Аудіокнига 5 страница

ності, від акторів запрагнуть вчинку: ви відали, що творили, обдирали голого, плювали на заповідану манну, продавали дари з яєшнею, скорботнійте, плачте! в гаагському суді розглянуть сторінки вітру – все записане на вітрилах волань і донебесних димів пожежі; скільки юридичних матеріалів і повчального праху в тому чорнописі, ніччю по темряві, невідомістю по невігластву – і тяжко вчитати чорнобописне казання, мов пекуча жарінь із печі випалює очі їм, і вони вернуть хмикала, дорікаючи за незрозумілість; скільки в полум’яних, нев’янучих абзацах вічноактивного свідоцтва, корисного для тих, хто прагне систематизувати речі; тут всяка річ отримала дозу вбивчої мсти і знаходить людину в абстракціях могутнього і в кінці символічного виміру, в годинниках і авто, у м’яких меблях і домашніх тваринах, у предметах і звичках, у процесі споживання навпаки, що лежав потойбік глибин життєвого проекту, і от, безмежно примножившись, заполонив реальність; споживлення речами нас, засноване на думку філософа на дефіциті, якось аж магічному для нього, а для нас буденному, як розпухле дзеркало і знекровлений ранок, ховається в слові Чорнобиль; здиблення електросяйні імені мавзойлєнінного трупила – апофеоз комунгробиля – вернуло привид додоми, бродити європами і натхненнити світлом пронизливого великовчення; вітрами й гольфстрімами привид шмарксизму-людоїзму дістане кожного, хто попустительствував йому і прийняв його в душу; дістане їх і їхніх нащадків – скрізь ! – малими дозами, ефектом Петко, народженням розумово немічних, німо стогнучим і незліковним, повальним духокаліцтвом; і всеньке бандище фармацевтів, всеньке зграїсько напавлінених павлітиків не відверне воздання за боговідступництво і зухвальство прабатьків їхніх; і щоб не ловкачили ліві, щоб не пихатили білібердали, щоб не філосоплили їх філосопи – життя не питатиме як звати – візьме за вуха й витрусить від порохна й вдоволення, мов заколисану плюшеву іграшку; запанькані діти! непримиренність іншого мудрагеля, пригадується, викликав один похід альбігійців, де, на його переконання, кількох його предків спалили на вогнищі; цікаво, про щоб він філосоплив, що б він примирював у собі, якби всенька прийдешність всих його поколінь, всих родів, всих довкіль горіла невтомнішим від гангрени і пекучішим від закипілої смоли полум’ям ? — варто вдихнути пискляве повітря і притлілий вогонь в легенях розливається по тілі; частіший від ударів серця і такий ж незліченний пульс радіації подібний хіба що до осаду зневір, тонкогодинникового піску, усмоктаного єством і злютованого в аорті, де він страмбовується сильніше і зависає оманливо перед тим, як скінчитись — а за мить просівати себе знов у перекинутий вимір, у довічність затемнення: все живе змеркло, все мертве яскравіє і підводиться в альфа-бета-гама сяєві, а око, на щастя, безсиле прозирнути туди, щоб повірити в злотління смерті. А поки — щось діється з часом; я приїжджаю електричкою і вже з перону зустрічаю різні дива: гамір піднесень, затінки стовпотворіють, ожилий санскрит — і без перекладу все зрозуміле; всякий, хто потрапляє до праматері міст, відчуває разюче приємні зміни, все обійшлося найкраще! відчуває настрій нового, прохолоду оази після митарств і спеки на краю ночей, немов і самі євгробейські сутінки кудись здиміли, захід став досвітком, вітри такі посвіжілі, що дехто навіть подумує гендельнути повітрям, до того знадливим і солодким, що минулі й сучасні митці, літератури, художники, великі маестро вавілоняться сюди за еліксиром безсмертя; нуклідів на всіх вистачає; я багатьох ледь пригадую, стільки геніїв раптом зійшлося; до того ж побіля них снується наше павуччя, кодла мистецтвоїдів, графоманоти, нездар, що не з добра, звичайно, користуються нагодою і підзаробляють на автографах; в