Підходи світової науки до виникнення виховання. Виховання у первісному суспільстві.
Як соціальна наука історія педагогіки передусім має зв'язок з історією культури.Проте методологічні позиції історико-педагогічних проблем передбачають зв'язок з історією філософії. Остання, і особливо історіографія простежує основні етапи розвитку людської цивілізації. Тому у своїх пошуках історики педагогіки послуговуються набутками спеціалістів у галузі історії та історіографії. Певний зв'язок історії педагогіки відчутний й з такими науками, як: історія літератури, історія науки, історія мистецтва та інші.
Історико-педагогічне знання передбачає наявність певної джерельної бази, яку становлять: пам'ятники древньої писемності, древні манускрипти, древні рукописи з питань освіти й виховання; архівні джерела; твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій; закони, проекти, звіти, доповіді (офіційні матеріали) конкретних держав у минулому; педагогічна, навчальна та методична література минулого; матеріали загальної та педагогічної преси минулого; мемуарна література минулого.
Функції історії педагогіки як навчального предмета полягають у формуванні в майбутніх фахівців здатності до аналізу, співставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі.Це, в свою чергу, формує критичність педагогічного мислення і дозволяє оцінювати протиріччя становлення певних фактів чи освітньо-виховних систем. В умовах сьогодення досить відчутною є тенденція зростання інтересу серед молоді, зокрема й вузівської, до нашої історії, історії загальнолюдської культури.
Проблема розуміння факторів виникнення виховання та етапів його становлення є не новою. Вже у другій половині XIX століття у світовій цивілізації виникло декілька підходів щодо розуміння цього явища. Серед встановлених підходів досить чітко виділяються: біологічний, психологічний, релігійний та соціальний (трудовий).Перейдемо до короткого їх аналізу.
Основоположниками біологізаторського підходу щодо виникнення виховання є англійський філософ-соціолог Г. Спенсер і французький етнограф Ш. Летурно (кінець XIX ст.). Обидва відстоювали вульгарно еволюціоністські позиції. При цьому доводили, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання є біологічним явищем, властивим всім живим організмам: як хребетним, так і безхребетним. Отже, за Ш. Летурно, людина, з'явившись на світ, наслідує вже встановлені, підготовлені форми виховання.
Психологічний підхід обґрунтував у кінці XIX ст. американський історик педагогіки П. Монро. Він визнав відмінність психіки людини від зоопсихіки. Разом з тим П. Монро вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. За даними сучасної психології, засобами наслідування діти дійсно привласнюють досвід поведінки від батьків, але до 3-річного віку. Пізніше основним шляхом формування досвіду дітей стає управління виховним процесом з боку батьків, вихователів. Тому наслідування лише частково може пояснити сутність виникнення виховання.
Авторомрелігійного підходу до виникнення виховання був німецький історик педагогіки кінця XIX ст. К. Шмідт. Останній відстоював позицію релігійно-ідеалістичного походження виховання. За цим твердженням, у вихованні виявляється, насамперед, творча дія Духа Всемогутнього. У християнстві, як відомо, священною вважається Трійця (Бог — Отець, Бог — Син і Бог—Дух Святий). Останній і освячує здатність батьків виховувати своїх дітей.
Соціологічний підхід (трудовий) започаткований у другій половині XIX ст. німецькими соціологами К. Марксом і Ф. Енгельсом. Останній у роботах “Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" та “Походження сім'ї, приватної власності і держави” показав, що причиною виникнення виховання була трудова, діяльність первісних людей.У зв'язку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці та вміння керувати ними. Таким чином, лише з виготовленням знарядь праці у первісних людей з'являється потреба у передачі від старших поколінь дітям знань та вмінь виробництва і користування знаряддями. Саме старші змушені передавати молодшим трудовий досвід, щоб вижити в умовах боротьби з грізними силами природи. Завдяки праці, очевидно, за Ф. Енгельсом, біологічні передумови людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні.
В останні роки в новітній українській історико-педаґогічній науці поступово утверджуєтьсясоціокультурний підхід до виникнення виховання (А. М. Бойко, О.А. Дубасенюк, І.Д. Звєрєва, Л.Г. Коваль, М.В. Левківський, О.В. Сухомлинська). За цього підходу виховання розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури.А головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особистістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.