Технологічна структура капіталовкладень

Відтворювальна структура капіталовкладень

Роки Капітало- вкладення	t	…	t + n
млн грн	%	млн грн	%	млн грн	%
Капіталовкладення, всього у т. ч.: а) капітальне будівництво б) модернізація в) технічне переозброєння г) реконструкція д) розширення діючого виробництва		100,0		100,0		100,0

Таблиця 12.6

Роки Капітало- вкладення	t	…	t + n
млн грн	%	млн грн	%	млн грн	%
Капіталовкладення, всього у т. ч. а) будівельно-монтажні роботи б) устаткування в) інструменти, інвентар		100,0		100,0		100,0

Таблиця 12.7

Динаміка частки капіталовкладень
в основний капітал у ВВП

Дані, які міститимуться у наведених схемах таблиць, дозволяють проаналізувати темпи зміни капіталовкладень та окремих показників їх структури. Аналіз може здійснюватися за формулами (12.1) — (12.16).

Темпи зміни капіталовкладень всього (Т_кв), виробничого (Т_кв.в) та невиробничого (Т_кв.нв) призначення (12.1)—(12.3):

; (12.1)

; (12.2)

; (12.3)

де t, t – 1 — поточний та попередній періоди, роки; КВ — капіта­ловкладень всього, млн грн; КВ_в — капіталовкладення виробничого призначення, млн грн; КВ_нв — капіталовкладення невиробничого призначення, млн грн.

Динамічні зміни галузевої та територіальної структури капіталовкладень аналізуються за формулами (12.4) — (12.5):

; (12.4)

. (12.5)

де Т_кві, Т_квj — темпи зміни капіталовкладень в і-ту галузь або в j-й регіон, %; КВ_і — капіталовкладення в і-ту галузь, млн грн; КВ_j — капіталовкладення в j-й регіон, млн грн.

Аналогічно розраховуються темпи зміни капіталовкладень за рахунок різних джерел фінансування, (12.6)—(12.8):

; (12.6)

; (12.7)

, (12.8)

де Т_кв.ц, Т_кв.вл, Т_кв.кр — темпи зміни капіталовкладень відповідно за рахунок централізованих джерел, власних коштів підприємств та кредитів банків; КВ_ц, КВ_вл, КВ_кр — обсяг капіталовкладень у певному році відповідно за рахунок централізованих джерел, власних коштів підприємств та кредитів банків.

Зміни у відтворювальній та технологічній структурі можна проаналізувати за такими розрахунками (12.9)—(12.16):

; (12.9)

; (12.10)

; (12.11)

; (12.12)

; (12.13)

; (12.14)

; (12.15)

, (12.16)

де Т_кв.кб, Т_кв.м, Т_кв.тп, Т_кв.р, Т_кв.рв, Т_кв.бм, Т_кв.у, Т_кв.ін — темпи зміни капіталовкладень відповідно у капітальне будівництво, модернізацію, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва, будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструменти та інвентар; КВ_кб, КВ_м, КВ_тп, КВ_р, КВ_рв, КВ_бм, КВ_у, КВ_ін — обсяг капіталовкладень у певному році відповідно у капітальне будівництво, модернізацію, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва, будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструменти та інвентар.

Аналіз капіталовкладень здійснюється також за такими показниками:

норма нагромадження (N_n):

; (12.17)

капіталовіддача (k_кв):

; (12.18)

приростна капіталомісткість (k_км):

. (12.19)

Приріст обсягу будівельно-монтажних робітможе здійснюватись як у результаті зростання основних засобів (ΔБМ_о.з), так і в результаті зміни фондовіддачі (ΔБМ_фв) [22, с. 116]:

ΔБМ_о.з = (ОЗ_t – ОЗ_б) · ФВ_б; (12.20)

ΔБМ_фв = (ФВ_t – ФВ_б ) · ОЗ_t, (12.21)

де ОЗ_t,ОЗ_б — вартість основних засобів відповідно у базовому та t-му роках; ФВ_t, ФВ_б — фондовіддача в базовому та t-му роках;

Ефективність капіталовкладень.На рівні національноїекономіки використовується статичний підхід для визначення загаль­ної економічної ефективності капітальних асигнувань (12.22)—(12.24):

; (12.22)

; (12.23)

; (12.24)

де Е_з, Е_і, Е_j — загальна економічна ефективність капіталовкладень відповідно в цілому по економіці, по галузі і та по регіону j; ΔΒΒΠ, ΔΒΒΠ_і, ΔΒΒΠ_j — приріст ВВП в цілому, частка приросту ВВП галузі і та регіону j.

