Погляд у криницю
ДМИТРО ПАВЛИЧКО
ЛІНА КОСТЕНКО
Час
ЕММА АНДРІЄВСЬКА
Птах сидить на гілці
Любов
ЮРІЙ ТАРНАВСЬКИЙ
Нарциз
БОГДАН РУБЧАК
В.СВІДЗІНСЬКИЙ
***
Холодна тиша. Місяцю надламаний!
Зо мною будь і освяти печаль мою.
Вона, як сніг на вітах, умирилася,
Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.
Три радості у мене неодіймані:
Самотність, труд, мовчання. Туги злобної
Немає більше. Місяцю надламаний,
Я виноград відновлення у ніч несу.
На мертвім полі стану помолитися,
І будуть зорі біля мене падати.
Поет, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».
Він просить перед дзеркалом: «Прости!»
І знову – стрімголов до книгозбірні:
як в катакомбах черепи примірні,
лежать там сни, щоденники, листи.
Чужим життям береться він брести,
розкльовувати сторінки покірні,
визбирувати з них слова добірні, –
прообразом своє життя спасти.
А як зневіжать образи невірні,
кімнати знову клечає комірні
кімнати знову клечає комірні
своїми ж масками, – щоб знову їх нести
в нові міста і на чужі мости.
І знову входить в дзеркало несите,
прощення знову у ньому просити.
Поет, прозаїк, перекладач,літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».
І знову входить в дзеркало несите,
Моя любов
банальна,
як смак банана
в роті,
та я мушу
цілувати
холодні уста
моєї дівчини,
доторкатись пальцями її шкіри,
як цитрина, твердої, і казати:
я кохаю тебе! бо я людина.
Сидить птах на
гілці, на дереві,
що розгалужується від
його ніг, притискає
голову до ока, великого й прозорого
як вікно, розсуває
пір'я, немов важкі
портьєри, чує, як
від хвилювання б'ється у
грудях серце.
На другім боці лежить
світ, поділений на дерева,
траву, каміння, дії
з'являються між і
перед ними, як діти,
перебігають з місця
на місце, ховаються, немов
справді вірять, що
їх не видно.
Поетеса, прозаїк, художниця. Представниця «Нью-Йоркської групи».
Від злости перегнутий ріг
Змагається за першість з далечінню,
Як і його змагалось покоління.
Ще він її на цей раз переміг,
А старість вже болотом по коліна.
Від неба сіллю в горлі віддає.
Сідлає вітер трави — і за обрій.
На зміну рогу місяць робить обмір:
Розділить, множить, потім додає.
Але і в нім вже назрівають тіні.
***
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, о! – та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав – нема мелодій.
Поет-«шістдесятник», перекладач, літературознавець.
Я розумію світло. Це—душа.
Любові й космосу глибини. Жертва.
Блиск розуму. Благословіння миру.
Палання рук. Веселощі трави.
А що таке темноти? Я не знаю.
Можливо, це – самотності печаль.
Дух каменя. Жало злоби. Липкі
Пов'язки мумій. Заздрість ненаситна.
Але без темряви свою снагу
Не може сяйво людям об'явити;
Потрібна ніч знесиленим очам.
Тьма смерті очищає джерело
Людського зору, як пісок підземний –
Ті води, що прозріють у криниці.