ДЕСЯТЬ НАБЛИЖЕНЬ ДО ЛІНІЇ ОБРІЮ
ВИЗНАЧЕННЯ КИЦІ
ВЕСТЕРН
В. Неборак
Коментар
І. Малкович
О. Лишега
«Друже Лі Бо, брате Ду Фу…»
«Із янголом на плечі»
Старосвітська балада
Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.
Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, —
щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.
Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий,
а він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
Людину, за біблійною легендою, супроводжує в житті янгол-охоронець. Але й людина має право вибирати, як їй чинити, як будувати своє життя. Хтось вибирає для себе важкі шляхи, хтось — легші. Ліричний герой поезії 1. Малковича «Із янголом на плечі», як бачимо, обрав собі важкий шлях пошуків, долання перешкод. І як важливо, щоб йому стало снаги й сил пройти цей шлях, коли навіть янгол «ледь живий» від утоми! Хоч твір і названий «старосвітською баладою», його проблеми звучать цілком актуально й донині.
Ти дивився цей фільм у казармі
де дихала сотня ротів
краплі поту сюжет
на зразок політичного детективу
після вечері
це особливо приємно
травити
ти дивився його
частка маси пара очей серед місива
травлячих мізків можливо
в цю ж мить
твої друзі позіхали нудячись вдома
і в цю ж мить
телевізор вмикала кахана яка чортівня
і в цю ж мить
щось подібне тобто
вбивство кохання і підлість
сходило з екранів і вганяло
жала в людей
і в цю ж мить
вилітали ракети
горили займалися сексом і самогубством
ти дивився усе це
задихаючись від напливу електрохвиль
так дрібничка
здавалося вибухне
коеан електричного поля
і зареве
трубний глас
Киця — це пухнаста система, самодостатня і незалежна, як імператриця
Киця — це погляд з глибин галактичних, це вхід в паралельні світи,
це така таємниця,
вбрана у грацію, у лизанину і в муркотіння.
Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає пульсуючі сновидіння.
Киця — це дослідний центр, і для неї довколишнє — невичерпне.
Носик її, наїжачений вусами, дбає де біле, де чорне.
Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візу в пашпортах.
Ротик її на замку, та до часу, і в ньому ув'язнено ніжного чорта.
— Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!
Полум'я пізнання кличе вас на конґрес!
Киця — уважний слухач, ви сповідайтеся її —
самі собою вирішуються проблеми ніг, і плес, .....
Вона від'їхала з усім своїм кордебалетом,
забрала все своє у подорож, як у тунель.
Діра від'їзду вкрилась мохом, листом, ледом,
задовольнилась паща міста шоколадом
і висхли сльози, щирі сльози — натюрель!
Пані й панове! Ріки сліз повисихали!
Зросли оази, кнайпи виникли, помер
тиран, перестрілялися васали.
Життя пішло, потрібно визнати, веселе!
Хтось вибрав револьвер, хтось — луни сфер.
Її близнючки підросли і вийшли в люди,
запакувалися в рекламні кліпи, не втекти
від порохів її, парфумів, паст — усюди
відбитки пальців, пастки… Ми таки — сусіди?!
Отож завжди можливо пику розтовкти
під наглядом її… Відліт — розтягнута пружина
присутности. Готується приліт.
Чия вона тепер любов? Чия дружина?
Чия хвороба? Одержима? Жанна?..
Ширяючи лишає вічний слід.
15-31 серпня 1998 р. Львів
Нам призначено низ. Пролетарські райони
западаються в телеефір, як в туман.
Нас покинуло воїнство темно-червоне.
Дощ. Плящина ”Перцівки”. Встає отаман,
і комар завмирає. Що далі? Поляки
обіцяють тепло, москалі — усіляке,
а свої пережовують кризовий стан.
Важко вийти назовні. Минулись колони.
Почорніли промови. І навіть від черг
мало що залишилось. На смак засолене
вийшло вариво. Температура уверх
поповзла. Шмарклі і апетиту затрата.
Шелестить в голові щось таке, як церата.
І чи скажеш, підвівшись, де низ, а де верх?
Імператора привид впольовано полем,
голим полем магнітним — ось профіль і фас.
