Поняття та склад адміністративного проступку
Одним з видів адміністративного примусу, що може бути застосований державою є адміністративна відповідальність особи на підставі норм діючого законодавства. Застосування примусу як методу управління дозволяє застосувати законодавчу норму, що має загальний характер, до конкретного правовідношення. Проте варто відзначити, що адміністративна відповідальність за вчинення правопорушення можлива за наявності достатніх приводів та підстав. Достатність у даному випадку означає таку їх сукупність, яка створює реальну можливість не лише визначити характер та особливості власне правопорушення та вказати на особу правопорушника, але й застосувати щодо неї визначені законодавством санкції з метою недопущення вчинення правопорушень в майбутньому, забезпечення мінімізації шкоди від вчиненого протиправного діяння та створення правового механізму, здатного захистити інтереси держави, юридичних і фізичних осіб, інших суб’єктів права.
Приводами для порушення справи про адміністративне правопорушення можуть бути заяви і скарги громадян, рішення відповідних державних органів та їх посадових осіб тощо. Якщо аналізувати зміст ст. 173 КУАП „Дрібне хуліганство”, то можна стверджувати, що приводом для порушення провадження у справі про здійснення дрібного хуліганства є заява потерпілого, а по ст. 122 КУАП „Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху...” – протокол про адміністративне правопорушення.
Що стосується правових підстав адміністративної відповідальності, то зазвичай виділяють три основні підстави: нормативну, фактичну та процесуальну, які власне і створюють юридичну конструкцію правопорушення.
Адміністративний проступок— це протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яке передбачена адміністративна відповідальність. Слід відзначити, що в законодавстві України ототожнюється поняття „адміністративне правопорушення” та „адміністративний проступок”. Деякі вчені вважають таке ототожнення хибним. Переконані, що таке ототожнення може мати місце, оскільки до адміністративної відповідальності суб’єкт притягується також і за порушення загальнообов’язкових правил, які регулюються нормами різних галузей права, але за умови, що вони тягнуть адміністративні санкції, які містяться в статтях Особливої частини розділу ІІ КУАП. Ця точка зору все більше набуває поширення у зв’язку з активізацією господарського життя країни та відповідним збільшенням нормативно-правових актів, що регулюють діяльність окремих суб’єктів права, а в межах традиційних галузей права (цивільного, господарського, фінансового) виокремлюються нові – торгівельне, банківське, валютне тощо. Так, порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності передбачає адміністративну відповідальність, хоча власне порядок і умови здійснення такої діяльності можна віднести до норм господарського права.
Адміністративна відповідальність має місце при наявності складу правопорушення – системи об’єктивних та суб’єктивних елементів діяння, сконструйованих по чотирьох підсистемах, ознаки яких визначені в диспозиціях норм законодавства, що передбачають адміністративну відповідальність. Тобто структурно склад адміністративного правопорушення включає в себе, по-перше, чотири підсистеми (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), по-друге, елементи, які входять до складу підсистеми (вина, мотив, мета є складовими об’єктивної сторони правопорушення), та ознаки елемента складу правопорушення, яка дається в Загальній та Особливій частині КУАП (наприклад, прямий умисел).
Адміністративний проступок характеризується рядом ознак серед яких традиційно виділяють суспільну шкідливість, протиправність, вину та адміністративну караність.
Суспільна шкідливість правопорушення проявляється в тому, що воно заподіює або ж об’єктивно здатне заподіювати шкоду охоронюваним інтересам. Так, перевищення швидкості руху транспортного засобу не завжди має негативні наслідки, проте завжди може їх мати. Інколи ознаку суспільної шкідливості окремі автори (І.П. Голосніченко, О.Є. Луньов, А.В. Серьогін) замінюють поняттям суспільної небезпечності, зважаючи на лінгвістичний зміст цього терміна, адже „небезпечний” – це шкідливий, здатний завдати шкоду. При цьому суспільна небезпека адміністративного проступку є меншою, ніж суспільна небезпека злочину. Варто відзначити, що ознака шкідливості завжди знаходить своє відображення у санкції правової норми. Про підвищену шкідливість проступку свідчить застосування таких санкцій як: адміністративний арешт, позбавлення спеціального права, високі розміри штрафних санкцій тощо, ознакою невеликої шкоди є накладення таких санкцій, як попередження, невеликі суми штрафів.
