ПИТАННЯ 2. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНИХ ПЕНІТЕНЦІАРНИХ СИСТЕМ.

Поняття “пенітенціарна система” не слід ототожнювати з „тюремною системою”.

Остання існує вже давно і в середні віки була місцем утримання засуджених, які чекали на смертну кару, місцем тілесного покарання, а в ряді випадків – була місцем довічного ув’язнення небезпечних державних злочинців. В цьому плані вона виконувала функцію залякування та ізоляції (загальної та приватної превенції).

Починаючи з другої половини ХVІІІ сторіччя, особливо після перемоги Великої французької революції, у представників шкіл та течій, які розвивали навчання про покарання, стали формуватись гуманні ідеї та прогресивні погляди.

Так, наприклад, Монтеск`є вимагав рівності всіх перед законом. В своїй відомій праці “Про дух законів” він, виступаючи проти сурових покарань, писав: “…Жорстокість законів не дає можливості виконувати їх вимоги. Коли покарання не має меж, його місце часто заступає безкарність”.

Досить відомі прогресивні погляди Чезаре Беккаріа, який, визначаючи мету покарання, підкреслював, що “мета покарання полягає не в катуванні та муках людини і не тому, щоб зробити неіснуючим вже скоєний злочин… Мета покарання повинна бути в тому, щоб не дати винному можливості знову нанести шкоду суспільству і утримати інших від скоєння того ж самого.”

На законодавство Франції істотний вплив зробили погляди Марата, який вважав, що “покарання повинно виховувати осіб, які скоїли злочин, в інтересах суспільства”.

На ідеях гуманізму, законності, гарантій прав особистості зародилася пенітенціарна система, родоначальницею якої прийнято вважати Сполучені Штати Америки.

Тому пенітенціарна система - це не тільки система розміщення в’язнів у в'язницях, а уся виправна система, що пов'язана з виконанням покарань у вигляді позбавлення волі, до складу якої належать всі засоби і методи правового, психолого-педагогічного впливу на засуджених, які застосовуються з метою сприяння їх ресоціалізації.

До цього необхідно додати, що пенітенціарна система не розвивається сама по собі, а віддзеркалює особливості соціально-політичного розвитку суспільства, його державного ладу.

Необхідно підкреслити, що пенітенціарні системи в закордонних країнах створювалися з урахуванням історичних особливостей кожної держави. Якщо в США і Англії наприкінці XVIIII і на початку XIX сторіччя з'явилися пенсильванська, оборнська системи, а також система реформаторіїв, то пенітенціарна система Японії остаточно сформувалася вже після другої світової війни.

Якщо порівняти тюремні системи Заходу з тюрмами царської Росії, до складу якої входила і Україна, то можна дійти висновку, що для останньої створення пенітенціарних систем за західним зразком не притаманне.

Місцями позбавлення волі в Росії за традицією були каторжні тюрми, де до в’язнів застосовувались справжні тортури – покарання різками, утримання в карцерах тощо.

Поруч із мирськими судами в Росії активно діяли і церковні суди, де підсудні та в’язні утримувались в монастирських тюрмах…(Приклад, Іван Грозний - опричнина).

Крім того, широко використовувалось покарання у вигляді висилки до Сибіру (В.Пікуль “Каторга”).

Взагалі, каральну кримінальну політику Російської імперії можна охарактеризувати як відсутність чіткого визначення понять злочину та покарання і точного опису правового регулювання організації виконання покарання у вигляді позбавлення волі.

Однак, не слід вважати , що передові на той час ідеї Заходу були проігноровані в Росії взагалі. Так, наприклад, останній варіант Статуту про утримання під вартою в редакції 1890 року передбачав існування місць ув’язнення чотирьох видів, серед яких було і таке, в якому здійснювались “заходи виправлення і покарання.”

Тепер ми маємо можливість визначитись, де і яким чином виникли передумови сучасних пенітенціарних систем... Про це піде мова у наступному питанні лекції.