сільського господарства використовується 72,2 % суходолу нашої держави, а його розораність досягла 57,5 % території країни або 81 % від усіх земель сільськогосподарського призначення. Цей показник значно перевищує відповідні показники інших країн світу.

Руйнівні перебіги мають тенденцію до інтенсифікації. Щорічно втрата гумусу у ґрунтах складає від 0,6 до 1 т/га. Якщо у 1960 році рівень гумусу становив 3,5 %, то вже у 1996 – лише 3,1 %. Ерозійні перебіги поширені на 40 % території України. 68 тис. га земель цілком утратили гумусовий шар. Щорічно змивається понад 500 млн. тонни азоту, 700 тис. тонн фосфору, 10 млн. тонн калію. Площа еродованих земель щорічно збільшується більш ніж на 80 тис. га. Негативний баланс елементів харчування складає 100 кг/га і більше. Практично на всій площі ріллі спостерігається переущільнення ґрунтів. Близько 20 % земель забруднені шкідливими речовинами понад гранично допустимі концентрації (ГДК), встановлені законодавством. Близько 500 тис. га земель підтоплені. Близько 10 млн. га солонцюваті і засолені через нераціональний полив. Близько 800 тис. га земель покинуті через ерозійні перебіги і значну деградацію. Окислені ґрунти займають 4451 тис. га. Значні території зайняті відходами виробництва, відвальними породами тощо. Через абразію берегів щорічно втрачається до 100 га родючих земель. У 2-3 рази впала швидкість ґрунтоутворення. Посилений механічний вплив сільськогосподарської техніки призвів до руйнування структури орного шару, запливання, кіркоутворення і переущільнення ґрунтів. Лінійна ерозія приводить до утворення ярів. Їх кількість вже досягла 600 тис. штук, а загальна площа – 157 тис. га. Негативні геологічні явища охопили понад половину території країни.

Практично не здійснюються ґрунтозахисні заходи. Внесення добрив провадиться у кількостях у 5-8 разів нижчих за мінімально необхідні. Майже не здійснюється вапнування, гіпсування, заліснення, консервація деградованих земель. Меліоративні і протиерозійні заходи виконуються на недостатньому рівні. Усе це свідчить про катастрофічний стан земельних ресурсів нашої країни. Це вимагає прийняття невідкладних ефективних заходів щодо їх охорони, у тому числі і правовими засобами.

Поняття охорони земель визначене ст. 162 Земельного кодексу – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення. Завданням охорони земель є забезпечення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Землі підлягають охороні від нераціонального господарського використання, необґрунтованого вилучення із сільськогосподарського обігу, деградації, водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, зсувів, вторинного засолення, осушення, ущільнення, забруднення відходами, хімічними й радіоактивними речовинами, зараження їх карантинними шкідниками, заростання бур'янами, виснаження, дегуміфікації, нераціональної механічної обробки ґрунтів, опустелювання, нераціонального зрошення й ін. негативних чинників.

Змістом охорони земель, згідно ст. 164 Земельного кодексу, є сукупність заходів, спрямованих на охорону земель. Такими заходами є: відновлення продуктивності земель, підвищення родючості ґрунтів, раціональна організація території, рекультивація порушених земель, екологічно обґрунтовані методи ведення сільського господарства (терасування, дотримання сівозмін, застосування екологічно безпечних механічних засобів, упровадження контурно-меліоративної системи землеробства тощо), меліорація земель, консервація земель, їх облік, економічне стимулювання раціонального використання земель, врахування екологічних вимог при проектуванні, будівництві і реконструкції, введенні в експлуатацію нових об'єктів, раціоналізація застосування пестицидів і агрохімікатів, реєстрація і регламентація екологічно небезпечних чинників, санітарно-гігієнічна й екологічна експертиза, протиерозійні заходи, захисні лісонасадження, облік стаціонарних об'єктів, що негативно впливають на землі, створення об'єктів природно-заповідного фонду, екологічно обґрунтоване сільськогосподарське районування і зонування земель, установлення нормативів екологічної безпеки ґрунтів, стандартизація щодо охорони земель, регулювання сільськогосподарських технологічних перебігів, розробка програм охорони земель, виведення земель із сільськогосподарського обігу, зменшення розораності, контроль за охороною земель, застосування заходів правової відповідальності за порушення земельного законодавства тощо.