Існує інше визначення ефективності капіталовкладень як мінімально припустимого чистого прибутку з кожної вартісної одиниці капітальних асигнувань [22, с. 189]. При цьому чистий прибуток включає амортизацію і не враховує податки, плату за кредит, страхові, рентні платежі тощо.

На основі показника загальної ефективності розраховують період окупності капіталовкладень — кількість років, протягом яких капітальні витрати окуповуються (Т_ок):

. (12.25)

У світовій практиці більш поширеним є підхід до оцінки ефек­тивності капіталовкладень з урахуванням фактора часу. Він полягає у порівнянні дисконтованих доходів та капітальних витрат і показує доцільність останніх, якщо вони менші, ніж доходи. За таким підходом існують багато методів оцінки, але найбільш відомими є методи чистої теперішньої вартості (NPV) та внутріш­ньої норми дохідності (ІRR).

Чиста теперішня вартість капіталовкладень (NPV) являє собою різницю між теперішніми вартостями доходів і витрат, тобто:

; (12.26)

де D_t — доходи в році t; КВ_t — капітальні витрати в році t; і — відсоткова ставка дисконту (коефіцієнт дисконту); Т — період реалізації капіталовкладень, для якого розраховується ефективність.

Капіталовкладення ефективні, якщо NPV > 0, і збиткові, якщо NPV < 0.

Метод внутрішньої норми дохідності (IRR) надає можливість порівняти розрахункову норму ефективності з мінімально можливою, тобто такою нормою дисконту, за якою чиста теперішня вартість дорівнює нулю (NPV = 0) або дисконтований прибуток дорівнює початковим капіталовкладенням:

(12.27)

або

. (12.28)

Показники IRR використовуються для визначення доцільності кредитування. Якщо внутрішня норма дохідності перевищує відсоткову ставку на капітал, то кредитування вважається прибутковим та доцільним. І навпаки.

На ефективність капіталовкладень впливають різні чинники, до основних з яких належать: капіталовіддача, фондовіддача, лаг капітальних вкладень, структурні зрушення в економіці.

· Капіталовіддача насамперед залежить від продуктивності праці, отже відбиває впровадження досягнень науково-техніч­ного прогресу у виробництво. Чим вище капіталовіддача, тим менше, за інших рівних умов, потреба у капіталовкладеннях для створення одиниці приросту ВВП.

· Фондовіддача — показник ефективності використання основ­них засобів. Зі зростанням фондовіддачі потреба у додаткових капіталовкладеннях зменшується, вони більш ефективно використовуються. І навпаки.

· Лаг капітальних вкладень— запізнення віддачі поточних асигнувань. У кожному періоді частка приросту ВВП буде забезпечена основними виробничими засобами, створеними капіталовкладеннями попередніх періодів. Зменшення лага капітальних вкладень позитивно вплине на їх ефективність.

· Структурні зрушення в економіці—прогресивні структурні зрушення, які потребують прискорення впровадження науково-технічних досягнень, підвищують капітало- та фондовіддачу і позитивно впливають на ефективність капіталовкладень.

3. Оцінка інвестиційної привабливості галузей та регіонів

Оцінка інвестиційної привабливості галузей здійснюється за синтетичними та аналітичними показниками. До синтетичних показниківналежать:

· прибутковість галузі;

· перспективність розвитку галузі;

· інвестиційні ризики.

Кожна група цих показників охоплює ряд аналітичних, які мають рангові значення і визначають у кінцевому підсумку вагомість синтетичного показника.

