Правовий статус організацій роботодавців та їх об’єднань, порядок їх створення та припинення

Враховуючи конституційний статус права громадян України на свободу об’єднання суспільні відносини з участю організацій роботодавців регулюються законодавством тією мірою, в якій це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів роботодавців та успішного функціонування їх організацій. Од­ним з елементів юридичного механізму в цій сфері є визначен­ня правового статусу організацій роботодавців, що дає можливість іншим організаціям, профспілкам та державі визнавати певний статус і відповідно до нього визнавати права організацій робо­тодавців.

Згідно зі статтею 8 Закону «Про організації роботодавців» організації роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою і мають статус місцевих, обласних, рес­публіканських Автономної Республіки Крим (далі – республі­канських), міжнародних.

Об’єднання організацій роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою і мають статус місце­вих, обласних, республіканських, всеукраїнських.

Перш ніж викласти норми Закону «Про організації робото­давців» про статус таких організацій і об’єднань, слід зауважи­ти, що аналогічні норми щодо порядку створення профспілко­вих організацій і набуття ними відповідного статусу з урахування певної кількості членів стали предметом розгляду в Конституцій­ному Суді. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповід­ності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 За­кону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності» (справа про свободу утворення профспілок) від 18 жовт­ня 2000 р. визначено, що норми, які встановлюють кількісні кри­терії для визначення статусу профспілок («не менше трьох пер­винних організацій», «не менше 9 членів профспілки», «більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області», «не менше третини» - для об’єднання у профспілці з всеукраїнським статусом членів профспілок галузі) обмежують право громадян на свободу об’єднання і є неконституційними.

Окрім того, Конституційний Суд визнав неконституційними положення статті 16 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині встановлення таких умов легалі­зації профспілок, які фактично пов’язують початок діяльності створеної профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утво­рення профспілки.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України Верхов­на Рада України Законом від 13 грудня 2001 р. внесла зміни до Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і скасувала вказані обмеження.

Стосовно організацій роботодавців ще продовжують діяти аналогічні положення, які по суті обмежують права роботодавців.

Стаття 8 Закону «Про організації роботодавців» встановлює, що статус місцевих мають організації роботодавців, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці і які на момент державної реєстрації об’єднують не менше десяти роботодавців цієї адміністративно-територіальної одиниці або двох і більше роботодавців певної галузі в межах цієї адміністративно-територіальної одиниці.

Статус місцевих мають об’єднання організацій роботодавців, які на час державної реєстрації об’єднують дві та більше органі­зації роботодавців відповідної адміністративно-територіальної одиниці або дві та більше організації роботодавців певної галузі відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Статус обласних, Київської та Севастопольської міських мають організації роботодавців, діяльність яких поширюється на тери­торію відповідної області, міст Києва та Севастополя і які на час державної реєстрації об’єднують не менше десяти роботодавців більшості районів і міст обласного підпорядкування цієї області, районів у містах Києві та Севастополі або двох і більше робото­давців певної галузі з тих районів і міст обласного підпорядку­вання цієї області, районів у містах Києві та Севастополі, де скон­центровані підприємства цієї галузі.

Статус обласних, Київської та Севастопольської міських мають об’єднання організацій роботодавців, які на час державної реє­страції об’єднують дві та більше обласні організації роботодавців відповідної області, міські у містах Києві та Севастополі або дві та більше обласні організації роботодавців певної галузі відповід­ної області, міські у містах Києві та Севастополі.

Статус республіканських мають організації роботодавців, які на час державної реєстрації об’єднують не менше десяти робо­тодавців більшості адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим або двох і більше роботодавців певної галузі з тих адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

Статус республіканських мають об’єднання організацій робо­тодавців, які на час державної реєстрації об’єднують дві і більше республіканські організації роботодавців більшості адміністра­тивно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим або дві і більше республіканські організації роботодавців певної галузі більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

Статус всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців мають об’єднання, які на час державної реєстрації об’єднують обласні організації роботодавців більшості областей України та Автономної Республіки Крим, обласні організації роботодавців певної галузі тих областей, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

З метою координації роботи всеукраїнських об’єднань органі­зацій роботодавців та представництва інтересів роботодавців у формуванні та реалізації соціально-економічної політики, розвит­ку соціального партнерства тощо вони можуть утворювати інші об’єднання і делегувати їм відповідні права і обов’язки.

Статус міжнародних мають організації та об’єднання організацій роботодавців, діяльність яких поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців мають право без спеціального дозволу використовувати у своїй назві слово «Україна» та похідні від нього слова.

Закон регламентує порядок створення та припинення діяль­ності організацій роботодавців та їх об’єднань.

Статтею 9 встановлено, що засновниками організації робото­давців відповідно до цього Закону можуть бути не менш як де­сять роботодавців або два і більше роботодавці певної галузі для заснування галузевої організації роботодавців. Рішення про ство­рення організації роботодавців приймається установчим з’їздом (конференцією) роботодавців, що оформляється протоколом уста­новчого з’їзду (конференції), який підписують голова та секре­тар з’їзду (конференції).

Установчий з’їзд (конференція) затверджує статут організації роботодавців, обирає її органи управління, уповноважує осіб на проведення державної реєстрації, вирішує інші питання, пов’язані зі створенням організації роботодавців.