Необхідно зменшити площу ріллі на 10 млн. га щоб довести її до 40 % території країни. Зменшення має відбуватися за рахунок збільшення площі лісів, полезахисних лісосмуг, природних кормових угідь, рекреаційних площ тощо. В Україні створено понад 1,4 млн. га захисних лісонасаджень. Площа полезахисних лісосмуг складає 0,43 млн. га (полезахисна лісистість – 1,5 %). Вони покривають захистом близько 40 % ріллі. Українськими вченими розроблена схема ерозійного районування території країни, що дозволяє визначати протиерозійні заходи з урахуванням специфіки територій.

У 70 – 80-і роки ХХ століття у середовищі вчених виникла думка про певну єдність функціонування аграрних і природних ландшафтів. Це вилилося в ідею ґрунтозахисного контурно-меліоративного землеробства. Сутність його – у приведенні існуючої системи землеробства у відповідність із ґрунтово-екологічними чинниками шляхом локалізації інтенсивного землеробства на рівнинній частині території, застосування біологічних засад землеробства на схилах, а на землях, що межують з гідрографічним фондом – природних агрофітоценозів. Система передбачає диференційоване використання земель залежно від ступеню їхнього змиву, контурну організацію території, впровадження ґрунтозахисних технологій. У 1998 році проекти землевпорядження з контурно-меліоративною системою організації території розроблені в 2471 господарстві на площі 9,36 млн. га.

Наступним кроком у розв’язанні проблеми оптимізації агронавантаження на земельні ресурси була розробка системи адаптативно-ландшафтного землеробства. Така система будується на ландшафтному розподілі водозборів і визначенні інтегральних показників трансформації енергії за компонентами: рілля, ліс, луки й пасовища. Агроландшафт являє собою інженерну споруду, що має проектуватися і будуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі. Це вимагає наявності відповідних математичних верифікованих моделей і перебігів, що визначають сталість і продуктивність земель.

Новітніми досягненнями аграрної науки є більш досконалі еколого-біосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біосферна система поновлюваного землекористування прив'язує ведення сільського господарства до таких структурних одиниць як басейни рік. Концепція впровадження цієї системи передбачає загальну організацію господарювання в басейнах малих, середніх і великих річок. Вона будується на засадах рівнозначності для людини усіх штибів рельєфу у цих басейнах.

Важливими заходами охорони земель є стандартизація і нормування. Ст. 165 Земельного кодексу встановлює, що стандартизація у царині охорони земель передбачає визначення вимог до якості земель, припустимого антропогенного навантаження на ґрунти й окремі терени, припустимої сільськогосподарської освоєності земель тощо. У галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів установлюються такі нормативи: а) оптимального співвідношення земельних угідь; б) якісного стану ґрунтів; в) гранично допустимого забруднення ґрунтів; г) показники деградації земель і ґрунтів. Частина 3 ст. 165 Земельного кодексу встановлює, що нормативні документи щодо стандартизації у галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів установлюються Кабінетом Міністрів України.

Варто мати на увазі, що стандартизація в Україні регулюється Законом України "Про стандартизацію" від 17 травня 2001 року. Відповідно до цього Закону, стандарт – це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні засади чи характеристики щодо діяльності або її результатів, для досягнення оптимального ступеня упорядкованості у визначеній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі взаємної згоди. Власне кажучи, стандарти – це нормативно-технічні документи, що встановлюють мінімальні вимоги до визначеної діяльності чи об'єктів. На практиці, державні стандарти України затверджуються не Кабінетом Міністрів, а Державним комітетом технічного регулювання та споживчої політики України[1].

Нормативно-технічні вимоги можуть також міститися й у відомчих нормативних актах, затверджених Мінекоресурсів, Мінагрополітики, МОЗом, Держкомземом, Держбудом та іншими органами[2]. Це теж свого роду стандарти, але порядок їхнього прийняття дещо інший. Вони носять, як правило, допоміжний характер і використовуються землевпорядними організаціями при здійсненні землевпорядження, або будівельними організаціями при будівництві різних будівель і споруд.