Так, рівень прибутковості галузіхарактеризується такими аналітичними показниками:

Ø прибутковість активів, тобто співвідношення суми балансового прибутку підприємств галузі до суми всіх активів у використанні;

Ø прибутковість власного капіталу підприємств галузі за умови наявного галузевого фінансового лівериджу — співвідношення суми балансового прибутку підприємств галузі до суми власних активів;

Ø прибутковість реалізованої продукції — співвідношення суми прибутку від реалізації до обсягу реалізації продукції підприємств галузі.

Перспективність розвитку галузіаналізується за показниками:

¨ вагомість галузі в економіці країни — частка продукції галузі у ВВП;

¨ кількість зайнятих у галузі;

¨ забезпеченість перспектив зростання власними фінансовими ресурсами (визначається обсягом та вагою капіталовкладень за рахунок власних джерел фінансування, часткою власного капіталу в загальній сумі активів);

¨ ступінь державної підтримки розвитку галузі — обсяг державних (централізованих) капіталовкладень, податкові та експортні пільги;

¨ розвиток науково-технічної та сировинної бази галузі, який вимірюється на основі експертних оцінок.

Під час оцінки рівня інвестиційних ризиківвраховуються такі аналітичні показники:

ü рівень конкуренції в галузі;

ü рівень інфляційної стійкості продукції галузі, який характеризується співвідношенням індексів цін у динаміці на основні види продукції галузі та загального індексу цін по економіці в цілому;

ü соціальна напруга галузі, яка визначається співвідношенням рівня заробітної плати працюючих у галузі до середнього рів­ня заробітної плати в країні.

Методологічні принципи визначення інвестиційної привабливості регіонів України розроблено компанією «Омета-Інвест» і викладено у статтях Ю. Болейко[1] та Д. Гамалія[2].

Для аналізу інвестиційної привабливості регіонів у методиці, запропонованій у згаданих матеріалах, застосовуються такі узагальнюючі показники:

1) рівень загальноекономічного розвитку регіону;

2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;

3) демографічна характеристика регіону;

4) рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури;

5) рівень криміногенних, економічних та інших ризиків.

Оцінка кожного узагальнюючого показника ґрунтується на використанні аналітичних показників. Шляхом їхнього підсумовування визначається рангове значення кожного досліджуваного регіону.

Перший узагальнюючий показниквключає такі аналітичні:

· частка продукції регіону у ВВП країни;

· обсяг промислової продукції на душу населення;

· рівень самозабезпеченості регіону основними продуктами харчування на душу населення;

· середній рівень заробітної плати працюючих у регіоні;

· середній рівень заощаджень на душу населення;

· обсяг капіталовкладень на душу населення;

· частка централізованих капіталовкладень у загальному їх обсязі;

· обсяг науково-технічних робіт на душу населення;

· темпи зміни промислового виробництва;

· кількість промислових підприємств у регіоні;

· частка збиткових підприємств у загальній їх кількості в регіоні;

· прибуток у розрахунку на одне промислове підприємство.

Другий узагальнюючий показникохоплює такі аналітичні:

· кількість підрядних будівельних компаній і фірм усіх форм власності;

· обсяг місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;

· густота залізниць на 1000 км² території;

· густота автомобільних шляхів із твердим покриттям на 1000 км² території.

Третій узагальнюючий показник характеризує демографічну ситуацію в регіоні, для чого розглядаються такі аналітичні показники:

· частка населення регіону в загальній кількості населення країни;

· частка міського населення в регіоні;

· рівень зайнятості в регіоні;

· частка працездатного населення у загальній кількості населення регіону;

· рівень кваліфікації працюючих у регіоні.

До четвертої групи узагальнюючих показниківвходять аналітичні:

· частка приватизованих підприємств у загальній кількості підприємств комунальної власності;

· частка підприємств недержавної форми власності у загальній кількості підприємств регіону;

· кількість спільних із зарубіжними партнерами компаній і фірм у регіоні;

· кількість банківських установ (включаючи філії) на території регіону;

· кількість страхових компаній у регіоні;

· кількість товарних бірж у регіоні.

