Природа та специфічні риси новітніх релігій.
ЛЕКЦІЯ. НОВІТНІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ.
VII. Домашнє завдання
VI. Підсумки уроку
V. Закріплення знань, умінь та навичок
Поміркуйте, яких знань щодо національного питання ви набули. Чи змінилися ваші погляди на це питання?
Розв'язання національного питання можливе лише шляхом гармонізації національних відносин, що вимагає дотримання таких умов:
• наявність демократичної та правової держави;
• відмова національних меншин від сепаратизму;
• надання меншинам, компактно розселеним, широкої автономії та самоврядування;
• визнання культурної автономії територіально розпорошених меншин;
• максимальне переміщення прийняття владних рішень на локальний, місцевий рівень.
1. Опрацюйте відповідний параграф підручника.
2. Напишіть творчу роботу на тему «Відмінність і схожість різних націй».
3. Випереджальне завдання. Доберіть матеріал на тему «Відмінність і схожість різних культур».
4. Випереджальне завдання. Підготуйте повідомлення щодо стану міжконфесійних стосунків у вашому населеному пункті
1. Природа та специфічні риси новітніх релігій.
2. Новітні релігійні рухи.
Єдиної назви по відношенню до різноманітних релігійних угрупувань та рухів, які прагнуть визначити себе як самостійне й неповторне явище, поки що не вироблено. Зазвичай до них застосовують такі визначення, як: «нові культи», «новітні культи», «нетрадиційні релігії», до деяких – «тоталітарні секти», «деструктивні культи», «псевдорелігійні утворення». Для них характерні масштабні темпи зростання. Таке активне творення неорелігій зумовлено цілою низкою причин, серед яких:
- криза західної цивілізації, що спонукає до спроб синтезувати західну та східні релігійні традиції;
- трансформація світоглядних парадигм, спричинена науково-технічною революцією XX ст. та суперечностями індустріального (постіндустріального) суспільства;
- загальна демократизація суспільства та утвердження в ньому особи в широкій гамі її прав, яка інколи робить світоглядні орієнтації та релігійне усвідомлення дійсності недостатньо зрілими і загартованими;
- криза традиційних церков і традиційної релігійності, які вже не відповідають релігійним потребам сучасного віруючого, особливо молодого;
- руйнація міжособистісних стосунків, насамперед сімейних; розрив наявних ще донедавна зв’язків поколінь, що спричиняє послабленість традиційної релігійності та дає змогу молодим не успадковувати релігію «батьків та дідів»;
- готовність новітніх релігійних течій до духовного об’єднання людства. Не приділяючи особливої уваги порівняльному аналізу своїх учень, а часом і нехтуючи ним, вони проповідують принципи істинності, цінності й взаємодоповнюваності всіх релігій. Це робить такі об’єднання відкритими для послідовників будь-якого іншого віровчення. Привабливою для нових прихильників є і неперсоніфікованість їх богів, що найчастіше виступають як Абсолютний Розум, певна Духовна Сутність.
Неорелігії – синкретичні й універсальні утворення, що поєднують у собі як елементи багатьох існуючих релігій, так і ідеї теософії, антропології, сучасні філософські й богословські доктрини, астрологію й окультизм, біоенергетику й екстрасенсорику, містичну уфологію тощо.
Все активніше апелюючи до найновіших відкриттів біології, генетики, психології, хімії, фізики, філософії, неорелігії дають змогу своїм прибічникам усвідомити себе як жителів Землі, а не лише громадян певної країни. Таким чином вони формують не локальний, а планетарний, загальнолюдський патріотизм.
Неорелігійні вчення пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію дійсності, нове розуміння соціальних питань та сучасних глобальних проблем і дають якісно нову програму їх вирішення. Водночас вони намагаються задовольнити вибагливі смаки й потреби сучасних шукачів істин, які жадають життєвого комфорту, душевного спокою, глибинного самоусвідомлення, цілісності та значущості власного буття.
