Історія розвитку гомеопатії. Українська школа гомеопатії.

Гомеопатія як терапевтична система була створена на рубежі ХVIII-XIX століть німецьким вченим, професором Лейпцігського університету Самюелем Ганнеманом, який в 1779 р. одержав ступінь доктора медичних наук. Він володів широкими знаннями з хімії, винайшов спосіб приготування розчиненої ртуті, яка дістала назву Mercurius solubilis. Вивчав хімічні властивості жовчі і жовчних каменів, написав статтю про виготовлення глауберової солі, а також ряд медичних праць, в тому числі про лікування старих виразок, про отруєння миш’яком.
Виникненню гомеопатії сприяли деякі історичні дані. Ще в давніх авторів були вказівки по застосуванню ліків за принципом подібності. Зокрема, батько медицини Гіппократ вперше сформулював положення «лікування подібного подібним». Він писав, що хвороба розвивається під впливом засобів, викликаючи подібні їй симптоми, і ці ж засоби виліковують хворого.
На початку XVI століття Парацельс у “Liber Paramirum” писав: «Шукайте зовні те, що відповідає за своєю природою вашій внутрішній хворобі». Говорячи про кашель, ангіну, нежить, катар, він писав: «Ці терміни нічого не дають нам відносно підбору ліків, термін повинен служити для співставлення подібного з подібним, і таке співставлення допомагає знаходити засоби для лікування хвороб».
Аналогічні висловлювання можна знайти і у відомого бельгійського лікаря Ван-Гельмонта: «Хвороба лікує хворобу».
Відомо також, що в ХVIII столітті Г. Сталь писав: «Я впевнений у тому, що хвороба поступається перед тими засобами, які самі викликають подібні стани».
Таким чином, ще задовго до Ганнемана окремі лікарі застосовували принцип подібності, але експериментально цей принцип вивчив тільки Ганнеман, який створив метод лікування, відомий під назвою гомеопатія.
У 1790 р. Ганнеман переклав книгу Кулена «Матерія медика». Його увагу привернула парадоксальна дія хіни на організм. Він зрозумів, що «хіна в малих дозах лікує пропасницю, у великих сама викликає в організмі рід пропасниці». Ганнеман вирішив провести експеримент на собі і своїх близьких. Через 6 років він заявив, що ним відкритий новий могутній принцип лікарського лікування, девізом якого було взято вислів: «Подібне лікується подібним». Аналогічно діє кава, яка може викликати безсоння або навпаки діє заспокійливо. Тютюн викликає і усуває втрату свідомості; каломель і іпекакуана провокують і лікують діарею; миш’як – основний засіб для лікування холери і в той же час отруєння ним характеризується всіма ознаками холери; мідь викликає судоми і розслаблення; щеплення коров’ячої віспи служить для добування вакцин і усуває віспу; радій має здатність утворювати ракові клітини і одночасно служить для лікування раку; наперстянка залежно від дози посилює або послаблює скорочення серця і т.д.
Перевірка лікарських засобів під час експерименту показала, що:

  • кожні ліки викликають специфічну дію;
  • дія ліків повинна бути раціональна настільки, щоб настала раціональна реакція;
  • реакція залежить від вихідного стану організму;
  • маленькі подразники мають стимулюючий ефект завдяки реакції організму;
  • спів розмірність подразнення виражається самим суб’єктом у вигляді його реакції.

Звідси чітко видно різницю в підходах до лікування захворювання в алопатів і гомеопатів. Якщо у хворого подразнений кишківник, то алопат намагається лікувати заспокійливими засобами, а гомеопат – подразнюючими, тільки в малих дозах. Принцип гомеопатії – природна хвороба і специфічна штучна хвороба, викликана ліками, повинна співпадати за своєю схожістю. Гомеопатична терапія має на меті спонукати притаманну організму регуляцію до само видужування. Управління саморегуляцією організму можливе тільки при відповідності ліків вихідному стану хворого, яке розпізнається за індивідуальними реакціями, тобто по симптоматиці.
Ганнеман був провісником того творчого напрямку в медицині, який ставив перед собою завдання лікувати хворого, а не хворобу. В 1810 р. вийшла в світ його праця «Органон лікувального мистецтва». Ця книга декілька разів перевидавалася і була перекладена на багато мов, у тому числі й російську. В 1811 р. вийшла його книга «Чисте лікознавство» в 6 томах, де описано 60 лікарських засобів. У 1828 р. була видана книга «Хронічні хвороби» в 5 томах. У цих книгах, крім закону подібності, описані два інших правила гомеопатії: застосування малих доз і необхідність випробовування дії ліків на здоровій людині.
В останні роки свого життя повірив в велику цілющу силу дуже великих розведень, чим відштовхнув від себе чимало найкращих і критичних розумів.
Гомеопатичні методи лікування найпоширеніші в США, де є спеціальні учбові заклади, лікарні і видаються журнали. Менше вони поширені у Франції, Англії. В Росії гомеопатія стала відомою в першій чверті XIX ст. В 20-х роках минулого століття в Москві, Петербурзі і Ризі були відкриті гомеопатичні аптеки, видавався щомісяця гомеопатичний журнал. У 1898 р. в Петербурзі була відкрита гомеопатична лікарня. У 1935 р. лікарем – гомеопатом Теодором Липницьким була написана книга «Гомеопатія – основні проблеми», в якій висвітлювалися теоретичні питання гомеопатії. В 1960 р.в Москві було засноване Товариство лікарів-гомеопатів, яке за 5-річний термін свого існування зробило значний метод у розвиток гомеопатичного методу лікування.
Зараз гомеопатичні аптеки є в ряді міст країни, які входять жл складу аптечної мережі, тому провізорам доводиться розв’зувати всі питання пов’язані з роботою цих аптек. Крім того, ряд настоянок і есенцій для гомеопатичних аптек готуються на фармацевтичних підприємствах за спеціальними технічними умовами, затвердженими фармакопейним комітетом Міністерства охорони здоров’я України.
Передові представники російської медицини, такі як М.Пирогов, А. Нелюбин, О.Іовський, а також інші негативно відносилися до гомеопатії.
Ряд авторів вважає, що гомеопатія ні в якому разі не може протистояти офіцинальній медицині; мова йде лише про існування гомеопатичних ліків, упорядкування терміналогії і механізації окремих трудомістких процесів.