мою відсутність якісь поети з хряками вічно нещасних сомнамбул познаходили в мене під ліжком квартплатні квитанції з початками фраз, позаписували це верлібром і отепер ходять і допікають метрів; не можу бачити; прозаїків я впізнаю з кесаревої прямоти на лицях, з уміння затягуватись, притаманного каторжанам, з погляду, дещо побіжного, вовчого, щоб приховати пам’ятливість, витренуваного звичкою пити горілку для прополіскування судин і тримати голову в холоді, а також знанням, що, коли скрадаєш, звір сахається позіру очі в очі; так, недавно, розтягуючи еспандера на балконі, бачу Д.Джойс поспішає в яслі, — потім довідався: він там викладає, — на вигляд спокійний, хоч зоддалік присоромлений, сутулуватий, жалісний: хотів дописати кінець історії, а вона взяла й почалася, і мало того, в ній з бінарним неспокоєм б’ються в контейнері його епігони; поважно, мов з ручкою тростини на руці, з півмісяцем слави проходжається іноді С.Рушді, роззирнеться, бо нема охорони, постоїть, подумає, кивне цнотливим ученицям швацьких училищ, котрі читали його на сон, і завертає на іванківську трасу: з нетерпця все ж звідати справжньої загрози; вічність тому я писав до британської амбасади, гарантуючи йому невловимість тут, і, видно, листа перехопили іранські спецслужби, бо він не міг не приїхати, маючи таку нагоду; тепер ось ходить, шкодує, якби раніше такий матеріал, все б написалось по-іншому; випадково «В Георга» зіткнувся з Г.Брохом, випили по склянці вина, насилу втекли від хануриків, от приставучі, під головпоштою він розказав, що в черговому перевиданні «Смерті Вергілія» планує змінити місце дії, себто Рим на Чорнгробиль, я насилу його одбалакав, пояснивши, що одне його те оповідання, «Есперанса», здається, котре про Содом, великою мірою вже предвістило катастрофу — і цього досить; часто листуємося з А.Камю, він знову в підпіллі, бореться з колишніми однопартійцями, каже, буцім розцвів мигдаль, має намір під псевдо висуватися в парламент і, скориставшись трибуною, закликати молодих інтелектуалів до витвору злободенних філософем: звідки чекати рятунку? тільки звідси! а то пропадають тисячоліття, гори починають самі ходити, а вони бідкаються з тим Сізіфом; я цілковито його підтримую і в конспіративних цілях посилаю конверт без адреси — вічність знайде; справді, якісь негаразди з часом, завів собі полтергейтівські звички і не знаєш чого чекати; М.Кундера стріляє з рогатки по привидах якихось танків, при цьому виголошує промови і всіх роздратовує таким публіцизмом, всі прагнуть художньої переконливості зла, а де вона? нарешті має приїхати і укласти угоду на переклад І.Зінгер, правда й тут наші халамидники, запідозривши в ньому спадкоємця фірми, натякали на серйозний банкет, але він мав мужність відмовити; і правильно; десь запропав Д.Фаулз, почувши, що в заплавах Прип’яті бачили перламутрових метеликів, завбільшки з лелек, екземпляри, про які він і не підозрював, пишучи свого «Колекціонера» - подавсь за трепетною красою, та і його поглинуло дармоліття; я позичив йому рибальського сачка, тепер жду, коли поверне; найбільше мороки з Данте Аліг’єрі, це щось страшне, дід клене свою простосердість добірною латиною і особливо дістається тому поводиреві, — якби він знав, що той тоже тут, судиться з епігонами і громовержить зевсом! — як він міг його обдурити на якомусь там колі і сказати, вже все, коли тута вісімдесят шостий закамарок пекла, і кінця й краю не видно темам, а який печерніє побут, які вахлатіють типажі, яка щаслива неправедність, які грізні обрії, і кожен день кожне небо палаюче, мов видіння Бога! заходив В.