Суспільство як предмет філософського аналізу.

Соціальна філософія

Теорема Лагранжа (теорема про скінченні прирости функції).

Теорема Ферма. Якщо диференційовна на проміжку функція досягає найбільшого або найменшого значення у внутрішній точці цього проміжку, то похідна функції в цій точці дорівнює нулю, тобто

Припустимо, для визначеності, що набуває в точці найбільшого значення, тобто для всіх .

За означенням похідної ,

причому ця границя не залежить від того, як наближається до — справа чи зліва.

Розглянемо відношення .

Для всіх х, достатньо близьких до точки , маємо:

 

Перейдемо в останніх нерівностях до границі при . Дістанемо

.

Аналогічно розглядається випадок, коли функція набуває в точці найменшого значення.

Геометричний зміст теореми Ферма. Геометричний зміст похідної являє собою кутовий коефіцієнт дотичної до кривої . Звідси рівність нулю похідної геометрично озна­чає, що у відповідній точці цієї кривої дотична паралельна осі Ох.

Теорема Ролля. Якщо функція f (х): 1) неперервна на сегменті [a; b]; 2) диференційовна на інтервалі (а; b); 3) на кінцях сегмента набуває рівних між собою значень, тобто f (a) = f (b), то на інтервалі (а; b) існує хоча б одна точка , для якої

Геометричний зміст теореми Ролля.Якщо крайні ординати неперервної кривої у = f (х), яка має в кожній точці дотичну, рівні, то на цій кривій знайдеться принаймні одна точка з абсцисою , в якій дотична паралельна осі Ох (рис. 4.6).

 

Рис. 4.6

Якщо функція f (х): 1) неперервна на сегменті [a; b]; 2) диференційовна на інтервалі (а; b), то на інтервалі знайдеться хоча б одна точка , така що

(4.15)

Геометричний зміст теореми Лагранжа. Запишемо формулу (4.15) у вигляді

. (4.16)

З рис. 4.7 бачимо, що величина є тангенсом кута нахилу хорди, що проходить через точки А і В графіка функції
у = f (х) з абсцисами а і b.

 

Рис. 4.7

Водночас, — тангенс кута нахилу дотичної до кривої у точці С з абсцисою . Таким чином, геометричний зміст рівності (4.15) або рівносильної для неї рівності (4.16) можна визначити так: якщо для всіх точок кривої у = f (х) існує дотична, то на цій кривій знайдеться точка з абсцисою , в якій дотична паралельна хорді АВ, що сполучає точки А і В.

Теорема Коші. Якщо f (x) і дві функції: 1) неперервні на сегменті [a; b]; 2) диференційовні на інтервалі (а; b); 3) для , то на інтервалі (а; b) знайдеться хоча б одна точка , така що

 

1. Суспільство як предмет філософського аналізу.

2. Природа соціального.

3. Класична і посткласична картини соціальної реальності.

4. Форми організації суспільного буття.

5. Філософія історії

Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий об’єкт пізнання. У своїх різних вимірах воно є предметом вивчення багатьох гуманітарних і соціальних дисциплін: історії, економічної теорії, демографії, соціології та ін. Філософія виробляє знання про сутнісні характеристики суспільства. Соціальна філософія (або філософія суспільства) прагне з’ясувати природу суспільства, засади його функціонування, його особливості.

Протягом тривалого часу в філософії склалися різні уявлення про соціум як про систему суспільного співжиття. Не обмежуючись аналізом лише якогось одного наукового напрямку, соціальна філософія здійснює синтез досягнень різних філософських вчень про суспільство.

Філософський підхід “від природи до суспільства” лежить в основі натуралістичних концепцій суспільства. Тут підкреслюється особлива, детермінуюча роль географічних (клімату, природних ресурсів, корисних копалин, флори і фауни) і демографічних (населення) факторів, біології людини, яка розглядається в дусі дарвінізму і генетики. Натуралістичним концепціям притаманний редукціонізм, зведення закономірностей соціальної реальності до природних законів. Соціобіологи дивляться на суспільство очима біологів, вони хочуть побачити в соціальному біологічне. Однак соціальне не може бути зведене до біологічного. Водночас натуралістичні концепції не є повністю безпідставними – вони досліджують досить значущі аспекти взаємозв’язку природи та суспільства.

