Порівняльний аналіз різних схем колективного інвестування

Що стосується питання регулювання, то у багатьох країнах введені тверді схеми контролю і регулювання цього бізнесу. Інвестиційні фонди підкоряються строгим законам і правилам, що дозволяє запобігти скандалам і шахрайству.

Стосовно податкових пільг, уряди багатьох країн розглядають взаємні фонди як найважливіший фактор мобілізації інвестиційних ресурсів і створюють сприятливі податкові режими, що сприяють інвестиціям у ці фонди. У багатьох країнах інвестиційні фонди звільнені від оподатковування. І навіть якщо податкових пільг немає, інвестиційні фонди залишаються податково-привабливими в порівнянні з прямими інвестиціями в акції чи облігації.

Що стосується зручності, то акцію чи пай, легко продати чи купити через брокера, або прямо в керуючій компанії. Учасник фонду має постійне право на частку в доході фонду поза залежністю від терміну, протягом якого він є власником акцій чи паїв фонду. Доход може принести навіть покупка акцій чи паїв фонду на один день.

Що стосується ліквідності, то при виході з колективної схеми, інвестори можуть одержати назад свої гроші звичайно протягом декількох днів. Відкритий інвестиційний фонд зобов'язаний повертати й основну суму, і доход у будь-який час за вимогою вкладників. Акції, випущені закритими інвестиційними фондами, обертаються на ринку як акції звичайних корпорацій, тобто вільно продаються і купуються всіма бажаючими без яких-небудь умов.

Крім того, забезпечується професійне керування.

Основні економічні переваги колективних інвестицій

Важко переоцінити позитивну роль колективні інвестиції в процесі стабілізації фінансової системи як окремих країн і регіонів так і світової економіки в цілому. Найбільш розповсюдженою і перспективною формою колективного інвестування в усьому світі стали інвестиційні фонди.

До головних економічних переваг інвестиційних фондів відносяться:

•ефективність і інформаційна прозорість;

• диверсифікованість;

• професійне керування;

• ліквідність;

•зручність;

•податкові пільги;

• регулювання.

Інвестиційні фонди з'являлися в гострій конкурентній боротьбі з банками й іншими фінансовими установами. Складність цієї конкуренції полягає в тому, що і банки, і страхові компанії, і інвестиційні фонди — посередники. Корисність посередника саме в тім, щоб його послуга була дійсно потрібної, щоб проста людина однозначно розуміла, що без консультанта чи посередника він не обійдеться.

На ринку цінних паперів доходи і вимоги до капіталу вище. Щоб дійсно заробляти на ринку цінних паперів високі доходи, варто укласти великий капітал. Інвестиційні фонди збирають заощадження безлічі вкладників і вкладають їх у безліч цінних паперів, у результаті чого досягається ефект диверсифікованості.

Головне обґрунтування існування й успіхів інвестиційних фондів — саме те, що вони дали можливість рядовим інвесторам одержувати доходи з зовсім нових для них джерел. Останнє означає можливість диверсифікованості вкладень інвестора.

Завдяки інвестиційним фондам інвестори (вкладники) одержали можливість створити диверсифікований інвестиційний портфель, що допомагає знизити некомпенсуємий ризик і збільшити компенсуємий ризик. Така зміна в структурі ризику дає можливість одержати більше компенсації за ризик.

Керуючі присвячують свій час і гроші дослідженням, аналізуючи, які акції й облігації купувати і продавати, і ведуть активну торгівлю з метою приросту вартості капіталу і збільшення загального доходу.

В даний час (як уже відзначалося вище) на фінансовому ринку можна виділити кілька основних форм колективного інвестування: внески в комерційні банки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди. У ряді випадків вони істотно відрізняються друг від друга за рівнем прибутковості, ступеня надійності, інформаційної відкритості, ступеня державного регулювання та ін. Форми інвестування порівнюються за рядом найбільш важливих критеріїв:

• прибутковість — який рівень прибутковості пропонує інвесторам даний інвестиційний інститут;

• надійність — наскільки надійні вкладення в даний інвестиційний інститут;

• ліквідність — наскільки легко і швидко можуть бути вилучені вкладені інвестором засоби;

• інформаційна відкритість — чи має інвестор можливість одержати повну і достовірну інформацію про використання вкладених їм засобів і про діяльність даного інвестиційного інституту в цілому;

• державне регулювання — наскільки повне розроблена нормативна база державного регулювання і наскільки тверда держава регулює даний інвестиційний інститут;

• обмеження по мінімальному внеску — чи встановлені обмеження по мінімальному внеску для окремих інвесторів;

• резервні вимоги — чи встановлені для даного інвестиційного інституту вимоги по формуванню обов'язкових резервних фондів.