Патогенез.

Епідеміологія.

Множинна мієлома

Множинна мієлома (ММ) (синоніми мієломна хвороба, хвороба Рустіцького-Каллєра, мієломатоз, плазмоцитома) – вид хронічної лейкемії із злоякісною проліферацією плазматичних клітин в кістковому мозку. Множинна мієлома є найпоширенішим видом парапротеїнемічних гемобластозів. Парапротеїнемічні гемобластози - це група В-клітинних лімфопроліферативних захворювань зі здатністю до секреції моноклонального Ig та розвитком синдрому білкової патології (ураження нирок, нейропатія, підвищена в”язкість крові, порушення гемостазу, імунодефіцит). Крім ММ до парапротеїнемічних гемобластозів відносяться макроглобулінемія Вальденстрема, солітарні плазмоцитоми, хвороба важких ланцюгів, лімфоми із секрецією моноклонального Ig.

ММ складає 1% від всіх злоякісних пухлин, серед гемобластозів – 10%. Захворюваність на ММ, в середньому, 3 - 4 випадки на 100 000 населення. Середній вік хворих на момент діагностики близько 60 років, лише 2-3% хворих молодше 30 років. Має расові особливості: дуже поширене серед чорношкірого населення де є найпоширенішим онкогематологічним захворюванням (за даними США), рідко виявляється серед осіб жовтої раси (1-2 випадки на 100 000 населення).

Етіологія.

Етіологія залишається до кінця нез’ясованою. Інколи описують сімейні випадки захворюваності на ММ, але довести спадкову зумовленість не вдається. Неоднозначно оцінюється вплив на виникнення ММ радіаційного опромінення. Вважається, що у робітників сільського господарства, котрі часто контактують із великою кількістю гербіцидів та пестицидів вищий ризик захворіти на ММ. Крім того існують дані про можливу роль герпесвірусу 8-го типу у розвитку цієї патології.

Патологічний клон клітин-попередниць з’являється в кістковому мозку у хворих і має цитогенетичні аномалії (до 90% нелікованих пацієнтів з ММ спостерігається в плазмоцитах анормальний каріотип). Цитогенетичні аномалії виявляються у вигляді транслокацій (t)11:14, q13:q32, 14:q32, перебудові 11q, делеції 13q. Наявність множинних цитогенетичних аномалій є негативною прогностичною ознакою

Плазмоцити – клітини, що походять із В-лімфоцитів і в нормі продукують імуноглобуліни A, G, E. При ММ злоякісні плазматичні клітини продукують моноклональні імуноглобуліни та секретують їх у сироватку крові, сечу.

ММ розвивається в кістковому мозку, що в свою чергу приводить до надмірного продукування інтерлейкіну-6 (ІЛ-6), який є паракринним та автокринним фактором для клітин мієломи. ІЛ-6 є також одним із остеокластактивуючих факторів, що продукується при взаємодії мієломних клітин та стромальних клітин. Проходить посилення активності остеокластів і пригнічення активності остеобластів і внаслідок розвивається остепороз з утворенням болючих літичних уражень кісток і гіперкальціємією.

Внаслідок комплексних порушень в імунній системі (В-, Т-лімфоцитів, макрофагів) з’являється підвищена схильність до інфекцій, особливо бактеріальних.

Клон клітин ММ продукує надмірну кількість моноклонального протеїну (М-протеїну) та вільних легких білкових ланцюгів. М-протеїн – це патологічний імуноглобулін А,G, E, D, що і визначає вид ММ. Надлишок М-протеїну є причиною синдрому підвищеної в’язкості, перешкоджає агрегації фібрину та порушує функцію тромбоцитів.

Легкі білкові фракції позначаються літерами грецького алфавіту каппа або лямбда. Вони мають властивість накопичення і преципітації в органах та тканинах. Легкі ланцюги, що з’являються в сечі називаються білком Бенс-Джонса. Ці білки фільтруються у великій кількості і призводять до ураження нирок. При гістологічному дослідженні може спостерігатися картина гломерулосклерозу, циліндрової нефропатії, гострої тубулопатії, інтерстиціального нефриту або інфільтрації артеріол, що є наслідком токсичного впливу запальної реакції довкола ниркових циліндрів на дистальні відділи нефрону. В цілому ураження нирок при ММ називається “мієломна нефропатія”.