Інші дослідники зв’язують специфіку соціального не з біологічними, а з більш складними психічними явищами. В основі психологізму в соціальній філософії, соціології, соціопсихології лежить просте переконання, сформульоване Дж.С. Мілем: у суспільному житті люди володіють лише такими властивостями, які витікають із законів природи людини і можуть бути до них зведені. Соціопсихологія конструює суспільство за зразком індивіда, а сам індивід розглядається ізольовано від суспільних умов, наприклад, матеріального виробництва. До того ж психологія тісно пов’язує досліджувані нею феномени з фізіологією організму. Тому вона, як правило, шукає детермінанту психологічного в фізіологічному. Але тоді постає питання: як пояснити феномени культури і практики?

Найбільш впливовою школою соціопсихології виявився інстинктивізм, передусім, фрейдизм, значення якого є досить суттєвим для розвитку філософії. Інстинктивізм бачить витоки соціального в інстинктах людини (як відомо, число людських інстинктів нараховує від 1 до 15 тис.). З.Фрейд виділяв два головних інстинкти: Ерос і Танатос. На його думку, боротьба цих інстинктів на фоні гіперсексуальності людини лежить в основі соціального буття. Релігія, мораль, соціальні почуття покликані ослабити надмірну інстинктивну агресивність людей. Соціально і морально неприйнятні імпульси витісняються в несвідоме, звідки вони знову прориваються, ламаючи систему норм і заборон цивілізації, “понад-Я”.

Принципові положення соціопсихології були розвинуті в концепції соціальної дії (М.Вебер, Т.Парсонс). Згідно з цією концепцією соціальна дія завжди особистісна і осмислена, вона зв’язує діючу особу з іншими суб’єктами. Кожний індивід частково “запрограмований” існуючими соціальними нормами, він оцінює альтернативи, приймає рішення, добивається їх виконання. Загалом все суспільство виступає як система соціальних дій.

Концепцію соціальної дії часто звинувачували в абсолютизації особистих відносин у соціальних зв’язках. На таку критику відреагував символічний інтеракціонізм (Дж.Мід). Мід відзначав, що взаємодія (інтеракція) може бути символічним актом. Люди реагують на очікування тих, хто не присутній в момент здійснення дії. І самі об’єкти – це символи тих ролей, які виконують люди. Кожна людина грає певну роль – лікаря, вченого, студента. Тому Я – це сума ролей, які засвоюються в результаті соціального досвіду. Індивід формується в результаті соціальних взаємодій – так відбувається його соціалізація. Психічне стає соціальним.

Теорія предметної дії була розроблена К.Марксом. В ній суспільство постає як сукупність суспільних відносин (люди вступають у відносини в процесі суспільного виробництва, здійснюють обмін продуктами своєї діяльності).

В контексті аналізу суспільства і соціального життя особливе значення мають праці видатного французького соціолога Е.Дюркгейма та його школи. Дюркгейм продовжує установку німецької класичної філософії і К.Маркса на системний підхід до суспільства. Поєднавши філософський підхід із соціологічним, він утвердив уявлення про суспільство як цілісну систему, що не зводиться до природи, психіки і особливостей індивіда. Дюркгейм використовував принцип “пояснення соціального соціальним”. На його переконання, людина – це продукт суспільства. Тому пояснення людини повинно не передувати поясненню суспільства, а бути результатом, заключним етапом пізнання суспільної реальності.

Ще одна сучасна концепція розуміння природи суспільства є наслідком “лінгвістичного повороту” у філософії XX ст. Видатний німецький філософ Ю.Габермас вважав: якщо мова є головною характеристикою людини, то вона і визначає обличчя суспільства. На думку англійського філософа Дж. Остіна і американського - Дж. Серля, висловлювання є, крім всього іншого, мовними актами, вони показують, яку роль відіграє той, хто говорить

Ю.Габермас робить висновок, що правила мовної комунікації, будучи критично розглянуті, після досягнення певної згоди між учасниками дискурсу приймаються як правила соціальної дії. Дискурс – це спільний, оснований на дискусії захід із вироблення правил спільного життя. Суспільство виступає як комунікативно-дискурсивне ціле, яке можливе лише там, де панують відкритість, демократичність, критичність.

Отже, в центрі філософсько-соціального знання стоїть проблема: як виникають системні характеристики, що виражають специфіку соціального? У зв’язку з цим можна виділити два аспекти сучасного трактування суспільства. Перший полягає в тому, що суспільство є системою зв’язків і відносин між людьми. Інший стосується того, що суспільство є особливою формою інтеграції життєдіяльності індивідів, певною цілісністю, що існує завдяки об’єднанню зусиль кожного індивіда.