ОПТИЧНІ ІЛЮЗІЇ. КОРЕКТИВИ ФОРМИ

Сприйняття предметів або явищ реального світу не дає абсолютно вірне уявлення. Відомі факти помилок зорового сприйняття — зорові або оптичні ілюзії. Вони уявляють собою неправильне, викривлене сприйняття. Більшість зорових ілюзій можна систематизувати по групах:
-ілюзії, які пов`язані з особливостями ока;
-співвідношення "цілого" та "частини";
-переоцінювання вертикальних ліній (геометричні ілюзії);
-рельєф та перспектива, що змінюються.

Фізіологічну основу багатьох ілюзій складають особливості посування ока людини при фіксуванні об`єктів. Так, переоцінка ліній вертикального напрямку викликається тим, що посування ока по вертикалі повільніше і вимагатиме більш великого м`язового напруження, тому такі посування більш тривалі, чим посування ока по горизонталі. Око точніше оцінює розміри за шириною, чим за висотою та глибиною, тому ритмічність у горизонтальній площині сприймається чіткіше, ніж у вертикальної. Око, являючись фізичним тілом, має визначену інертність, внаслідок чого прямолінійні контури сприймаються легше, ніж ламані. Стрибкоподібна моторика ока в деякій ступені підказує доцільність використання ритмічних композицій. Фізіологічну основу ілюзій контрасту складають відношення процесів збудження та гальмування у корі головного мозку — найбільш сильне збудження одних ділянок сітківки й відповідних їм ділянок мозку викликає по закону одночасної взаємної індукції гальмування ділянок кори головного мозку, що близько знаходяться.

Цікаві ілюзії виникають при умовах видимого нами рельєфу, що змінюється, або глибин малюнка. Природа цих ілюзій пов`язана, з одного боку, зі здатністю ока бачити предмети на різній відстані та здатністю сприймати простір по яскравості предметів, по їх тіням і кількості проміжних об`єктів. З іншого боку, ці ілюзії виникають і в процесі осмислювання побаченого, а велика роль у виправленні просторового сприйняття належить роботі мозку. В цьому випадку його робота (аналіз та синтез), нами не усвідомлена, вона відбувається також саме, як і при автоматичному перевертанні зворотних та при випрямленні криволінійних зображень, які створюються на сітчатці наших очей.

Історія має чимало прикладів використання та вивчення оптичних ілюзій ще з давніх часів. Про ці явища вже писав давньоримській філософ-матеріаліст Тіт Лукрецій Кар у книзі "Про природу речовин". Оптичні ілюзії у природі та в різних галузях творчої діяльності нерідко приводили до серйозних помилок. Цим пояснюється прагнення багатьох відомих учених, художників, архітекторів вивчити проблему ілюзій. Художники та архітектори створили систему оптичних корективів форми. Ці незначні зміни в правильну геометричну форму предметів дизайнери вносять для надання їм художньої виразності, композиційної закінченості, краси. Оптичні корективи усувають негативний вплив оптико-геометричних ілюзій, неточності пропорцій при сприйнятті форми у ракурсі. При цьому враховуються особливості зорового сприйняття віддалених від глядача предметів, а також вплив повітряної перспективи, освітлення. Художники одягу ілюзорно подовшуютьь фігуру за допомогою вертикальних смуг або розширюють за допомогою горизонтальних, використовують явище іррадіації — фігура у чорному одязі здається більш стрункою, ніж у білому. Оформлення приміщень вертикальними та горизонтальними смугами створює враження спокою або руху, тобто динамічну або статичну композицію. Деякі мнимі враження обумовлюються різною оцінкою частин та цілого. Знання законів оптичних ілюзій, уміння уявити предмет в оточенні інших, які будуть з ним взаємодіяти у визначеному середовищі — необхідна професійна навичка художника. Явища одночасного та крайового контрасту — теж в деякій ступені оптичні ілюзії.

Істинність сприйняття перевіряють практикою. Коли в нас не було б можливості розуміти, що в деяких випадках наше сприйняття ілюзорно, ми не змогли би доцільно діяти з тими або іншими об`єктами. Як правило, наше сприйняття правильно відображає оточуючий світ, а розумова діяльність людини дозволяє відділити помилкове сприйняття від істинного.