— Влада мусить плекати красу! Ясночолим
дарувати прихильність! Триматись від мас
на шляхетній дистанції!..
Та недоріки
збаламутили все, а тепер возять ліки,
поки ліками не доконають всіх нас.
15-31 серпня 1998 р. Львів
Вислизаєш, з обіймів сновидних смерти.
Власне прізвище містом несеш на конверті.
З підземель виповзають знайомі щурі,
тягнуть віяло нецікавих історій
і канючать на кір. Їхні байки старі.
Їм би плавати в балії спирту просторій.
Спека одяг здирає. Повсюдний стриптиз
не дивує. Отой під грибочком затис
між повіками вічний плин геніталій.
Ти також роздягаєш якусь із єлен
і сповзаєш ліниво по зоні запалій,
фантазуєш, який там вмістився би член
або що в ній принишкло? — яка-не-яка,
а спокуси матерія ніжна, м’яка,
та, зігнила, розлазиться часом, зараза.
Ні, наповнивши світлим пивом живіт,
ліпше благословити Тараса
носом бронзовим деґустувати цей цвіт.
Все іде, все минає. Вповзає кудись.
В кублах кублиться. Входячи, роздивись,
серце стислось — давай звідти драла!
Бо ніхто з них не вийде з кола Ваала…
— Їхні душі марнота забрала…
15-31 серпня 1998 р. Львів
І все-таки її нема. Поетики — безсилі.
Бездарні віршарі вдягають шати голубі,
пов’язують на горла шовк, пащеки їхні — в милі.
Вони вивалюють себе і цьомки шлють собі.
Без неї пустка щодоби відчутніша на дотик.
Накручуються механізми снів-пересувань.
Прохід проспектом — введений без заштрику наркотик,
пустеля різнобарвних слів, розпечена гортань.
Баяни імітують гру.
У келихах — павуча кров.
У двориках — смердючий тлін.
Розлазиться
ядучий дим.
Вона покинула свій дім,
як ангел, вигнаний Творцем.
В цей дім вселилося Ніщо
з її страшним лицем.
15-31 серпня 1998 р. Львів
Все залізло в кубельця, наїлось новин
і поснуло. Лиш я на сторожі один.
Ні, таки не один — списа лагодить стиха
наді мною на стелі стара комариха.
Стерво знає: для нападу — ліпше пітьма.
І маневрами володіє стома,
щоб мене надурити, перетворити
на родовище крови, щойно відкрите.
Промовляю молитву подяки. Свічу
задуваю, лягаю, зітхаю, мовчу.
Із глибин світотвору, розгорнутих вгору,
чути рівне дзижчання небесного хору.
Я занурююся в гіпнотичні сади.
Я зриваю плоди, бачу зблиски слюди.
А в цей час комариха помпує крівцю,
бензобаки наповнює живою міццю.
Я для неї — плантація наркоти,
чи пивниця “Каґору”, чи м'ясо мети.
А вона — захмеліла упирка-коханка.
На світанку від неї — лиш цяточка-ранка.
Де поділась? Де травить добуту любов?
Незрівнянна, чи вернеться знов — пити кров?
15-31 серпня 1998 р. Львів
Мотлох світу, безмір світу, бубни світу
і бляшанки на колесах, і дроти.
Потрапляєш в течію несамовиту
калькуляцій, дурисвітства, марноти.
Вчителі у позах лотос в урядових
установах перетравлюють папір.
З їхніх усмішок, сяйливих і медових,
в душі учнів зазирає ніжний звір.
Все дозволено, бо все воно — облуда!
І спокушений заходить у пітьму.
Паралітики в очікуванні чуда
котять камені злорадства вслід йому.
Зупинись! — ніхто не скаже, не прив'яже
добрим словом нерозумного сліпця.
Будь зі мною, сестро, брате, друже, враже!
Всі ж ми — дітоньки незримого Отця.
— Забирайся, блазню, йди собі до біса! —
І клепають свій золочений Закон
з переплавленого чорного заліза
тіні смертників — безсмертний леґіон.