Фолкнер, звично підтягнутий, сухий, в новій вельветовій куртці, палив добірний вірджінський тютюн, ніяк не звикне до наших напоїв, доказував переваги кукурудзяного віскі, я не перечив, а, знаючи його пристрасть до білок, розповів, скільки в олевських дубинах розвелося куниць, майстер з’азартнів одразу, домовились їхати на тижні, з ночівлею, або в курені, або в покинутих хатах, він, як у старі часи хотів гукнути генерала Маккасліна, майора де Спейна, взяти індіанця Сема з його собачидлом Левом, зафургонити цілою бандою в дельту восени, зробити сувору загінку! я розвів руками, навіщо, візьмемо мого Удава, вийдем надвечір, коли куниця покидає дупло і розминає лапи в стрибках на землю, наставимо його на слід і з ліхтариком підем вздовж просіки; де горобина; там лісова жовтодушка любить скрадати дроздів, м’якими, опушеними ступнями ледь торкаючи глицю, та собака насяде на близький запах воску й живиці на хвості, заянчить, захлинеться, вмить зажене на дерево, і тоді, аби встиг помітити: мов перше кохання струснуло волоссям через плече, перелітає з ялини на ялину; пильнуйте, Вільяме! ще мить і вона зникає, тане спогадом між верховіть, стрімкіша промельку ліхтарного світла; візьміте собаку на поводок, одійдемо від старих слідів і ще втрапим на здобич; вона не єдина; стоїть пізня осінь, пахне грибною пріллю з протрухлих беріз, шипахи опеньків височезно обліплюють стовбури, листя прибите росою, ступаєм ледь чутно, старий, помічаю, щось знову пише, занотовує в блокнот, притримуючи ліхтаря під пахвою; потім, застромивши ручку в нагрудну кишеню, легким непоспіхом наздоганяє на галявині; під ранок, ми в армійському казанку заварюємо багновий чай із згущеним молоком, перекушуєм сухарями, оббалакуєм полювання, а на пеньку тішить око пара чорносрібних кунів, і тоді особливо приємно закурити; нерідко здибуємося і з Ернестом, — старий після обіду полюбляє ходити по зброярських магазинах, милується на трофеї, на опудала, любить справжню роботу,— пори року тут, як я казав, здається, залежать від бродячого настрою і азарту, тож, якщо літо сприятливе і посуха зігнала москітів, ми набираємо пива, берем палатку, снасті і електричкою їдемо до мене на рибалку; дорогою від дуже влучно цитує себе, розказуючи про американок, мовляв, найпринадніші і найжорстокіші, скоро і тут такі ж будуть, і що жорстокіші вони стають, тим дужче м’якнуть їхні чоловіки; вікна розчинені, вагон напівпорожній, пахне акацією, щось його мучить, та раптове двигтіння мосту і зблиск ріки за вікном збиває розмову на різновиди наживок, на вміння заліпити гачка в сталеву кормушку так, щоб донна риба з першого чмаку затягувала балабуху, правда, трапляється, оббиває краснопер, різкі перепади води обрізають справжні покльовки, але от жилка двічі гойднулася, прилягла, і дзвоник на спінінгові морозить шкіру; потім він іде в затінок дочитувати «Севастопольські оповідання», відтак робить деякі замітки про розпарижені тутешні квартали, — в монпарнасницях сотні сортів прекрасного з поліської лози вина, що давно витіснило недостояні, прісні кисляки з шампаней, в знаній долині зимно, клімат раює тут, теплий вітер богемиться з сарматського моря, відразу за дощаним молом рибалка з порізаними об жилку руками знімає і змотує просолене, непереможне вітрило, одв’язує цілісіньку величезну рибу, діти допомагають витягти її на берег, вітає нас здалеку і, хляпаючи дерев’яними сандалями об поміст, іде щоб прийняти поздоровлення і свою порцію абсенту; на перехресті днює корида; за стойками порожньо, бери, пий перехилки з прохолодного і важкого бурдюка вино, і, якщо сподобається, заплати музам, пахне смаженими каштанами, все чудово, а головне немає тих набридних, підтоптаних, з бройлерськими задами, співвітчизниць; а згодом, після юшки, сидячи спиною до намету і головешкою посуваючи обгорілі поліна в центр вогню, таки признається, скільки даремного часу він вгробив по саванах, тутай помірніші умови, а первозданність таж сама; вечором, на прирічковій глині, коли