Протиправність правопорушення означає, що відповідне діяння прямо заборонене законодавцем, якщо ж така заборона відсутня, то діяння не може переслідуватися в адміністративному порядку. Ознака протиправності адміністративного правопорушення випливає з акту його забороненості законом як такого, що спричинює або може спричинити шкоду охоронюваним благам. Саме протиправність виділяє адміністративне правопорушення серед інших, хоча й неправомірних дій, на вчинення яких відсутні будь-які заборони. Варто відзначити, що адміністративним законодавством заборонено застосовувати аналогію закону та аналогію права під час вирішення питання про адміністративну відповідальність Так, до 2005 року ст. 51 КУАП називалася „Дрібне розкрадання державного або колективного майна”. Неможливість застосування аналогії закону не дозволяла застосовувати цю статтю для вирішення питання про відповідальність за дрібне викрадення чужого майна, тобто будь-якого, яке не належить даній особі. Лише з червня 2005 року редакція відповідної статті була змінена та передбачає можливість адміністративної відповідальності за відповідні протиправні вчинки, тобто держава офіційно визнала протиправність відповідних дій.
Адміністративне правопорушення тільки тоді може вважатися таким, коли доведена вина особи, що його вчинила. Адміністративне правопорушення завжди є винним діянням, тобто таким, яке було вчинено як результат прояву волі й розуму правопорушника.
Караність відповідного проступку вказує на законодавчо визначену можливість застосувати передбачені законом адміністративні санкції. Відразу відзначимо, що караність проступку не є його обов’язковою умовою, оскільки з об’єктивних та інших причин держава не завжди може належним чином відреагувати на факти протиправних діянь (якщо невідома особа, яка вчинила відповідне правопорушення або ж винуватий володіє дипломатичним чи іншим імунітетом чи є неосудним тощо). Варто зауважити, що в окремих випадках особа може уникнути покарання у зв’язку з відсутністю взаємозамінюваних санкцій. Зокрема, науковці та практичні працівники тривалий час чекали, що введення такої санкції, як виправні роботи дозволить використовувати її в тих випадках, коли стягнення штрафів є неможливим або ж ускладненим: наприклад, до осіб, які не мають постійного місця роботи, заробітку (доходу), постійного місця проживання тощо. На жаль, такий вид покарання сьогодні застосовується лише за вчинення групи транспортних правопорушень, тобто цей захід не став універсальним, хоча його доречно було б застосовувати і за такі правопорушення як викидання сміття в неналежному місці, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, розпивання спиртних напоїв на виробництві, заняття проституцією та ряду інших.
Названі вище ознаки адміністративного правопорушення є основними, вони характеризують фактичну підставу адміністративного проступку. Проте вчені виокремлюють і інші ознаки адміністративних правопорушень. Зокрема, серед них слід розрізняти такі, які мають юридичне значення та такі, що не мають юридичного значення. Ознаки, що мають юридичне значення поділяються на:
1. Ознаки, які входять до складу правопорушення (конструктивні ознаки, наприклад, повторне вчинення правопорушення – ч. 2 ст. 107-1 КУАП – порушення законодавства про племінну справу в тваринництві, або ж місце вчинення правопорушення (громадське місце), або ж час – робочий час, або з засіб – транспортний засіб тощо).
2. Ознаки, які не входять до складу адміністративного правопорушення (обставини, що пом’якшують, обтяжують, виключають відповідальність, вчинення правопорушення військовослужбовцем, неповнолітнім тощо).