15-31 серпня 1998 р. Львів
Людина розповзається, як зібрання народне —
хапаєшся за погляд, щось гукаєш колоритне —
та вислизає, заповзає у таємні сховки,
привалює себе речами і городить замки.
Усі — у хащах риштувань, ворожать на ”що буде”,
крізь дірку часу розглядають вигадані біди.
Це їх об'єднує, гуртує знову в юрби.
І все ж патетика спадає, і тьмяніють фарби.
Гонитва припинилась, та триває втеча.
Бракує явлення у танці Бога!
Але у сни ще зазирає живе Небо.
Крізь марші стель, крізь мури хвиль —
пульсує Безмір.
Будь досконалим ритмом,
танцюй тонко
на пелюстках Часу —
усміхнено!
У центрі Всесвіту — твоє серце!
Радій!
Нема питання — не треба й відповіді.
15-31 серпня 1998 р. Львів
У видимому немає окремого.
Усе переплетено.
В перетіканні — всі речі.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Зірвана квітка перетікає у небуття.
Небуття — цвинтар окремого.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Відокремлюючи себе, западаєшся в небуття,
сліпнеш, глухнеш,
не відчуваєш доторку,
втрачаєш смак і нюх.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Твоє “я” — двері в не-існування.
Твоє “я” — твоє відокремлення.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Найцінніше — безцінне, дароване.
Усе, що оцінюється, — ілюзія.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Дихай небом, перебирай простором, пливи часом.
Не зав'язуй себе у вузол.
Відлунюй!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Усе справжнє — поряд.
Усе маревне — далеко.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ти — погляд з невидимого назовні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А окреслюючи межі — поменшуєшся.
15-31 серпня 1998 р. Львів
У видимому немає окремого.
Усе переплетено.
В перетіканні — всі речі.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Зірвана квітка перетікає у небуття.
Небуття — цвинтар окремого.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Відокремлюючи себе, западаєшся в небуття,
сліпнеш, глухнеш,
не відчуваєш доторку,
втрачаєш смак і нюх.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Твоє “я” — двері в не-існування.
Твоє “я” — твоє відокремлення.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Найцінніше — безцінне, дароване.
Усе, що оцінюється, — ілюзія.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Дихай небом, перебирай простором, пливи часом.
Не зав'язуй себе у вузол.
Відлунюй!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Усе справжнє — поряд.
Усе маревне — далеко.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ти — погляд з невидимого назовні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А окреслюючи межі — поменшуєшся.
15-31 серпня 1998 р. Львів
— Вчителю, що робити? Вчитель на небесах.
Серце шепче — любити, а в голові — гніздо
бісиків звивистих, серце, їхнє тьохкання до
Неба не долітає, гусне у тілесах.
— Пастирю, де отари? Смерть скубуть у ярах.
Гострять на них вістря, розкладають вогонь.
Костура відклади, тонко, легко торкнись до скронь —
гупає кров у скронях і закипає страх.
— Отче, хай буде воля, хай буде воля Твоя!
Небо, згорнуте в руру, — у письменах знамень.
Вічний, нерукотворний сяє Великий День.
Всесвіт в утробі зміїній. Все ще сичить Змія.
15-31 серпня 1998 р. Львів
Вона вертається.
Двигтять хмари. Димлять біржі. Гарчать звірі. Держави валяться,
Мерці входять в її чрево. Живі — в смерть.
Вона вбирається
у стрій світу — краса юна в старій вірі.
Часи запалено.
Вода — у вирах. Суціль у ранах земна твердь.
Повзуть черви. Сичать змії. Тремтять люди.
Летять бурі. Гудуть дзвони. Ревуть ріки.
Киплять води. Ростуть землі. Встає сонце.
Святе світло плете вічне Життя Коло.
Свята Мати несе Дитя Боже.
Повзуть черви. Летять бурі. Киплять води.
Сичать змії. Гудуть дзвони. Ростуть землі.
Тремтять люди. Ревуть ріки. Встає сонце.
Святе світло плете вічне Життя Коло.
Повзуть черви. Гудуть дзвони. Ростуть землі.
Сичать, змії. Ревуть ріки. Встає сонце.
Тремтять люди. Летять бурі. Киплять води…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
15-31 серпня 1998 р. Львів