зачерпував води в казан, бачив свіжі розлаписті сліди леопарда, в ратичні виямки косуль тільки-но просочувалась каламутнява з калюжі, стадо недавно подаленіло, декілька білих антилоп промелькнули поміж деревами, але до рогів не прицінився, було далеко, повз самим берегом пластались важкі відпечатки однорога, а оце зараз хіба не левиний рик розлягається від баобабів, аж просідають термітні купи, обмирає очерет і гієни затикають смердючі пельки, перестаючи вити? шкода, забули взяти з собою «Спрінгфілда» і пару пачок патронів, звідси, без зайвої тяганини та розтрат на ліцензії та недорікуватих боїв, міг вивезти такі буйволині роги, куди тим тупим шпичакам у музеях національних парків; знаєш, справжні, розкидисті і гостренні роги якість навіть лютоморозні на доторк і прихоплюють руку. Згадки про холод достатньо, щоб, поза власною волею, опинитися тут, — прикиданий снігом собака здихає розплющено, мов просить добити, — а там чоловік доп’є пиво з пляшки, гляне вище вогню, понад яким матіоловіє туман і в’ється обважніла на дощ комарнота, і, півобертаючись до твого місця, визнає: свято знову з тобою.

Випадково, шукаючи по хаті чистий, негазетний папір, щоб загорнути сидора на полювання, знайшов свого давнього листа до С.Рушді — аркуші від знехтуваної гіркоти зчорніли, здубильніли, просякли дьогтем пралісних правд, але сам запис світився так, що ти використовував його замість абажура декілька вечорів, коли вимикали електрику і обмаль гасу в лампі примушувала користатись світлом, колись власноручно запаленим у пітьмі, ніким не спотрібленим, акумульованим, тихим: кожна літера вольфрамилась навподобі осіннього світлячка, невгасно, прощально, радісно, а весь перекинутий конус нагадував кулька, звідки малим ти витрушував, тримаючи за корінець, запах цукерків і ванільної пудри — рівний мерехт просівався так солодко, сиротинно, аж собака підставляв язика, і ти, на прохання Удава, мусів сторінка за сторінкою одшпилювати аркуші з абажура і класти на підлогу; зрештою в хаті геть посутеніло, а папір біля ноги, розкиданий абияк, білів здмухнутим з припіка цідилком: наслідуючи древніх*.

Лист до Салмана Рушді

Дорогий Салмане! Ваша стаття в «Europeo» дійшла нарешті й до нас; Ви пишете: «В’язниця скрізь, куди б я не потрапив. Вона не має стелі, стін і ґрат, але за чотири роки мені не вдалося вирватись із неї»; Ви скаржитесь на часту зміну помешкань, на вслухання в час лету ангела смерті, на повсюдну присутність поліцейських і спроби замаху з боку фанатичних осіб — вельми Вам співчуваю! по-нашому Ви хутніше всього бомж, представник тієї частини людства, чиє життя завжди і всюди коштувало до образливого мало; мені, як безпритульному з п’ятнадцятилітнім стажем, здалось доречним запросити Вас в Україну — ліпшого місця для творчості Вам не знайти, повірте; коротко обмалюю тутешні обставини, персоналії, лад, що забезпечить Вам повне інкогніто; головне, чим позначені розпади імперій, — вони не настільки часті, як того б прагнула письменницька цікавість, але один мені пощастило дослідити, — це докопійчана втрата вартості людського існування; сказати по правді, його продають, як гнилу тюльку, в доважок; всіма підозрами, страхом, воланням манни небесної люди ще там, хоч громовиця нарікань свідчить, що вони вже в дорозі; дивно, як все повторюється, — таємне вклоніння ідолам, зрада, відступництво, зверхність щодо нових законів, заклик вертати під фараонову п’яту, — чимось це навіть втішне, бо ілюструє прадавнє; кожнісіньке життя трагічне, але безперервна трагедія народу вселяє розпач в предмети й місця, мерзота й порядність сплітаються в наругу над подобизною людини, трухлява смоква попчихує млявим вогнем і для письменника одсвіт ледачого полум’я обнадійливий тим, що більшість зневірена, більшістю поводирюють