ТЕОРІЯ КОЛЬОРОВИХ ВРАЖЕНЬ

Відправним пунктом теорії про кольорові враження являється вивчення кольорових ефектів натури. Робиться наголос на враження, яке справляють кольори на наше оптичне відчуття.

Тепер розглянемо колористичні проблеми в натурі. З фізичного погляду, всі об'єкти являються ахроматичними, некольоровими. Якщо на поверню об'єкта падає біле світло (сонячне, наприклад), тоді ця поверхня, згідно власної складу та структури, поглинає певні світові хвилі (кольори), відбиваючи інші. Відбитий колір стає власним або локальним кольором об'єкту.

Об'єкт, що відбиває всі промені білого світла здається нам білим. Об'єкт, який поглинає всі промені білого світла, і не відбиває жодних, здається чорним.

Якщо якийсь синій об'єкт освітити світлом оранжевого забарвлення, тоді він здаватиметься чорним, оскільки оранжевий не містить синіх променів, які цей об'єкт міг би відбити. Звідси можна зрозуміти ту важливість, яку має колір освітлення. Змінюючись колір освітлення змінює також локальний колір об'єктів. Чим більш забарвленне світло, тим більшою є зміна пігментних кольорів. Чим ближче колір світла до білого, тим повнішим є відбиття непоглинених променів, тим чистішим буде локальний колір. Увага до кольору освітлення відіграє особливе значення при вивченні кольорів натури. У зв'язку з цим, вказується метод імпресіоністів, що постійно вивчали зміну локальних кольорів в залежності від джерела світла.

Певна річ, що не тільки забарвлення світла, але й його інтенсивність є важливою. Світло не тільки виявляє колір об'єкту, але й його форму. Для цього, повинні існувати принаймні три різних тона: тон світла, середній тон (напівтон) і тон тіні. У напівтоні, локальний колір об'єкта проступає найвиразніше, так само як деталі структури поверхні. У тоні світла, локальний колір об'єкта є найяснішим, тоді як в тіні цей колір тьм'яніє та темнішає.

Відбиті кольорові промені відчутно змінюють локальні кольори об'єктів.

Локальний колір утворюється шляхом відбиття певних кольорових променів у навколишнє середовище. Якщо якись об'єкт є червоним, і відбиті ним промені падають на сусідній білий об'єкт, тоді на останньому утворюються слабкі рефлекси. Якщо червоні промені падають на зелений об'єкт, останній матиме сіро-зелені рефлекси, оскільки зелений та червоний скасовують одне одного. Червоні промені, що впали на чорну поверхню, утворюють чорно-брунатні рефлекси.

Чим блискучішою є поверхня об'єкту, тим сильнішими будуть рефлекси.

Імпресіоністи, вивчаючи зміну кольорів об'єктів під впливом забарвленого кольору сонячного світла та мінливих рефлексів, дійшли висновку, що локальні кольори розкладаються в ансамбль кольорів атмосфери. Таким чином, для вивчення кольорового враження, ключовими є наступні елементи: локальний колір об'єкту, колір світла, яким він освітлений, колір світла та тіні, і рефлекс.

Об'єкт можна представити площинами, чітко визначених розмірів. Це — аналітичний спосіб представлення. Об'єкт також можна представити лінійно в перспективі, чи пластично через світло та тінь.

Можна намалювати червону вазу та жовту скриньку в перспективі, з локальними кольорами цих об'єктів, їх можна зобразити пласкими. Ці самі форми можна зобразити об'ємно за допомогою світла та тіні. Об'ємна інтерпретація може бути перетворена на пласку, якщо тон об'єктів збігатиметься з тоном тла зображення. Саме в такий спосіб можна досягнути тонального зв'язку зображених об'єктів з площиною картини.

Якщо кожний об'єкт та кожну поверхню зобразити відповідним з їхнім реальним природнім кольором, то можна добитися цілком конкретного реалістичного ефекту. Але така композиція складатиметься з багатьох індивідуальних елементів, які часом неохоче утворюють цілісний ансамбль.