При всій зовнішній відмінності традиційні та неорелігійні утворення можна поділити на такі групи:
Неохристиянські культи. До них належать ті, які називають Біблію головним джерелом своєї віри. Проте, основою релігійного життя для адептів насправді є інші, більш вагомі, ніж Біблія авторитети – харизматичні «пророки», котрі зазвичай виступають засновниками нових культів і авторами нових «писань». До нехристиянських культів відносять Церкву Ісуса Христа святих останніх днів (мормони), Церкву Останнього Заповіту (секта Віссаріона), Богородичний центр, Богородичну церкву, Новоапостольську Церкву, Церкву Повного Євангелія й інші.
Неосхідні (неоорієнтальні) культи. Місцем походження головних ідей цих культів є Схід (здебільшого Індія, Китай, Японія), хоча всі вони стали поширюватися по світу з США. Це пояснюється тим, що в Америці вони набули зовнішньо привабливих рис для людей західної цивілізації. До них належать такі рухи, як Міжнародне об’єднання свідомості Крішни, «Трансцендентальна медитація», Нітерен, Товариство «Всесвітня чиста релігія» (Сахаджа-Йога), громади Шрі Чинмоя, послідовники Саї Баби, товариство Шрі (Гхош) Ауробіндо (інтегральна йога) та інші.
Синкретичні (синтетичні) культи, які об’єднують в собі різнорідні компоненти релігійних рухів. В їх основу покладено змішування у різних пропорціях елементів віровчень християнства, буддизму, індуїзму разом з компонентами окультизму, теософії, а також з фрагментами сучасних наукових теорій. Сюди відносять церкву сайєнтології (і її початкову ступінь – діанетику), New Age (або Новий Вік, Ера Водолія), культ Раджніша (ОШО), послідовників Реріхів, Карлоса Кастанеди, Віру Багаї й інших.
Неоязичницькі релігії, в основу віровчення і культу яких покладено фрагменти давніх (народних) вірувань і обрядів, мета яких – зберегти або відродити первинну «природну» духовність і самобутність за умов нівелюючого впливу тотальної модернізації. Серед європейських держав дохристиянські вірування відроджуються, наприклад, в Англії (друїдизм, рух чаклунів), у Греції (шанувальники різних давньогрецьких богів), у Німеччині (арійський рух), в Україні (РУН-віра, Собор рідної української віри), в Індії (ведизм), у мусульманському світі (тенгріанство) тощо.
Демоністичні (сатанинські) культи, прибічники яких поклоняються певній демоністичній істоті: Сатані (Дияволу, Люциферу), Асмодею тощо. До них належать: Церква Сатани, Срібна зірка, Телемське братство, Орден східного храму, Школа вивчення світла, Церква останнього суду, Монастир семи променів та інші.
З огляду на те, що всі нові культи мають багато спільного у вченні й практиці, їх розглядають як єдине явище. Основними принципами методики роботи неорелігійних утворень є:
- потужний психологічний тиск на послідовників, яким зазвичай наполегливо доводиться думка, що лише вони спасуться, а усі решта загинуть;
- на чолі стоїть «пророк», «отець», «учитель», «спаситель», який формує у прихильників покірливе ставлення і почуття рабської любові до нього;
- керівництво угрупування оголошується непогрішимим;
- наявність різних рівнів і ступенів посвячення в межах одного об’єднання і, відповідно, володіння різною за характером інформацією;
- усі, хто не входить в угрупування визнаються під владою сатани;
- жорсткий контроль свідомості та майна адептів.
Основні мотиви вступу до новітніх релігійних спільнот:
1) світоглядно-духовні: пошук Бога, сенсу буття, власної ідентичності, нової парадигми осмислення світу і свого місця в ньому;
2)морально-інтелектуальні: задоволення потреби у новій сталій системі норм і цінностей, пошук віроповчальних істин, які б поєднували онтологічні, теологічні, космологічні основи й сучасні наукові здобутки;
3)соціально-психологічні: прагнення позбутися самотності, необхідність духовної підтримки у зв’язку з порушеннями фізичного чи духовного здоров’я, подолання різноманітних кризових ситуацій, задоволення потреби в сильному лідерові, можливість перекласти вирішення власних проблем на іншу, сильнішу особистість, можливість отримати реальну матеріальну, гуманітарну допомогу тощо.