інстинкти, пристрасті набувають справжньої глибини, трава, аж надто пофарбована до приїзду генсека, знов зеленіє густо, ріки прозоріють водами вічного, над озером традиції згойдується туман і нікому вірити, ніколи розчаровуватись, ні на кого покластись, окрім як на самого себе; буття, повторюю, набуває справжньості: мертві хоронять мертвих, за винятком головного, близькі стають ворогами, за циклопічним прикладом кожен знає лише свою сім’ю і не відає народних зборів, стільки зайд скуштувало солодкого лотоса, що всі вітчизни скінчились, гординя точить нас так, що доля приховує від нас і духовних царів і пророків, бракує вірної для любові і чесного недруга для смерті, все позначене тимчасовістю, хто замислює добрий вчинок, десять разів відрікається від нього, бо як легко дарує випадок, так важко руками старих турбот утримати ягня-дарунок; всі ці роки не було й дня, щоб я сподівався дожити до вечора; рятувало ж те, що там, де немає сьогодні, мусиш найбільше боятись самого себе; всюди, куди повертався чужинцем, мандрівником, зла й зухвала жеброта виганяла з власного дому, та син в дорозі, і сокіл знамення несе в пазурах голубку; де пішки, де на попутках огледів чималий простір, під дією інсуліну коматозним зором бачив край того світу, — дійсно, між тим і тим не було різниці, що при деякій пам’ятливості й змусило випробувати перо, і пливти до берегів уявного, забуваючи недобрий подив, — потерпав, благав захисту і за звичаєм сидів на попелі коло вогню, надивлявся на зоологічне тривання червоної сарани, чиє легіонне ім’я, мов сухий кизяк для історії, тому не вдається його ні милувати, ні судити, лиш знищити відмовою в співнашесті, бачив воїнів держави, що доживали впроголодь без пенсій, по руках, що простягалися до вагона з хлібом, вгадував гірконужденних селян, по оскотинілих пичках пригадував міщуків, пам’ятав грецький вислів про говорящу худобу, зустрічав жалюгідних істот, дикіших од звіра, і висушених праведників, котрі мали стільки ж праведності, як дерево гріха, пізнавав неможливість і нехіть жити, через безпам’ятство прісного часу всього було шкода, тим яскравішала любов до води, що так убивчо минає, невпинно вниз, доки засліплені деруться до величі; курив самосадний тютюн і додумував одну тему: що тутай сталося з людиною? народ тут по-своєму добрий, розмножується, попиває, мре, геть начисто все забувши — і голодовки, і комунізм, і методично, впритул, прострелені черепи в пересипаних вапном могилах, — він перетерпів всі межі болю і, знепритомнівши, дозволив одурювати себе довік; тут нема сатурналій, що звільняли б на декілька днів раба і врівнювали його з господарем, правда, лошиці з комсомольських стаєнь, красуні, викупані в молоці вовчих рік, засмаглі на стронцієвих пляжах, найчутливішим місцем відчули млосний і кличний пульс безплідної доби, зализують зранені, впалі груди борців за права людини, звичайно, конкістадорів; тут всі чуття загострені і присутність жінки вгадується по стривоженій пітьмі, кохання ніжить тим трепетним острахом, що й княжого сина в згвалтованому азіатом місті, безкарність, як і наївна розпуста, сягнула притчевих зразків, тут навіть не крадуть, а тягнуть все, що кепсько лежить, злодії набули статусу всенародних героїв і в мантіях академіків ждуть почесного квітникарства, тут вбивство садистськи повільне, розтягнуте на довгі й моторошні роки, жах побуту, радіоактивну анемію і тотальне злиденство; все обходиться без щастя пластикової вибухівки і подиву розривних куль, коли дійсно смерть можна прийняти, як таблетку хемінгуеївського аспірину; кажу це до того, щоб Ви повірили: який тута простір дослідження для письменника! тут кожен кривий гендляр, представник грошолюбного племені, торговець гнилим рибальським начинням, гуманітарною допомогою, ошийниками для собак, ну