Ограниченность ресур­сов и проблема выбора.

Лікування.

Лікування ІТП трьох етапне. Починають із призначення глюкокортикостероїдних гормонів розраховуючи дозу з на преднізолон 1 мг/кг маси на добу (при відсутності ефекту дозу збільшують до 2-3 мг/кг маси тіла). В таких дозах преднізолон призначають не більше 2 - 3 тижнів, після чого дозу преднізолону поступово знижують по 5 мг на тиждень.

При неефективності кортикостероїдної терапії на протязі 3-6 місяців хворому показана спленектомія. У 80% пацієнтів спленектомія поліпшує показники тромбоцитів, у 60% вдається досягнути тривалої ремісії. Смертність від спленектомії не перевищує 1%.

При рефрактерності до кортикостероїдів і спленектомії проводиться імуносупресивна терапія циклоспорином А, азатіоприном, вінкристином, циклофосфаном та іншими препаратами.

В ургентних випадках призначається внутрішньовенний нормальний імуноглобулін людини в дозі 0.4 мг/ кг маси на добу протягом 5 днів та трансфузії тромбоконцентрату у дозі 3-4х 10¹¹ кожні 4-6 годин. Також призначають плазмаферез.

У вагітних при наявності ІТП проводиться терапія преднізолоном або внутрішньовенним глобуліном, а при необхідності в другому триместрі спленектомія. При наявності ІТП у матері, у плода може виникнути важка тромбоцитопенія зі спонтанною кровоточивістю.

При хронічному перебігу ІТП у випадку відсутності геморагійта кількості тромбоцитів вище критичного рівня (рівня тромбоцитів при якому можливі спонтанні геморагічні прояви) – 30 х 10⁹/л рекомендується спостереження у гематолога. Показом для призначення лікування є підвищена кровоточивість.

У більшості випадків при невідкладному та ефективному лікуванні прогноз при ІТП оптимістичний.

Отже, гемостаз є важливим механізмом саморегуляції в організмі, що має багато тісно взаємодіючих факторів і може бути порушеним як внаслідок патології так і медикаментозного втручання.

Человек ограничен в своих возможностях. Ограничены его физические и интеллектуальные способности. Ограничено время, которое он может уделить тому или иному занятию. Ограничены средства, которые он мог бы использовать для достижения желанной цели. А ведь мир так богат и многообразен. И не только человек , но и все общество, даже если рассматривать его в планетарном масштабе, ограничено в своем стремлении к свободе, счастью, благополучию. И хотя за тысячелетия своей истории люди существенно раздвинули рамки этих ограничений, но и сегодня, как и в любой момент прошлого и будущего, постоянная недостаточность наличных ресурсов - главное и весьма жесткое условие, накладываемое объективной реальностью на размеры общественного и личного благосостояния и возможности их роста.

Ограниченность ресурсов имеет относительный характер. Она заключается в принципиальной невозможности одновременного и полного удовлетворения всех потребностей всех людей.¹

Очевидно, что если бы ресурсы не были бы недостаточны, не было бы и необходимости заботиться о наилучшем, оптимальном их распределении между различными нуждами, не надо было бы экономить их, повышать эффективность их использования, устанавливать какие-либо принципы распределения потребительских товаров и услуг. И нам ничего не стоило бы воплотить в жизнь лозунг-мечту: "Каждому - по потребностям".

Ближайшим следствием недостаточности ресурсов является конкуренция за их использование. Это не только конкуренция между людьми за ресурсы удовлетворения их личных или групповых потребностей. Это прежде всего конкуренция между альтернативными целями, возможными направлениями использования ресурсов, хотя каждая из таких альтернативных целей может быть и персонифицирована: может быть произведено перераспределение ресурсов, с целью повышения эффективности их использования.

Таким образом, перед обществом, как и перед отдельным человеком, всегда стоит задача выбора направлений и способов распределения ограниченных ресурсов между различными конкурирующими целями.