П’ятий узагальнюючий показникоцінює рівень криміногенних, екологічних ризиків, тобто рівень безпеки інвестиційної діяль­ності в регіоні. До цієї групи належать аналітичні показники:

· викиди шкідливих речовин на 1 м² території регіону;

· частка джерел забруднення у загальній кількості підприємств регіону;

· кількість економічних злочинів на 100 тис. осіб, що проживають у регіоні;

· частка незавершених будівельних об’єктів у загальній кількості розпочатих будівництв.

Кожний регіон по кожному з п’яти узагальнюючих показників отримує певний середній рейтинг, який розраховується як середня арифметична рейтингів цього регіону за окремими аналітичними показниками:

, j = 1, 2, 3, 4, 5, (12.29)

k = 1, 2 … N,

де — середній рейтинг k-го регіону за j-м узагальнюючим по­казником; — рейтинг k-го регіону за і-м аналітичним показником j-ї узагальнюючої групи; n_j — кількість аналітичних показників у j-й групі узагальнюючих показників.

До заключного етапу аналізу інвестиційної привабливості регіонів входить розрахунок інтегрального показникаоцінки пріоритетності кожного регіону, який визначається як сума добутків рейтингового значення узагальнюючого показника даного регіону на значимість цього показника у сукупній оцінці. Прийнята така значимість кожного узагальнюючого показника:

· рівень загальноекономічного розвитку регіону — 35 %;

· рівень розвитку інвестиційної інфраструктури — 15 %;

· демографічна характеристика регіону — 15 %;

· рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструк­тури — 25 %;

· рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків — 10 %.

Тоді інтегральний показник інвестиційної привабливості регіо­ну розраховується за формулою

(k = 1, 2, … N), (12.30)

де ІП — інтегральний показник; d_j — значимість (у частках одиниці) відповідного узагальнюючого показника.

Отже, найбільш інвестиційно привабливим буде регіон, інтегральний показник якого має більше значення, ніж по інших регіонах.

4. Методика аналізу інноваційної діяльності

Поняття «інновації»за своєю сутністю означає нововведення. У більш широкому розумінні — це прогресивні техніко-технологічні та соціально-економічні зміни, поява нових способів виробництва, видів продукції та послуг, освоєння нових ринків збуту. Вирізняють інновації радикальні, тобто суттєві техніко-технологічні зміни, та інкрементальні — часткове оновлення техніки і технології.

Інновації передбачають не тільки творення нового (новації), а і його одночасну практичну реалізацію. Період від виникнення новації до її перетворення (використання) у нововведення називається життєвим циклом інновації. При цьому під новаціями розуміють результат наукової, науково-технічної, інтелектуальної діяль­ності. У зв’язку з цим у світовій практиці вирізняють науково-дослідну і науково-технічну діяльність, спрямовану на одержання та застосування нових знань, а також дослідно-конструкторські розробки. Такою діяльністю займаються академічні інститути, науково-дослідні організації, вищі навчальні заклади, наукові колективи, науково-дослідні підрозділи підприємств, лабораторії.

Практичне використання наукового, науково-технічного, інтелектуального результату є сутністю інноваційної діяльності, компонентами якої є новації, інвестиції та час, що потрібні для перетворення новацій у нововведення, та інновації (самі нововведення).

Більш широким за змістом є інноваційний процес, який охоплює інноваційну діяльність, етапи життєвого циклу інновацій, фінансування нових розробок. Отже, інноваційний процес полягає в одержанні та комерціалізації прогресивних техніко-техноло­гічних та соціально-економічних розробок.

Інноваційний процес охоплює період приблизно у 3—5 років і більше, тому потребує середньо- та довгострокових інвестицій. Визначають окремі етапи інноваційного процесу.

Перший етап—фундаментальні дослідження, які здійснюються в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, галузевих інститутах та лабораторіях і фінансуються з державного бюджету.

Другий етап—прикладні дослідження, які проводять різні наукові установи і фінансують як держава (з державного бюджету), так і інші замовники. Саме на цьому етапі виникає ймовірність одержання негативного результату, що зумовлює інвестиційні ризики.

