Як і чому з’являються виразки на шлунку?

СТРЕС

Лекція_9

«СТРЕС вдирається до нашого життя із самого ранку, разом із дзвінком будильникам, а потім… Потім усе за звичною схемою – ранкова штовханина в транспорті, робота, виклик до начальника, проблеми із дітьми, сварки з близькими, кепський сон. І так кожного дня…»

СТРЕС є одним з найтиповіших пояснень різних захворювань.

Першим науковцем, котрий застосував поняття СТРЕС був Кеннон, котрий 1932 році назвав цим терміном емоційне збудження організму під час реакції «боротьби-втечі».

Однак основним науковцем, котрий розробив концепцію СТРЕСУ став канадський фізіолог Ганс Сельє. Його ідеї виявилися настільки продуктивними, що часто науковця називають «Енштейном в медицині».

Г. Сельє в 1936 році публікує свою першу роботу, в котрій мова йде про ЗАГАЛЬНИЙ АДАПТАЦІЙНИЙ СИНДРОМ. Автор звернув увагу на те, що початок будь-якого інфекційного захворювання є однаковим: температура, слабкість, втрата апетиту. ТОБТО реакція організму на чужерідний вплив є УНІВЕРСАЛЬНОЮ.

В подальших експериментах на щурах було доведено, що і на отруєння, струм, спеку чи холод тварини реагують однаково (!)

Лабораторія Г.Сельє нагадувала катівні інквізиції, хоча він називав усе це лише «спеціальним створенням стресових ситуацій». Фантазія винахідника стресу не знала меж. Іноді він раптово подавав струм на клітку, від чого пацюки підстрибували у повітря, іноді – сповивав так, що вони не мали змоги поворухнутися, іноді змушував довго плавати чи піддавав їх дії гучних звуків.

Після всього цього пацюки потрапляли під скальпель дослідника, й останній виявляв у них кожного разу одні і ті самі патологічні зміні, що підштовхнуло Сельє до висновку: неважливо, якому саме впливу піддавалися пацюки, розтин показував УНІВЕРСАЛЬНУ ТРІАДУ ЗМІН:

1 Зменшення ТИМУСУ;

2 Збільшення кори наднирників;

3 Поява крововиливів і навіть виразок у слизовій шлунково-кишкового тракту.

У відповідь на стресову ситуацію наднирники викидають адреналін, норадреналін та кортизол, які посилюють секрецію інсуліну, щоб дати організму додаткову енергію, а це в кінцевому підсумку призводить до різкого виділенню соляної кислоти в слизовій шлунка. Якщо в цей момент в шлунку виявиться їжа, агресивне середовище як раз і піде на її розщеплення. А у випадку відсутності їжі це агресивне середовище через деякий час спуститься нижче і потрапить у дванадцятипалу кишку, де, як відомо, середа лужна. Тому попадання в неї невідпрацьованої кислоти сприяє утворенню ерозії (виразок).

Ці зміни і складають ЗАГАЛЬНИЙ АДАПТАЦІЙНИЙ СИНДРОМ (ЗАС), котрий пізніше в 1946 році отримав назву СТРЕСУ.

Стрес (від англ. stress - тиск; навантаження; напруга)- неспецифічна реакція організму на будь-який вплив, що порушує його гомеостаз (внутрішній стан рівноваги). При цьому не важливо чи вплив позитивний чи негативний. Акцент на тому, що організму в будь-якому випадку треба ПРИСТОСУВАТИСЯ до НОВИХ УМОВ існування.

Чи буде стрес тонізуючим чи руйнівним для людини залежить від СИЛИ та ТРИВАЛОСТІ СТРЕСОРА.

Загалом стрес – еволюційно сформована корисна відповідь організму на зміни середовища, до котрих необхідно пристосуватися. Це процес фізіологічних змін, котрі орієнтовані на підтримання рівня необхідної активності організму.

І лише коли цей стан напруги триває надто довго, починають з’являтися симптоми.

СТРЕСОР – будь-який зовнішній подразник, який викликає стресову реакцію.

ДИСТРЕС – таке перенапруження роботи нейроендокринних механізмів, котре порушує діяльність різних структур організмів, призводить до розвитку психосоматичних захворювань.

Причому людина може усвідомлювати стресор і активно боротися з ним, ОДНАК може і не усвідомлювати особливо, коли він є постійно діючим (як от робота при постійному шумі). При цьому організм сам намагається впоратися зі стресовою реакцією доступними йому способами (!): через зміни в обміні речовин, гормональні зміни, рухову активність тощо.

Але все-таки частка когнітивного тлумачення зовнішніх стимулів у виникненні стресу велика. Як правильно відмічено Сельє: «Дуже часто, має значення не те, що з вами відбувається, а як ви це сприймаєте».

