Міжурядові та міжбюджетні фінансові відносини.

ТЕМА 12. ВНУТРІШНІ МІЖУРЯДОВІ ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ

1. Міжурядові та міжбюджетні фінансові відносини.

2. Види бюджетних трансфертів і їх правове регулювання.

3. Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах.

У процесі надання державних і громадських послуг, виконання визначених завдань уряди різних рівнів влади взаємодіють і співпрацюють між собою. Міжурядові фінансові відносини – це відносини, що виникають у процесі спільної діяльності різних рівнів влади при виконанні покладених на них Конституцією та законами функцій. Вони об'єктивно зумовлені тим, що, як і будь-які фінансові відносини, виникають через суспільну потребу в перерозподілі бюджетних ресурсів на користь бюджетів, що в меншій мірі забезпечені чи мають на даний момент більшу потребу в коштах. Об'єктом таких відносин виступають фінансові ресурси, що розподіляються між бюджетами різних рівнів для усунення диспропорцій в економічному розвитку регіонів.

В унітарних державах внутрішні міжурядові фінансові відносини виникають між двома рівнями урядів: урядом, який очолює центральну виконавчу владу, і урядами, що представляють місцеве самоврядування, у федеративних державах є ще один рівень: уряди суб'єктів федерації. Світова практика налічує такі основні концепції організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин:

1. Концепція бюджетного (фінансового, фіскального) федералізму - це форма організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин, яка має кілька ознак:

· чітке розмежування видатків різних рівнів влади і надання владним структурам повноважень самостійно формувати власну дохідну базу;

· побудова внутрішніх міжурядових фінансових відносин на основі договірно-правових форм їх організації;

· активна роль у визначенні моделі фінансових відносин не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм їх консультацій і переговорів.

Різновиди бюджетного федералізму:

· децентралізовані моделі: характеризуються значною фіскальною автономією регіональних і місцевих органів влади, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Центральна влада фактично не займається проблемами фінансового вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Таким чином, місцева влада при такій моделі має покладатися передусім на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму характерна для США;

· кооперативні моделі: характеризуються тісною співпрацею різних рівнів влади та активною політикою центральної влади з подолання фіскальних дисбалансів. Центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії.

2. Концепція бюджетного унітаризму характеризується тим, що основні принципи організації визначаються центральною владою. Місцевій та регіональній владі при цьому, як правило, відводиться досить пасивна роль. У рамках бюджетного унітаризму центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг по всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси.

3. Концепція субсидіарності, яка базується на таких принципах:

· влада більш високого рівня, зокрема державна, може втручатися у фінансові справи влади нижчого рівня лише тою мірою, в якій підпорядкована ланка продемонструвала і довела свою нездатність самостійно вирішувати фінансові проблеми;

· субсидіарність означає фінансову допомогу. Цей принцип вказує на обов'язок вищої (державної) влади надавати фінансову допомогу органам влади місцевого рівня. При цьому така допомога має сприяти зміцненню фінансової автономії місцевої влади та розширенню її повноважень, а не повному підпорядкуванню місцевої влади центральній владі, яка надає кошти. Суспільство повинно усвідомити, що збільшення потреб місцевих бюджетів продиктоване необхідністю вирішення наболілих питань місцевої громади, поліпшення рівня громадських послуг, забезпечення мінімальних стандартів життя громадян, що гарантуються конституцією. Стаття 9 “Європейської хартії місцевого самоврядування” стверджує необхідність процедур усунення фінансових диспропорцій у регіонах з метою подолання:

Ø наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування регіонів;

Ø фінансового тягаря місцевої влади, обумовленого дефіцитом коштів на вирішення нагайних потреб на підвідомчій території.

Світова практика усунення цих диспропорцій передбачає як загальнодержавні джерела фінансових ресурсів - зокрема субсидії з державного бюджету, так і міжрегіональні солідарні фінансові фонди, створені з метою взаємного фінансування та фінансового вирівнювання доходів аналогічних бюджетів у розрахунку на душу населення. У статті 10 “Європейської хартії місцевого самоврядування” місцевим властям надане право: “виконуючи свої повноваження, співробітничати та, в межах закону, створювати консорціуми з іншими місцевими властями для виконання завдань, що становлять спільний інтерес.”

· розподіл повноважень між різними рівнями влади в усіх сферах, включаючи фінансову;

· принцип співробітництва (партнерства) різних рівнів влади.

Принцип співробітництва різних рівнів влади не виключає конфліктних ситуацій між ними. У більшості західноєвропейських країн створено правові механізми розв'язання таких конфліктів. Європейське законодавство дозволяє місцевим органам влади оскаржувати рішення, у тому числі й фінансові, центральних і земельних властей у конституційних судах.

· принцип делегованого управління: центральна влада може делегувати частину своїх повноважень місцевій владі. Та, в свою чергу, може на основі угоди делегувати окремі свої повноваження органам влади вищого рівня.