геть сатаніє і на біду собі почувається більшим володарем, ніж всі князі світу (ознака близької автократії); тут майбутнє ще непроглядніше від минулого, та щоближче виття трупоїдів-політиків дозволяє подумати про його стан і запах; попутний каїнів вітер згонить народи в скорботінь; скорбота в жнива і скорбота в полегкості породіллі, в спаленому осиному кублі, в порожнечі найзабутішої стернини, скорбота покинутості, неуявного простору живого небуття, всього зримого без утіхи; м’ясо куріпок ще догниває в зубах, а гнів уже громадиться над зуроченими головами; дощі достатні для неврожаю і замалі для потопу, очищення десь забарилось, подих кволіє, зближується до безнадії, посестри надбайдужої землі, що з однаковою втомою, з пересиченням ковтає грішних і праведних; це-то й кепсько; заходить така пора, що й смерть утече від нас, і благатимем ночі, погибелі забуття, як благали помилування вбиті нами; надто багато з нас вкрали Господнє право прощати! не бувши добрими, втішались розмовами про доброту і, бачить доля, недбальство сплели в подяку собі; так все зніяковіло! а пригадуєте, коли били в дзвони, плач сиротинився при дверях? тож з’являйтесь сюди неодмінно, більшість моїх друзів пройшли або катівні, або війну, або просвітлення в епіцентрі вибуху;вони також мають Вам що сказати; приїхати Вам звідти сюди все одно, що мені добровільно ув’язнитись на довічній, шаламовських часів, каторзі, помирати від дистрофії, надлютих морозів, підводитись, нескінченно брести на світло дому калік, останнього свого притулку — перспектива маловтішна, але однак з’являйтесь; і Ви відчуєте на собі, що тута всякому місту своє безправ’я, кожен кожному рівня по справах мерзоти (звідси брутальність поводження) і над могилами брешуть, як над живими; Ви запитаєте тоді: чи оцей натовп відвідав мученика в темниці? чи прихистив гнаного? чи склав подяку за сущий день? чи такі безпідставні жаління тих, хто прагне великого, а здрібнив до малого? приїжджайте! дякуючи обставинам третьосвітньої країни, до іноземців ставлення побожне, а в силу відчайдушного вавілонянства, мішанини народів і вір, Вас ніхто не впізнає, — на всіх язиках все заклопотане, що по-своєму добре, оскільки випробовування побільшують ціну багатьох речей і кожного, зосібна взятого, існування; я приготую армійську карту, де хрестиками будуть позначені таємні схови — старі прикордонні дзоти в скелях над річкою Случ, загублені в пралісах повстанські схрони, потаємні підвали в студентських гуртожитках, нежилі господарські кімнати в багатоповерхових спальних фортецях, просто дачні халупини без хазяїв, муровані з червоної цегли погреби на закущених дикими вишнями хуторищах, майстерні самураїв пензля, що вкорочують собі віка на примусовому зціленні від алкоголізму; там всюди в брезентовому мішечку лежатимуть консерви, ніж, баклага пшеничної, гачки, поплавок, жилка, щоб вудити рибу і ставити сильця на перепілок; на споді будуть загорнуті целофаном гумка, папір, олівці; рюкзак, гумовий човен і підводну рушницю вручу Вам при зустрічі, окремо; відразу змушений розчарувати на предмет охорони — помиляєтесь, якщо думаєте, буцім держава стане на Ваш захист, виділить карабінерів за вікторіанським зразком, навпаки...; Вам, як моєму гостеві, доведеться повірити в самого себе і переховуватися з моєю допомогою; певен, тоді, хоч не хоч, а прокинеться стожильна сила самозбереження, за нею віра, а слідом певність своїх незрадливих перемог; чи багато Ви знаєте випадків гонінь на літератора в сучасній європії? тутай, повірте на слово, не минає і місяця, щоб когось не покалічили, не спопелили живцем, не обезглавили, не згодували тюремним вошам, не пустили з жебрачною торбехою по людоїдській вулиці; прогляньте на дозвіллі біографії наших літераторів — їх або вбили, смакуючи конання, або