ІСНУЄ 3 стадії ЗАС або СТРЕСУ:

1 стадія: Реакція тривоги. Цей період короткочасний, обчислюється хвилинами чи годинами, оскільки запас ресурсів організму є обмеженим.

Відбувається загальна мобілізація всіх енергетичних ресурсів організму - всі сили йдуть на пристосування до НОВИХ вимог середовища (!) При цьому спостерігаються:

- різке підвищення працездатності;

- різке зниження опірності організму;

- поступово наростає виснаження організму та втома;

- формування нової функціональної норми, яка би дозволила організму існувати в умовах, що змінилися;

- нестійка адаптація, що триває приблизно 20-60 днів, після якої настає стадія опору. Фактично організм потребує від 20 днів до 2-хмісяців часу для пристосування до нових умов.

2 стадія: Опір –стадія, в якій організм достатньо довго може відчувати себе відносно комфортно, остаточно пристосувавшись до нової норми.

3 стадія: Виснаження - настає через перенапруження механізмів регуляції. Це викликає стійке порушення функціонування внутрішніх органів (серце, судини, легені, система травлення тощо).

Якщо стресор діє дуже довго, в кров виділяється багато гормонів стресу, причому в гіпоталамус перестає надходити інформація про їхній надлишок. І якщо при нормальному рівні гормони стресу мають протизапальну, десенсибілізуючу, антиалергічну, протишокову та антитоксичну дію, то надто велика їхня кількість спричиняє патологічні зміни в організмі.

Типовопроцес сприйняття інформації з навколишнього середовищавідбувається наступним чином:

СТИМУЛ – сенсорні рецептори (отриманий сигнал наразі ще не несе ніякої інформації про важливість, корисність або шкідливість подразника) –нервові шляхи - ретикулярна формація (якщо сигнал достатньо сильний, він викликає достатній рівень збудження в ретикулярній формації, і проходить далі. Слабкий сигнал у більш складні структури мозку допущений не буде і індивід про нього навіть не дізнається) – таламус, гіпоталамус, лімбічну систему– неокортекс (відбувається емоційно-когнітивний аналіз сигналу в результаті чого встановлюється певний рівень ЕМОЦІЙНОГО ЗБУДЖЕННЯв організмі.

Якщо сигнал загрозливий,то збудження дуже високе і навпаки.

ü ПЕРША (нервова): Якщо СИГНАЛ пройшов неокортикально-лімбічну інтерпретацію і оцінений як загрозливий, то далі сигнал поступає в гіпоталамус, де відбувається активація симпатичної НС. Далі нервовий імпульс по нервових шляхах спускається у відповідні внутрішні органи, де відбувається соматичне відреагування. Зміна активності внутрішніх органіввідбувається під впливом нейромедіатора норадреналіну.

Однак організм не може тривалий час виробляти потрібні гормони у великій кількості, відтак стресова реакція на рівні нервових осей є миттєвою і короткотривалою.

Для збільшення часу протікання стресовій активації організм задіює

ü ДРУГУ (нейроендокринну) вісь стресу, що отримала назву «вісь боротьби-втечі».
Вивчення участі нейроендокринної осі у формуванні стресової реакції пов'язане з роботами У. Кеннона.

Центральним органом реакції «боротьби-втечі» є мозковий шар наднирників,

Нервовий імпульс від гіпоталамусу йде до мозкового шару наднирників, де виділяються адреналін і норадреналін, які посилюють генералізовану активність організму.

Дія ДРУГОЇ вісі тотожна ПЕРШІЙ, тільки гормональна регуляція здійснюється повільніше нервової, проте зберігає свою дієвість у десятки разів довше (!).

Однак нейроендокринна вісь викликає не найтривалішу стресову реакцію. Більш тривала фаза забезпечується активацією ендокринної осі.

ü ТРЕТЯ (ендокринна) вісь: Викликає найбільш тривалу соматичну реакцію. До цієї осі відносять адрено-кортикальну, соматотропну і тифоїдну реакції.

- Адрено-кортикальна реакція: в гіпоталамусі утворюється кортикотропін-рилізинг фактор (КРФ), який надходить у передній відділ гіпофіза, який у відповідь виділяє адренокортикотропний гормон (АКТГ) - далі через систему кровообігу АКТГ надходить до мозкового шару наднирників. АКТГ стимулює вироблення наднирниками кортизолу, основа функція котрого - зробити всі запаси енергії доступними до використання: відтак різко зростає рівень глюкози в крові, гальмується захоплення глюкози іншими клітинами організму; гальмуються інші ергозатратні процеси в організмі, зокрема імунологічні механізми тощо.