Коли ж кольори об'єктів складаються з локальних кольорів живописної композиції в цілому, тож об'єкти набувають своїх власних кольорів, як червоний серед загального червоного, чи жовтий серед загального жовтого, то предмети втрачають свою ізольованість. Вони розкладаються у власній атмосфері, що стала атмосферою картини.

Пластичних ефектів можна досягти і через модуляції теплий-холодний, що викликають розклад локальних кольорів. У місцях світла та тіні з'являються варіації локальних кольорів, тепліші та холодніші, тієї самої тональності. Світлотінь в значній мірі усувається, і народжується живописний атмосферний ефект. У вивченні локальних кольорів, також варто звертати увагу на зміни, викликані кольором, яким забарвлене світло. При синюватому освітленні, зелена ваза здаватиметься зелено-синюватою, тоді як жовта чашка здаватиметься жовто-зеленою, оскільки пігментні кольори змішуються з кольором світла.

Рефлекси розчиняють локальні кольори, звільняючи від форму та колір предметів від чіткої визначеності, та перетворюючи все в поліфонічну єдність кольорових плям.

До області вивчення виразності кольору належить також проблема забарвленості тіней.

Прогулюючись літнього вечора в оранжевому світлі сонця, що сідає на заході, тоді як небо ще синє, і спостерігаючи тіні дерев, ми можемо ясно побачити, що тіні є синюватими. Ще краще видно забарвлені тіні взимку, коли земля вкрита снігом. Зимнього вечора під темно-синім небом, біля вуличного ліхтаря, ми добре бачимо сині тіні на снігу. На вулиці з неоновими рекламами, ми побачимо червоні, сині, зелені чи жовті тіні.

Імпресіоністи застосовували цей феномен в живопису. В їхніх картинах, тіні дерев були синіми, що неабияк бентежило публіку. До цього, загальноприйнятим було те, що тіні треба зображати сіро-чорними. Шляхом уважного спостереження натури, імпресіоністи дійшли висновку, що тіні слід зображати кольоровими.

В сучасному мистецтві, нерідко можна зустріти роботи, в яких людські обличчя написано зеленими, синіми чи фіолетовими кольорами. Необізначий глядач часто не знає що і думати, оскільки ці кольори не являються природніми для обличчя. Існують різні причини, що могли спонукати художника вдатися до саме таких кольорів. Синій та фіолетовий на обличчі можуть нести в собі експресивний заряд. Цими кольорами можна передати певний психологічний стан. Зелені та сині обличчя можуть мати також символічне значення. Таке представлення не являється чимось новим. Таке символічне застосування кольорів можна зустріти ще в древній Індії та Мексиці. Зелений та синій на обличчі можуть також з'явитися як тінь при відповідному освітленні.

Проблема кольорових тіней була розглянута в різних експериментах, і дала наступні несподівані результати:

-При червоно-оранжевому освітленні, за відсутності денного світла, тінь була чорною. При синьому чи зеленому освітленні, тіні були також чорними.

-Якщо об'єкти освітлювались двома забарвленими променями без денного світла, то результати були наступні:

-при червоному та зеленому світлі, червоне утворює зелені тіні, а зелене — червоні. Ці дві тіні, накладені одна на одну, утворювали чорну тінь, а в результаті змішування червоного та зеленого світла, ми отримували жовте;

-якщо використати червоно-оранжеве світло та синьо-зелене, то перше утворить синювату тінь, а друга — червоно-оранжеву. Накладення тіней також породжувало чорний колір, а змішування цих двох світел утворювало пурпурово-рожевий колір;

-якщо в якості світла застосовувалися зелений та синій, тоді зелене світло утворювало синю тінь, а синє світло — зелену. Накладення тіней також повертало чорний, тоді як змішування світел — синьо-зелений.

-Якщо для досліду використати червоно-оранжеве, зелене та синьо-зелене світло, то червоно-оранжеве світло утворює синьо-зелену тінь, зелене світло — пурпурово-червону тінь, а синьо-зелене світло — жовту тінь. Накладення цих трьох тіней повертає чорний колір, а суміш цих трьох світлових променів дає біле світло.

Вивчення кольорових вражень дає художнику багато можливостей осягнути таємниці барв природи та їхнє використання в мистецтві.