споїли, або вморили, або довели до самогубства, — незліковний вандалізм, як наслідок тривалого варварського дитинства призвів до смертократії і загального садизму щодо культури, зрештою, до економічних негараздів, через які і волає люд: усе наробили «грамотні»; так недорікуватий учень ненавидить і прагне всіляко помститись за подароване йому знання; резюмую: інкогнітуючи між Сяном і Доном, не називайтесь письменником, Салмане, — вбивство ритуальне і звичне тутай; не варто жертвувати, на більшості імперських теренів палають війни і так, то ж Ви зможене написати щось на зразок «Привіт, зброє!»; передбачаю перший Ваш подив на столичних вулицях, за стойкою в барі, в таксі, коли проглядатимете газету з повідомленням про Ваш приїзд — засилля московського діалекту, за півтисячолітню історію прозваного російською; враження постане таке, ніби знаходитесь на окупованій території; це приємно збадьорить, бо майже правда; не дивуйтесь: розсіяна по євгрязійстві суміш старослов’янського пафосу, словечок типу «пєрєстройка», матюгів і завойовницьких вигуків, що, послуговуючись ними, московити освоїли, перетворивши на авгієве тирло, земель більше, ніж СНІД і бубонна чума, — ця суміш, дарунок ординства, не обминула й нас; то ж всюди бійтесь дарунків московита: він або здертий з сироти, або крадений в убогого; поза сумнівом, далекий друже, існують прокляті мови і серед них згаданий московський діалект, що розчинив і пожер мови безневинних північних етносів, послугував надзлочинною калькою для наказів про розстріли та большевицьких бомаг, за якими, розгинаючи пальці, одбирали з рук останню квасолину в мільйонів опухлих від голоду, був великим і могутнім, став заюшено лютим, корчив судомою в легенях беззбройних ополченців, котрими перегачували болота сталінських перемог, навіки вмерз у колимський камінь вкупі з бирками на ногах голих трупів, прорізався на тюремних мурах і по громадських вбиральнях, за незбагненним законом, либонь, відштовхуючись від злого, дав високі художні зразки, пересичився наглятиною, смородом і відчаєм страждань, і на сьогодні ним, за свідченням самих російських літераторів, за різними підрахунками, досконало володіє близько п’яти осіб, звичайно, письменників; людство, не відаючи того, живе в очікування ще однієї латини, — вона охопить сферу наджорстокого бандитизму, брехлятини й похабщини та всіляких збочень — хто не хотів би дожити до того?! правда, Вас, як стороннього, така перспектива менше обходить; Вас за англійською вимовою зрозуміє і пошанує, як рідного, кожен міняйло достойної валюти; щодо грошей: за одного фунта стерлінгів купите сорок хлібин, за два нам вдасться об’їхати на електричках всю колишню імперію — дорогу я знаю,— за три з купонами придбати сільський маєток і на зло мусульманським заздрісникам виглядати собі мільярдером; бійтесь осіб, що добре володіють англійською і не зловживають московським матом; це або елітні розкішниці, або таємна служба, скоріше одне і друге водночас; отже, ми їдемо в глухе село, туди достатися важче, ніж в амазонську сельву, і, оскільки, мусульмани не п’ють, дільничий інспектор з похмілля відразу присікається до підозріло тверезого потенційного терориста; так що безпека гарантована; тут неможливо ні жити, ні вмерти (першого не дадуть, друге ображає за відомих обставин), Ви наблизитесь до первісного і зрозумієте, певен, чимало з безсмертя, про яке стільки нам торочили генії; коли втомить тиша, поєднуючи цікаве з корисним, пора за покупками в міста — автобуси відмінено, машини не зупиняються з криміногенних причин — пішки до залізниці, а звідти хоч куди; міста залюднені, у підземних переходах ближче до центру товчеться дещиця мусульман, переважно біженці з охоплених громадянською епілепсією регіонів, та вони настільки стурбовані позирками