- Соматотропна вісь: активація відбувається подібним чином: гіпоталамус синтезує соматотропін-рилізинг фактор, який стимулює вироблення гіпофізом соматотропного гормону (або гормону росту). Про його дії під час стресу відомо мало, але він призводить до підвищення рівня жирних кислот і глюкози в крові.

- Тироїдна вісь: Тиротропін-рилізинг фактор – у гіпофізі тироід-стимулюючий гормон, який потім надходить у щитовидну залозу і стимулює синтез тироксину. Тироїдний гормони ведуть до пришвидшення процесів обміну речовин, збільшення числа серцевих скорочень, підвищення артеріального тиску.

Також нейрогіпофіз під впливом гіпоталамусу синтезує вазопресин: під впливом цього відбувається затримка води в організмі і зменшення виділення сечі. Таким чином, під час стресової реакції знімається одна з найважливіших біологічних потреб. Це дозволяє організму адекватно реагувати на ситуацію, не відволікаючись на задоволення вітальних потреб (під час стресу не тільки їсти і спати, навіть пісяти не хочеться !)

Така тривала гормональна реакція виснажує організм.

Особливо суттєво гормони стресу впливають на пригнічення імунітету. Досліджено, що гормони стресу впливають на Т та В лімфоцити. Обидва типи клітин мають рецептори до клюкокортикоїдів та нормадреналіну (McEwen, 1997).

Починаючи з 60-тих років більшу увагу почали приділяти індивідуальним реакціям на стрес та способам зниження рівня стресу в організмі.

Холмс та Рей (1967) (Holmes and Rahe) розробили «Шкалу соціальної адаптації», яка містить перелік 43 життєвих подій від незначних до потужних стресорів. Відтак, незначне порушення закону оцінюється ними в 11 балів, натомість смерть чоловіка/дружинив в 100 балів.

«Доктора Холмс и Рей (США) изучали зависимость заболеваний (в том числе инфекционных болезней и травм) от различных стрессогенных жизненных событий у более чем пяти тысяч пациентов. Они пришли к выводу, что психическим и физическим болезням обычно предшествуют определенные серьезные изменения в жизни человека. На основании своего исследования они составили шкалу, в которой каждому важному жизненному событию соответствует определенное число баллов в зависимости от степени стрессогенности».

ОДНАК типові стресові події життя по різному впливають на різних людей. СИЛА СТРЕСУ залежить від:

1 Інтерпретації: кожен індивідуально розуміє подію, виходячи з власного попереднього досвіду, обставин, потреб, мотивації тощо;

2 Рівня контролю: чим вищий контроль події, тим слабший стрес;

3 Адаптація: людям властивий різний адаптаційний потенціал до різних подій.

СТРЕС – це ЗАВЖДИ взаємовплив середовища та особистості.

Фолкман та Лацарус (1988) провели дослідження, виходячи з котрого люди по різному справляються зі стресом, тобто мають відмінні КОПІНГ-СТРАТЕГІЇ.

Копінг-стратегія – система цілеспрямованої поведінки, скерованої на свідоме оволодіння ситуацією для зменшення шкідливого впливу стресу. В результаті чого з’являється стресостійкість.

1 стратегія БОРОТЬБА: людина активно прагне перемогти несприятливі обставини. Максимум ефекту досягається, якщо енергія скерована чітко та персоніфіковано.

«-»: 1 Це може спровокувати наступну ситуацію помсти;

2 Якщо загрозлива ситуація не персоніфікована, то це призводить до «боротьби з вітряками».

2 стратегія ДИСТАНЦІЮВАННЯ:подивитись на проблему зі сторони.

«-»Існують ситуації, котрі потребують негайного вирішення.

3 стратегія САМОКОНТРОЛЮ: прагнення будь що не втратити самоконтроль, тримати власні почуття, дії та думки в допустимих межах.

«-» Часом надмірна саморегуляція може призвести до перенапруги і спровокувати психосоматичні захворювання. Іноді треба розслабитися і поплакати, покричати, тобто просто виплеснути з себе горе, гнів тощо.

4 стратегія ПОШУК ПІДТРИМКИ: звернення за допомогою до інших людей.

«-» Використовуючи психічний ресурс іншої людини часто не дозволяє нам самостійно розвинути власну автономну регуляцію.

5 стратегія ПРИЙНЯТТЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: визнання власних помилок і їх аналіз з метою не допустити повторення.

«-» часом людина стає схильною перебирати на себе зайву відповідальність за інших та за ті події, на котрі вона реально вплинути не може.

