МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ МУЗИЧНО-РИТМІЧНИХ РУХІВ

Танці

Крім музичних ігор, значне місце в музично-ритмічному вихованні належить танцям. Як і інші форми рухів, вони сприяють музичному роз­витку дитини, тому що танець примушує дошкільників услухатися в му­зику, щоб краще зрозуміти її, розвиває чуття ритму.

У всіх видах танців рухи мають узгоджуватися з характером, засобами виразності та формою музичного твору, адже танець невіддільний від музики, яка не тільки організовує і регулює рухи, а й надає їм ви­разності та емоційності.

У танці дитина привчається виражати свої переживання, настрій. Танці складаються з простих народних та класичних танцювальних ру­хів, їх можна розподілити на кілька видів: а) танці із зафіксованими рухами; б) характерні танці; в) вільні танці.

У танці із зафіксованими рухами за певною музикою закріплюється певна послідовність рухів. Його побудова залежить від структури музичного твору. Наприклад, «Танець-запрошення» (україн­ська народна мелодія) складається з трьох частин: біг, кружляння, при­тупування — відповідно до музики, яка має тричастинну форму. У пер­шій частині музика спокійна, поважна, не дуже голосна і танцювальні рухи відповідні: діти спокійним четвертним кроком підходять до своїх партнерів і запрошують їх до танцю. У другій частині на веселу, легку, жваву музику діти весело кружляють, взявшись за руки, а в третій, по­вільній,— у такт голосних акцентованих акордів притупують ногою.

Важливу роль у музичному вихованні дошкільників відіграють на­родні танці, хороводи, в яких відображені почуття і звичаї різних наро­дів. Розучування їх сприяє формуванню у дітей почуття радянського патріотизму, національної гордості.

Характерні танці складаються з таких рухів, які рельєфно змальовують даний персонаж і властиві лише йому. Наприклад, танець ведмедиків, сніжинок, намистинок. Рухи та композиція цих танців та­кож відповідають музиці. Бажано, щоб рухи не включали надто склад­них елементів і не втомлювали дітей. Підбираючи репертуар, треба вра­ховувати вікові та індивідуальні особливості дошкільників.

Танці із зафіксованими рухами і характерні слід розучувати у пев­ній послідовності. Спочатку діти уважно слухають музику, визначають її характер і засоби виразності. Потім музичний керівник показує рухи і діти починають їх розучувати. Якщо в танці кілька складних фігур, можна розучувати його частинами. Показуючи рухи, педагог повинен стояти в колі, поруч з дітьми, а не в центрі. Рухи педагога мають бути чіткими, виразними, красивими. В міру того, як діти їх засвоюють, педа­гог заміняє показ словесним поясненням.

У вільних танцях діти самостійно підбирають рухи і по-сво­єму чергують їх, виявляючи свої творчі здібності. Рухи повинні відпо­відати характеру та формі музичного твору. Наприклад, під плавну, спо­кійну музику російської народної пісні «Вьійду ль я на реченьку» можна рухатись звичайним або перемінним кроком по колу чи кружляти па­рами навколо себе та ін. Треба попереджати дітей, що не можна повто­рювати рухи товаришів, кожен повинен самостійно придумати й вико­нати свій таночок. Дитині, яка танцювала найкраще від усіх, педагог з метою заохочення пропонує показати свій танець усім присутнім.

Діти можуть танцювати в супроводі інструмента чи співу. Під аком­панемент баяна, фортепіано або іншого музичного інструмента танець проходить жвавіше, веселіше. Якщо танець проводиться під спів, слід виконувати вимоги, які ставляться до музичних ігор із співом.

Під час занять необхідно приділяти увагу відпрацюванню точності й красоти рухів. Роботу над красотою рухів необхідно починати вже з молодшої групи. Треба виробити у дошкільників правильну поставу, легкий крок без човгання, легкий біг на носочках, навчити їх кружляти й стрибати. Дівчатка мають вміти красиво триматись руками за спід­нички, а хлопчики — правильно класти руку і пальці на пояс.

У танцях парами діти привчаються додержувати певної відстані між парами, в хороводних—правильно тримати корпус, рухаючись по колу, тощо. Завдяки систематичній і ретельній роботі над танцювальними рухами у дітей розвиваються естетичний смак і хороші танцювальні навички.

У процесі навчання музично-ритмічних рухів застосовуються різно­манітні методи (наочно-зоровий, наочно-слуховий, словесний, вправи) та прийоми, наприклад, ігрові, індивідуальна робота тощо. Розглянемо кожний із названих методів та прийомів окремо.

Важливою умовою правильного музичного розвитку дошкільників у процесі навчання музично-ритмічних рухів є використання наочно-слухового методу. Виконання музичним керівником музичного тво­ру повинно бути виразним і яскравим. Від цього залежить не тільки сприйняття дітей, а й якість виконання рухів.