Третій етап—дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Вони здійснюються за рахунок державних коштів, коштів інших замовників та власних коштів підприємств. Виконавцями таких розробок є спеціалізовані лабораторії, кон­структорські бюро, науково-дослідні підрозділи великих підприємств.

Четвертий етап—комерціалізація інноваційних розробок, тобто запуск у виробництво та вихід на ринок збуту. На цьому етапі потрібні досить суттєві інвестиції в розвиток виробництва, підвищення кваліфікації працюючих, рекламу тощо. Інвестиції залишаються ризикованими.

Аналіз інноваційної діяльності здійснюється за окремими групами показників:

· показники, які характеризують установи, що займаються інноваційною діяльністю;

· показники результатів інноваційної діяльності;

· показники використання результатів інноваційної діяльності;

· показники ефекту від інноваційної діяльності.

Аналіз установ,що займаються інноваційною діяльністю, про­водиться у такій послідовності:

¨ визначається кількість академічних інститутів, науково-дос­лідних організацій, вищих навчальних закладів, науково-дослід­них підрозділів великих підприємств, лабораторій тощо, які займаються інноваційною діяльністю; кількість таких установ дається по роках, розраховується по роках, розраховується їх абсолютна та відносна зміна;

¨ визначається кількість зайнятих науковою, науково-техніч­ною діяльністю, дослідно-конструкторськими розробками окремо по кожному виду зазначених вище установ;

¨ обчислюється по роках абсолютна зміна та темпи зростання зайнятих інноваційною діяльністю;

¨ аналізується загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність, у тому числі по окремих джерелах і в динаміці по роках.

Показники результатівінноваційної діяльності охоплюють:

ü обсяги науково-дослідної, науково-технічної діяльності, проектно-конструкторських робіт;

ü обсяги виготовлення дослідних зразків;

ü обсяги науково-технічних послуг.

Зазначені показники наводяться: всього, по окремих джерелах фінансування, по роках, їх зміна абсолютна та в динаміці.

До показників використання результатів інноваційної діяльнос­ті належать:

· кількість найменувань нових видів продукції по роках;

· частка нових видів продукції у загальному її обсязі по роках;

· конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і світовому ринках;

· ступінь прогресивності технологій;

· обсяг робіт з технічного вдосконалення виробництва, їх абсолютна та відносна зміна по роках;

· економічні результати: приріст прибутку внаслідок впровадження результатів інноваційної діяльності, зниження ресурсо-
місткості продукції тощо, які розраховуються по роках, визначаєть­ся їх абсолютна та відносна зміна.

Ефектвід інноваційної діяльності визначається за такими показниками:

¨ комерційний (фінансовий) ефект;

¨ бюджетний ефект;

¨ загальноекономічний ефект.

Комерційний ефект відбиває фінансові наслідки реалізації результатів інноваційної діяльності для її безпосередніх учасників. Розраховується як різниця між фінансовими результатами і витратами та може бути позитивним чи негативним.

Бюджетний ефект характеризує фінансові наслідки реалізації результатів інноваційної діяльності для державного та місцевих бюджетів. Він оцінюється як різниця між доходами від інноваційної діяльності і видатками відповідного бюджету на її здійснення.

Загальноекономічний ефект визначає результати інноваційної діяльності для всієї національної економіки, регіонів та галузей і характеризується показниками: виручка від реалізації на зовнішньому та внутрішньому ринках інноваційного продукту; виручка від продажу ліцензій, ноу-хау, програмного забезпечення; соціальні та екологічні наслідки; надходження від імпортного мита; кредити іноземних держав, банків і фірм тощо. До складу витрат входять не­обхідні для забезпечення інноваційної діяльності витрати всіх її учасників на рівні національної економіки, регіону, галузі.

[1] Болейко Ю. О. Оцінка інвестиційної привабливості регіонів // Фінанси України. — 1997. — № 6. — С. 65—72.

[2] Гамалій Д. Оцінка інвестиційної привабливості регіонів України // Вісник НБУ. — 1998. — Груд. — С. 51—54.