Лікарська речовина, препарат, форма. Види лікарських форм (тверді, м’які, рідкі та лікарські форми для ін’єкцій).
Лікарський засіб - фармакологічний засіб, дозволений уповноваженим на те органом відповідної країни у встановленому порядку для застосування з метою лікування, попередження або діагностики захворювань у людини або тварини. Дозвіл на застосування нового препарату в якості лікувального засобу видає Фармакологічний комітет (центр) Міністерства охорони здоров'я (МОЗ)України.
Лікарська сировина - це сукупність природних та штучних матеріалів і речовин, з яких добувають лікарські засоби. Вони можуть бути рослинного, мінерального, тваринного походження або продукти хімічного синтезу, із якого виготовляють лікарські препарати. Лікарська сировина повинна мати дозвіл на застосування Фармакологічного комітету МОЗ України.
Лікарський препарат - це лікарський засіб у вигляді відповідної лікарської форми.
Лікарська форма - це найбільш придатна для застосування і зберігання форма лікарського препарату. Лікарські форми в залежності від консистенції поділяються на рідкі, м'які і тверді.
За складом ліки можуть бути прості і складні. Прості ліки мають один компонент. Складні містять декілька інгредієнтів. Залежно від кількості компонентів у складних ліках розрізняють:
1. Основну речовину - Basis, яка визначає основний ефект ліків.
2. Допоміжну (що посилює або послаблює дію основної) речовину - Adjuvans.
3. Коригуючу (виправляючу) речовину - Corrigens, яка покращує якість ліків, надає їм приємного смаку, попереджує подразнювальну дію на слизову оболонку шлунка.
4. Формоутворювальну речовину - Constituens, яка надає лікам потрібної форми.
За агрегатним станом лікарські форми поділяють на аерозолі, м'які, тверді, рідкі,газоподібні.
За способом дозування лікарські форми є: дозовані і недозовані.
За прописом (складом) розрізняють рецептурні й офіцинальні (фармакопейні) лікарські форми.
Лікарські форми, що складаються за індивідуальними лікарськими прописами для виготовлення їх в аптеці, які, проте, не увійшли до діючої фармакопеї, називаються рецептурними, серед яких виділяють магістральні та мануальні.
Магістральні - нестандартні,індивідуальні прописи,призначені лікарем конкретному хворому.
Мануальні - стандартні, затверджені, клінічно перевірені прописи, які широко застосовуються на практиці. Описання таких прописів даються не в фармакопеї, а в спеціальних збірниках, які називаються мануалами.
Офіцинальні - лікарські форми та складні прописи ліків, що зазначені у фармакопеї або інших документах, затверджених фармакопейним комітетом, називаються фармакопейними або офіцинальними. Офіцинальні лікарські форми виготовляються на фармацевтичних заводах.
Виготовляють лікарські препарати за вимогами та правилами, що відображені в спеціальному збірнику фармацевтичного законодавства-фармакопеї..
За способом дозування лікарські форми є: дозовані і недозовані.
ДЕРЖАВНА ФАРМАКОПЕЯ УКРАЇНИ (ДФУ)—це правовий документ, що містить загальні вимоги до ліків, ФС (монографії), а також методики контролю їх якості (Закон України «Про лікарські засоби», ст. 2). ДФУ має законодавчий характер. Її вимоги, що висуваються до ліків, є обов’язковими для всіх підприємств та установ України незалежно від їх форми власності, які виготовляють, зберігають, контролюють і застосовують ЛП.
Україна єдина серед країн колишнього СРСР має свою національну Фармакопею — ДФУ 1-го видання (ДФУ 1), яку введено в дію з 1 жовтня 2001 р. Розробником ДФУ є Державне підприємство «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів». У розробці, рецензуванні й доопрацюванні загальних статей і монографій ДФУ взяли участь провідні спеціалісти вищої школи, академічних і галузевих інститутів, контролюючих органів, фармацевтичних підприємств, фармацевтична громадськість.
ДФУ гармонізована з Європейською Фармакопеєю, що відповідає курсу України на інтеграцію до ЄС та її статусу спостерігача у Європейській Фармакопеї (з 1998). Тому загальні статті та монографії ДФУ складаються із двох взаємозалежних частин — європейської, ідентичної відповідній статті Європейської Фармакопеї, і національної, що враховує специфіку сучасного стану фармацевтичного виробництва України. Національна частина не суперечить європейській, а містить додаткові вимоги до ЛП, які не випускаються за умовами належної виробничої практики (GMP), встановленими у ЄС. У національну частину включені також додаткові інформаційні матеріали та альтернативні методики. ДФУ містить такі розділи: «Загальні зауваження», «Методи аналізу», «Реактиви», «Загальні тексти», «Загальні статті на лікарські форми», «Загальні монографії», «Монографії», «Гомеопатичні лікарські засоби» тощо. Для збереження гармонізації з Європейською Фармакопеєю, яка щорічно доповнюється, проводиться доповнення ДФУ. Доповнення 1 до ДФУ1-го видання (ДФУ 1.1) введено в дію з 1 квітня 2004 р., 1.2 — з 1 лютого 2008 р.; ДФУ 1.3 — з 1 січня 2010 р. Робота над доповненнями до ДФУ триває.
3. Джерела отримання ліків,фітотерапія.