До ознак, що не мають юридичного значення можна віднести такі як:
стать особи (крім випадків, коли до відповідальності можуть бути притягнені лише особи відповідної статі, наприклад, чоловіки за неявку на виклик у військовий комісаріат – ст. 211-1 КУАП);
вік особи, яка старша 16 років, тобто досягла віку адміністративної відповідальності, крім випадків, коли особа може бути притягнена до відповідальності лише після досягнення більш пізнього віку, наприклад, 18 років;
стан здоров’я особи, крім випадків, коли наявність відповідного стану здоров’я є умовою для притягнення особи до відповідальності або ж стан здоров’я особи обмежує можливість застосування конкретного стягнення. Наприклад, наявність венеричної хвороби при притягненні особи до відповідальності за ст. 45 КУАП – ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу; інвалідність (І-ІІ групи), вагітність – не дозволяє застосувати до и такого стягнення як адміністративний арешт;
наявність неповнолітніх дітей, крім випадків, коли вирішується питання про застосування до жінки, яка має дитину до 12 років за вчинення адміністративного правопорушення такого покарання, як адміністративний арешт;
місце роботи, крім випадків, коли вчинення відповідного правопорушення можливе лише особою, на яку покладаються певні професійні обов’язки (наприклад, відповідальність за приховування або перекручування даних земельного кадастру – ст. 53-2 КУАП несуть відповідальність лише посадові особи) або ж коли трудова діяльність особи визначає наявність у неї особливих імунітетів (судді, народні депутати тощо).
Визначаючи наявність складу адміністративного правопорушення як об’єктивної необхідності застосування адміністративних стягнень, законодавець, на жаль, не визначає ні в Кодексі, ні в межах іншого законодавчого акта поняття та сутності його основних елементів чи їх обов’язкових або факультативних ознак, хоча у ст. 247 КУАП визнає відсутність складу адміністративного правопорушення обставиною, за наявності якої провадження у справі не може бети розпочато, а розпочате підлягає припиненню. Вважаємо, що це не сприяє створенню єдиного підходу до розуміння вказаних категорій, визначення їх юридичного й фактичного змісту та практичного застосування під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності, хоча вказані проблеми традиційно піднімаються наукою адміністративного права.
Слід відзначити, що жоден елемент складу адміністративного правопорушення не є сам по собі достатньою підставою для притягнення особи до відповідальності. Лише одночасна наявність всіх об’єктивних та суб’єктивних ознак створює склад правопорушення та є підставою для застосування передбачених законодавством адміністративних санкцій. Разом з тим, така взаємна залежність об’єктивних та суб’єктивних ознак не вказує на їх несамостійність, навпаки, лише доведення наявності кожного елемента створює основу адміністративної відповідальності. Отже можна відзначити, що наявність всіх елементів складу адміністративного правопорушення, їх доведеність, а так само відсутність обставин, які звільняють особу від відповідальності, є тією підставою, яка робить адміністративну відповідальність правопорушника можливою і такою, що повинна мати місце.
Аналіз змісту Кодексу про адміністративні правопорушення дозволяє визначити такі умови настання адміністративної відповідальності:
- вчинення протиправних дій, які становлять об’єктивну сторону конкретного адміністративного правопорушення;
- вчинення відповідних протиправних діянь належним суб’єктом – особою, яка досягла віку адміністративної відповідальності, є осудною та не діяла у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. Якщо закон за вчинення окремих протиправних діянь визнає можливим притягнення до відповідальності спеціального суб’єкта, то особа має крім загальних ознак володіти також спеціальними ознаками суб’єкта правопорушення (посадова особа, військовослужбовець, працівник банку, водій тощо);
- доведеність вини особи, яка вчинила відповідне протиправне діяння;
- вчинення дій, які визнані як такі, що посягають на охоронювані адміністративним законом блага.
Склад адміністративного утворюють ознаки, які характеризують об’єкт посягання, об’єктивну сторону протиправного діяння, суб’єктивні чинники відповідного правопорушення та ознаки суб’єкта проступку.