6 стратегія ПОЗИТИВНЕ МИСЛЕННЯ: Будь-яка подія, навіть найбільш негативний, може бути переоціненою в позитивну.

«-» Часом події потребують більшого протистояння.

7 стратегія ПЛАНУВАННЯ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ: людина прикладає значні зусилля до того, щоб змінити ситуацію, аналітично обдумує проблему, розробляє стратегію по її усуненню.

«-» Не завжди спрацьовує.

8 стратегія УНИКАННЯ:спроба піти з ситуації або від спілкування; в народі ця стратегія відома як "поза страуса": що б не сталося - голову в пісок.

Г. Сельє певний перелік захворювань відніс до захворювань адаптації.

А саме: виразка шлунку, астма, артрит, гіпертензія (підвищення тиску), екзема – пізніше були названі ПСИХОСОМАТИЧНИМИ захворюваннями.

Припускалося, що ці захворювання є прямим наслідком стресу.

ОДНАК якщо загальний адаптаційний синдром – це неспецифічна реакція організму на специфічні стресори, чому люди розвивають різні психосоматичні захворювання?

Є різні теорії виникнення психосоматичних захворювань:

1) Типові стресори викликають типові захворювання;

2) Існує індивідуальна схильність людини під дією стресу розвинути те чи інше захворювання. Відтак одна людина на стрес розвине екзему, інша – виразку шлунку.

3) Специфічне захворювання виникає під впливом витісненого внутрішнього конфлікту. Наприклад, астма стає наслідком витісненої агресії дитини по відношенню до матері (як припускав Alexander, 1950). З точки зору фрейдистів – астма стає наслідком нерозв’язаного конфлікту залежності дитини від матері; а мігрень – витісненням ворожих імпульсів.

4) Захворювання виникає в наслідок певного стилю життя:

Наприклад, Поведінкова модель ТИПУ А:

Поведенческая модель типа А - это совокупность поведенческих черт или стиля жизни, характеризующаяся крайней враждебностью, стремлением одержать победу, во что бы то ни стало, крайней торопливостью, нетерпеливостью, чрезмерным беспокойством, крайней агрессивностью (иногда с трудом сдерживаемой), экспрессивностью речи и настороженностью, которая сопровождается напряжением всего организма. Люди с ярко выраженным типом А поведенческой модели противостоят временному прессингу и возложенной на них ответственности (Дженкинс, 1979 год). Скорее - это стиль решения проблем.

На другом конце находятся представители поведенческой модели типа Б. Они более расслаблены, склонны к сотрудничеству, не столь спонтанны в работе и выглядят более удовлетворенными повседневной жизнью и окружением.

Концепция поведенческих типов А/Б была впервые выдвинута в 1959 году кардиологами доктором М. Фридманом и доктором Р. Розенманом. Они идентифицировали тип А как типичного молодого пациента мужского пола с ишемической болезнью сердца (ИБС).

Интенсивность и частота поведенческого типа А увеличивается по мере индустриализации, роста конкуренции и темпов жизни. Поведенческий тип А чаще встречается в городе, чем в сельской местности, более распространен среди менеджеров и работников торговли по сравнению с представителями технических профессий, у квалифицированных рабочих и творческой интеллигенции и у деловых женщин в отличие от домохозяек.

На сьогоднішній день загалом визнано, що причини психосоматичних розладів у:

- природі стресора;

- його силі та тривалості;

- стресореактивності орнанізму.

Стресореактивність – генетично визначена схильність нейроендокринних механізмів реагувати на дію стресорів певним чином.

Сучасна наукане шукає простих причинно-наслідкових пояснень у поясненні психосоматичних захворювань.

Класичні психосоматичні розлади, так само як і зростання вразливості до інших захворювань, є частиною мультифакторної реакції на стрес, спричиненої багатьма факторами.

Наприклад, виразкова хвороба: Сельє спостерігав пряму залежність між стресом та виразкою шлунку. Стрес продукує надлишок шлункового соку та знижує рухову активність та приток крові до шлунку, прямим наслідком чого стає виразка.

У 80-их роках було досліджено, що майже всі випадки виразки шлунку (gastric ulcers) спричинені не лише стресом, але і бактерією, котра живе в шлунку Halicobacter pylori.

Однак, 75% людей мають в шлунку цю бактерію і не мають виразкової хвороби.

Більше того, психологічне послаблення стресу зменшує виразкову хворобу без зміни бактеріального середовища шлунку.

ВІДТАК найбільш ймовірне пояснення виразкової хвороби: виразка стає результатом комбінації ефекту бактерії та стресу (Overmier, Murison, 1997).

Способи, в який стрес діє на організм, детально вивчаються в психонейроіммунології.