на наших породистих фемін, кров так натужно бичиться в їхніх жилах і засліплює зір, що вони не впізнають Вас і впритул — підсилений радіацією чорнозем дає вражаючі результати; всує згаданий потенційний терорист стане меланхолійним секс-маньяком і Ваша душа надовго звільниться від гніту слави; додайте сюди восьминогих лошат, чотирирогих корів, і Ви зрозумієте невипадкову здичавленість цього благодатнокраю, де на берегах Прип’яті, може, вдасться почути і записати сакральний текст, переродившись тутешнім Буддою; принаймні, досвід ніколи не шкодив письменникові; навіть у благодатній Еладі не чули про двоголових телят, не відав про них і Геракл, через Піренеї й Альпи женучи корів Геріона; до речі, його служба в плюгавого Еврісфея, подвиги заради богорівного безсмертя, чим не метафора життя письменника, що очищує море й землю від потвор і зла, ставить скелі по берегах Гібралтарської протоки, змагається з цілим світом і гине від ним же здобутої отрути? кому, крім чужинця, приборкати тутешніх чудиськ? за дротом чортобильської зони вже виплодилась звірина, що жде увічнення в нових гіперміфах; підозрюю, тривалий час може навіть дратувати, що ніхто не впізнає, не просить автографів, не звертає на Вас уваги; маючи здатність з розіллятої довкола царської горілки добувати золото творчості і любові, хіба опечалитеся марнотнім? володіючи пам’яттю про суще і нездійснене, знаючи, що нічого не лишиться поза свідоцтвом, письменник слово по слові, почуття за почуттям щодень втрачає пів-серця й світу, єдине, що він годен дозволити й полюбити: блискавичні місцини, де він чужий, де нікому до нього немає діла; звільняючись від мерзоти, земля буяє трагічним, освітленим подякою за кожен погляд, беззлобним зелом, ніби Творець, до краю втомлений спогляданням зарозумлених своїх рабів, віддарував йому всю решту захвату і чистоти зростань; що там казати, приїдьте, самі побачите; ми оминемо кожного хто володіє посвідкою письменника: за нашу гірку історію тисячі ніжних невдах, дякуючи обов’язковій писемності, видрукували по гербарійно худенькій книжечці і це виявилось так небезпечно, що звідтоді їхні діти, онуки, правнуки, далекі і близькі родичі стають офіційними письменниками і тирлуються довкіл літератури, вже позбавлені статі, надто ж аклімактизовані еротичні поетки з вертлявістю пуголовків, розумом гієн і хижацтвом статевих алігаторів; їх слід портретувати дещо понизивши ракурс, ззаду, щоб поновилась схожість до клинобородих вождів, також поетів своєї справи; втішно, що окрім себе й кількох графоманів вони нікого не читали — їхня увага може коштувати непоправно дорого; тут все відомо про всіх і серед таємниць — ані жодної світлої, і краще знати, що нічого не відаєш, аніж боліти давно написаним, що у великому знанні превелика скорбота і серце мудрого в домі плачу; життя ніде вдихне здичавілість, основу природного здоров’я, звільнить од підозр і вслухання в бритвений пошерх летючого ангела — коли ловитимем рибу, жовтооких плямистих щучиськ, на вечірньому лісовому озері Вам перехочеться когось ненавидіти і змагати, комусь щось доказувати, душу омиє вдячна Ноєва чистота в пору сходження вод потопу; до того ж мій сільський брат розказував про розплід вовків; коли підростуть малі, вони різатимуть худобу, готується полювання з підсадним щеням, ми, якщо впросимось, потрапимо туди, поспішайте! життя, просте і прекрасне, як полювання на хижака, стане винагородою за подорож; доберіться краєм ночі, потайки, не виходьте відкрито межи те людство; знудьговані за людським м’ясом леви, які прилягли животами до землі, кращий доказ, що варто уникати арени, нехай пожирають себе самі, махніте цезареві і з’являйтеся — з жесту бувалого гладіатора ми упізнаємо Вас і як спільники пережитого на сей раз змовчимо: morituri te salutant.