Визначення киці
ВІКТОР НЕБОРАК
ВАСИЛЬ СТУС
Балада про соняшник
ІВАН ДРАЧ
Птахи
В петлях блакитних кричать
Крилами б’ють тріпочуть
Знесилені небом падають
Відпочивають тут на землі
З петлею на шиї
З петлею небесною
З петлею таємною
Що знову їх тягне вгору
В вись піднімає
Учить літати
Учить кричати співати
Напередодні
В соняшника були руки й ноги,
Було тіло шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вухаводу,
І раптом побачив сонце,
Взолотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі <…>
***
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну
і в смерті обернуся у життя
своїм стражденним і незлимобличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь,
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і з рідною землею поріднюсь.
Один із членів групи «Бу-ба-бу»
Киця – це пухнаста система, самодостатня і незалежна,
як імператриця.
Киця – це погляд з глибин галактичних, це вхід в
паралельні світи
це така таємниця,
вбрана у грацію, чухання, у лизанину і в муркотіння.
Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає
пульсуючі сновидіння.
Киця – це дослідний центр, і для неї довколишнє – невичерпне.
Носик її, наїжачений вусами, дбає, де біле, де чорне.
Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візи в пашпортах.
Ротик її на замку, та дочасу, і в ньому ув’язнено ніжного чорта.
– Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!
Полум’я пізнання кличе вас на конгрес!
Киця – уважний слухач, ви сповідайтеся їй –
самі собою вирішуються проблеми нір, і плес, і
небес…
Шахівниця ґравітаційна, заокруглення простору,
стеження
за петлями мушви, медитація, позіхання і ніження,
розглядання з вікна колообігу часу чи звістка,
що нарешті потрапили всі ми в тотальне теперішнє.
Киця – постмодерністка.
Пощо їй нагромадження глупств і томиська нявчань і
манірний заброда
з-за морів, що вивчають сто наук і мистецтв – нашу
кицю розмалювала Природа
чи Господь. Вона – зрима краса. І здобута вона мета.
Та бодай раз на рік потребує, дурепа, кота!
***
кують метал
на цвяхи, ва-
лять дерева,
муштрують
воїнів,
Сина
ЛЮДСЬКОГО
Прибивають на труп чекають чуда за-
деревини
хлинаються останнім подихом і похололе
тіло
перетворю-
ють на Култь
тивовану Річ.
………………
………………
………………
………………
………………
………………
………………
|