Перш ніж почати розучувати з дітьми вправи, ігри, танці, музичний керівник має глибоко продумати їхні зміст і образи, визначити характер музики, основні засоби виразності, а також виховне значення всього ма­теріалу. Треба старанно вивчити музичний супровід. Виконується музич­ний твір правильно і виразно, щоб захопити дітей, викликати у них емо­ційну реакцію, тоді вони одразу захочуть грати й танцювати. Паузи, змі­ни темпу, акценти тощо недопустимі під час виконання, якщо їх немає в музичному творі.

Не менш важливим є метод н а о ч н о-з о р о в и й. Показ танців, ігор або окремих рухів має бути емоційним, органічно поєднуючись з музи­кою. Використовується показ після ознайомлення дітей з музикою. Мож­на показувати рухи без супроводу, під акомпанемент інструмента, а та­кож під власний спів. Інколи музичний керівник залучає до показу ді­тей, заздалегідь їх підготувавши. Показ можна застосовувати не тільки під час ознайомлення з новими рухами, айв процесі їхнього розучуван­ня та удосконалення.

Готуючись до заняття, педагог продумує можливість використання зорової наочності, яка допоможе дітям глибше зрозуміти музичні образи. Це картинки, іграшки, різні атрибути.

У процесі навчання музично-ритмічних рухів велике значення має також слово педагога. Ретельно продумане пояснення гри, танцю, впра­ви можна зробити у формі короткої розповіді або бесіди. Іноді музич­ний керівник пояснює зміст вправи чи гри перед виконанням музики, в інших випадках — після ознайомлення з нею або чергуючи музику з роз­повіддю. Характер пояснення змінюється залежно від жанру і змісту музичного твору, від конкретних виховних завдань та вікових особли­востей дітей. Мета педагога — пояснити дітям, які думки і почуття втілено в музичному творі й які засоби виразності використав для цього композитор.

Слово, виділене і підкреслене відповідною інтонацією, набуває особ­ливого значення. Воно допомагає дитині краще виконати музичне зав­дання. Пояснення має бути коротким і чітким. Педагог говорить жва­во, але спокійно. Багатослівне, плутане, одноманітне пояснення втом­лює дітей, вони стають неуважними і менш цікавляться грою чи впра­вою. Під час розучування даються вказівки, що допомагають дітям зрозуміти, як треба виконувати рухи.

Спираючись на знання дітей, музичний керівник ставить їм запитан­ня з метою глибшого засвоєння і закріплення вивченого. Так, під час виконання танцювальної мелодії можна використати форму запитань для визначення кількості частин музичного твору та їхнього характеру. При закріпленні гри діти, відповідаючи на запитання педагога, розпо­відають про її хід, підкреслюють правила гри тощо. В такій бесіді му­зичний керівник привчає дошкільників давати повні відповіді, чітко вис­ловлювати свої думки, використовуючи музичні терміни, аналізувати виступи товаришів. У зв'язку з тим, що бесіда вимагає напруження, за­стосовувати такий метод навчання рекомендується тільки в старшій та підготовчій до школи групах. Оперуючи поняттями, що добре відомі ді­тям, вихователь поступово знайомить їх з новими термінами (наприклад, перемінний крок, галоп та ін.).

Належну увагу слід приділяти і методу вправ, який допомагає ди­тині засвоїти певний рух або окремий його елемент. Для кращого засво­єння та запам'ятання ігор, танців, вправ велику роль відіграє система­тичне повторення. Якщо діти виконали рух всього один-два рази, вони швидко його забудуть, отже треба повторювати рухи якомога більше. Дуже корисно дошкільникам грати в улюблені ігри, танцювати те, що їм подобається. Все це збагачує запас рухливого матеріалу у дітей.

Поряд з вказаними методами, музичний керівник використовує різ­номанітні навчальні прийоми. Наприклад, часто застосовуються ігрові прийоми, які роблять заняття особливо цікавим, викликають у дітей інтерес до гри або танцю, сприяють швидшому і кращому їх засвоєнню. Користуватися цими прийомами можна під час ознайомлення дітей з грою, танцем, а також у процесі роботи над ними. Найширше до них вда­ються у молодшій та середній групах.

Для найкращого музичного розвитку дошкільників в процесі загаль­них занять необхідна індивідуальна робота з кожною дитиною. Це мо­же бути і доручення індивідуальних ролей, і додаткові вказівки дітям, які цього потребують. Взагалі треба створювати в групі таку обстанов­ку, яка б породжувала у сором'язливих дітей бажання діяти. Музич­ний керівник уважно спостерігає за дітьми протягом групових та індиві­дуальних занять і занотовує спостереження за розвитком музичних здіб­ностей, рівнем засвоєння навичок тощо в зошит індивідуальної роботи з дітьми.