Відповідно до статті 10 засновниками об’єднання організацій роботодавців є організації роботодавців. Рішення про заснуван­ня об’єднання організацій роботодавців приймається установчим з’їздом (конференцією) роботодавців – уповноважених представ­ників організацій роботодавців, що оформляється протоколом установчого з’їзду (конференції), який підписують голова та се­кретар з’їзду (конференції). Установчий з’їзд (конференція) за­тверджує статут об’єднання організацій роботодавців, обирає його керівні органи, уповноважує осіб на проведення державної реє­страції, вирішує інші питання, пов’язані зі створенням об’єд­нання.

Організації роботодавців та їх об’єднання діють на основі ста­тутів, які затверджуються установчим з’їздом (конференцією) роботодавців, організацій роботодавців. Статут організації робо­тодавців, об’єднання організацій роботодавців повинен містити:

1) повну назву організації роботодавців, об’єднання (відмінну від існуючих), статус організації, об’єднання та місцезнаходжен­ня керівних органів;

2) мету створення та напрями діяльності організації робото­давців, об’єднання;

3) умови членства (участі) та порядок прийому в члени органі­зації роботодавців, об’єднання та виходу з організації, об’єднання;

4) права і обов’язки членів (учасників) організації робото­давців, об’єднання;

5) положення про відповідальність членів по зобов’язаннях
організації роботодавців, об’єднання в соціально-трудових відно­синах;

6) порядок утворення і діяльності керівних органів органі­зації роботодавців, об’єднання та їх повноваження;

7) джерела формування і порядок використання коштів та іншого майна організації роботодавців, об’єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

8) порядок сплати вступних, членських та цільових внесків;

9) порядок внесення змін до статуту організації роботодавців, об’єднання;

10) порядок набуття повноважень від роботодавців, які входять до складу організації (об’єднання), стосовно встановлення кон­кретних соціальних норм в угодах, які в подальшому будуть обо­в’язковими до виконання самими роботодавцями (мінімальна за­робітна плата, міжтарифні співвідношення, мінімальні соціаль­ні пільги і гаранти, функціонування соціально-культурних за­кладів);

11) порядок припинення діяльності організації роботодавців, об’єднання і вирішення майнових питань, пов’язаних з їх ліквіда­цією, реорганізацією.

У статуті можуть бути передбачені й інші положення щодо особливостей створення і діяльності організації роботодавців чи об’єднання.

Статут організації роботодавців, об’єднання не повинен супе­речити законодавству України.

Членами організацій роботодавців можуть бути роботодавці відповідно до статті 1 Закону «Про організації роботодавців». Роботодавець може бути одночасно членом кількох організацій роботодавців.

Членами об’єднань організацій роботодавців можуть бути ор­ганізації роботодавців, зареєстровані відповідно до цього Закону.

Організація роботодавців може бути членом галузевого і те­риторіального об’єднання організацій роботодавців.

Організації роботодавців та їх об’єднання не відповідають за зобов’язаннями своїх засновників і членів, крім випадків, перед­бачених законом. Засновники та члени організацій роботодавців та їх об’єднань відповідають за зобов’язаннями організацій ро­ботодавців та їх об’єднань, якщо це передбачено їх статутами, – у порядку і на умовах, визначених статутами.

Організації роботодавців та їх об’єднання підлягають обов’яз­ковій реєстрації в порядку, встановленому Законом України «Про об’єднання громадян».

Зокрема, стаття 14 вказаного Закону визначає, що легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою і здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснуван­ня. Частина 2 статті 14 встановлює, що «у разі реєстрації об’єд­нання громадян набуває статусу юридичної особи». Діяльність об’єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Про легалізацію (офіційне визнання) об’єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації. Стаття 15 передбачає порядок здійснення державної реєстрації та подання необхідних доку­ментів для реєстрації. Відмова у реєстрації може бути оскарже­на до суду.

Стаття 13 Закону «Про організації роботодавців» передбачає лише один спосіб легалізації таких організацій – реєстрацію, і відповідно до Закону «Про об’єднання громадян» набуття з цього моменту організацією роботодавців статусу юридичної особи. Між тим, слід взяти до уваги, що Конституційний Суд України у своє­му рішенні від 18 жовтня 2000 р. зазначив, що встановлення лише одного способу легалізації профспілки шляхом її реєстрації пе­решкоджає реалізації права утворювати професійні спілки «на основі вільного вибору їх членів» (ч. 3 ст. 36 Конституції), і визнав неконституційними норми ст. 16 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині встановлення таких умов легалізації профспілки, які фактично пов’язують по­чаток діяльності профспілок з моментом її реєстрації у відповід­них органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утво­рення профспілки. Враховуючи це рішення, Верховна Рада Украї­ни внесла зміни до статті 16 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». У статті встановлено, що профспілка, об’єднання профспілок набувають прав юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі їх статуту (ч. 9 ст. 16). Частина 1 статті 16 передбачає, що легалізації (офіційному визнанню) шляхом реєстрації на відповідність заявленому статусу профспілки підлягають «для ведення перего­ворів на відповідному рівні договірного регулювання трудових, соціально-економічних відносин».

Очевидно, слід очікувати, що Верховна Рада України внесе відповідні зміни й до Закону «Про організації роботодавців», з тим, щоб урівноважити правовий статус цих суб’єктів.

Організації роботодавців та їх об’єднання можуть використо­вувати власну символіку, яка затверджується відповідно до їх статуту та підлягає реєстрації у порядку, встановленому законодавством України.