Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років
Свідченням того, що засуджений став на шлях виправлення, є його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до праці, додержання режиму відбування покарання, однак ефективність і гарантованість цього процесу можливі лише за умови застосування до нього більш м'якого покарання.
Підставою для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням є та обставина, що засуджений не виправився, не довів своє виправлення, але став на шлях виправлення і для закріплення досягнутих результатів ще необхідний вплив на нього, але вже в умовах відбування більш м'якого виду покарання.
Умовами заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким є:
а) засудження особи до строкового виду покарання;
б) відбуття особою певної частини строку призначеного йому судом покарання.
Заміна невідбутої частини основного покарання більш м'яким застосовується до особи, засудженої лише до двох видів покарання — обмеження волі і позбавлення волі (ч. 1 ст. 82 КК). Інші види покарання не можуть замінятися більш м'яким покаранням.
Заміна невідбутої частини основного покарання більш м'яким може бути застосована після фактичного відбуття засудженим:
а) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
б) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила новий умисний злочин, за який була засуджена до позбавлення волі;
в) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
Після відбуття зазначених строків, за наявності підстав, зазначених у ч. З ст. 82 КК, невідбута частина покарання замінюється більш м'якою. Суд, визначаючи більш м'яке основне покарання, керується переліком видів покарань з урахуванням їх розташування в системі покарань, зазначених у ст. 51 КК, визначаючи одне з більш м'яких його видів.
У цьому разі більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком (ч. 1 ст. 82 КК).
При застосуванні заміни покарання більш м'яким особам, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., тобто до набрання чинності новим КК 2001 р., слід керуватися п. 11 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу. Правила, встановлені КК 1960 р. щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, поширюються на осіб, які вчинили злочин до набрання чинності КК 2001 р., за винятком випадків, якщо за цим Кодексом підстави та умови є більш м'якими, ніж ті, що встановлені в КК 1960 р.
У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засуджений може бути звільнений і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК).
До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування більш м'якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 (ч. 5 ст. 82 КК).
Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням є остаточною і безумовною мірою і не може бути скасована у зв'язку з порушенням режиму відбування більш м'якого покарання, антигромадською поведінкою, притягненням до адміністративної відповідальності тощо.
Однак якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчиняє новий умисний чи необережний злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими в статтях 71 і 72 КК, тобто за правилами сукупності вироків.
До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).