Класифікація витрат підприємства.

Лекція 17

1. Класифікація витрат підприємства.

2. Аналіз обґрунтованості та виконання кошторису (бюджету) витрат операційної діяльності підприємства.

3. Аналіз прямих та накладних витрат підприємства

Метарозкрити особливості аналізу витрат і доходів, диференційованих за різними класифікаційними ознаками, як важливого чинника, що обумовлює собівартість реалізованої продукції та фінансові результати господарської діяльності підприємства загалом.

Ключові слова і терміни: витрати, доходи, собівартість, кошторис витрат, прямі витрати, накладні витрати.

Література:

1. Бороненкова С.А. Управленческий анализ: Учеб. пособие / Светлана Ароновна Бороненкова – М.: Финансы и статистика, 2002. – 384 с.

2. Грабовецький Б.В. Економічний аналіз: Навч.посібник. – ЦНЛ, 2009 – 256с.

3. Економічний аналіз: Навч. посіб. / [М.А. Болюча, В.З. Бучевський, М.І. Горбуток], за ред. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2001. – 540 с.

4. Попович П.Я. Економічний аналіз суб‘єктів господарювання: Підручник. Вид.3. – Т-во «Знання», 2008. – 630с.

 

 

З метою управління витратами підприємства проводять їх класифікацію, що дає змогу визначити природу та особливості формування, розподілу витрат за визначеними об‘єктами управління. Основними класифікаційними ознаками витрат є наступні:

· За місцем виникнення витрат – витрати цеху, витрати ділянки, витрати служби тощо;

· За видами продукції – витрати на вироби, витрати на групи однорідних виробів, витрати на продукцію;

· За способом перенесення вартості на продукцію – прямі, непрямі;

· За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат – змінні, постійні;

· За видами діяльності – витрати звичайної діяльності (операційної, фінансової, інвестиційної) та витрати надзвичайної діяльності.

Крім того, за функціями управління витрати поділяють на виробничі і невиробничі.

Визначальним в системі комплексного економічного аналізу є групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції.

Групування витрат за економічними елементами стосується лише операційної діяльності підприємств і дає змогу провести аналіз складу, структури та ефективності витрат. Групування витрат за економічними елементами визначено ПСБО 16 і має типову структуру.

Групування витрат за статтями калькуляції дає змогу визначити цільове здійснення витрат, узагальнити їх за місцем виникнення відповідно до виготовленої продукції, виконаних робіт, стосовно видів діяльності та у зв‘язку з проведенням різних організаційно-технічних заходів.

Управління витратами відбувається також за місцями їх виникнення та центрами відповідальності. Для проведення аналізу витрат та контролю за їх рівнем формують бюджети витрат за калькуляційними підрозділами (виробничими, адміністративними, збутовими і ін.). Облік фактичних витрат відбувається на окремих синтетичних рахунках кожного підрозділу. Фактичні витрати зіставляються з бюджетними, які коректуються на обсяг діяльності визначеного центру витрат чи центру відповідальності (найчастіше вони збігаються). Тому треба визначити одиниці виміру обсягу діяльності, для виробничих підрозділів – це обсяг виготовленої продукції чи виконаних робіт. Для адміністративних чи інших функціональних підрозділів за одиницю діяльності часто приймають витрати праці у певній кількості нормативного часу.

В економічному аналізі класифікація витрат також залежить від того, яке управлінське завдання потрібно вирішити:

1) розрахунок собівартості продукції і визначення фінансового результату;

2) прийняття управлінських рішень;

3) контроль та регулювання витрат за центрами відповідальності.

З огляду на це, витрати класифікуються на:

Вичерпані – витрати, які призводять до зменшення активів або збільшення зобов‘язань у процесі поточної діяльності для отримання доходу в звітному періоді. Невичерпані – це витрати майбутніх періодів.

Витрати на продукцію – витрати, пов‘язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для продажу. Витрати періоду не пов‘язані з виробничою діяльністю і їх розглядають як витрати того періоду, коли вони були здійснені.

Прямі – це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до певного об‘єкта витрат. Непрямі – не можуть бути безпосередньо віднесені об‘єкта витрат і розподіляються спеціальними методами.

Основними називаються витрати, які безпосередньо пов‘язані з технологічним процесом виробництва. Виробничі накладні витрати виникають у зв‘язку з організацією, обслуговуванням виробництва, управління ним. Інші витрати є постійними і визначаються політикою адміністрації.

Релевантні (не релевантні) витрати можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень.

Дійсні витрати вимагають оплати грошима чи іншими активами. Можливі витрати – це втрачена вигода, коли вибір одного варіанту вимагає відмови від альтернативного рішення. Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткових видів продукції. Середні – це середньозважені витрати на одиницю продукції.

 

2. Аналіз обґрунтованості та виконання кошторису (бюджету) витрат операційної діяльності підприємства.

 

Загальний обсяг витрат виробничої та інших видів операційної діяльності визначається їх кошторисом (бюджетом), який складається чи розраховується в цілому стосовно господарської діяльності суб‘єкта на визначений період. Кошторис витрат операційної діяльності підприємства виражає по елементний розріз витрат, оскільки цим досягається його їх сумування незалежно від виду діяльності. За кошторисом можна дати оцінку повноти покриття витрат матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів за визначений період діяльності підприємства.

У процесі аналізу кошторису витрат підприємства вирішують такі основні завдання:

1) визначають обґрунтованість планового кошторису витрат;

2) аналізують виконання планового кошторису та впливу факторів на зміну фактичного кошторису стосовно запланованого;

3) проводять аналіз резервів раціоналізації кошторисних витрат;

4) аналізують ефективність раціоналізації кошторису за зміною граничного рівня витрат.

При обґрунтуванні планових витрат операційної діяльності виходять із запланованого обсягу виробництва і реалізації продукції та діючих норм і нормативів (стандартів) витрат на одиницю діяльності.

Аналізуючи виконання кошторису витрат операційної діяльності, треба дати оцінку дотримання обсягу витрат за економічними елементами та структурних змін у складі загального кошторису. При факторному аналізі відхилень за кошторисом треба використовувати функціональний зв‘язок елементів витрат.

 

Витрати = Матеріальні витрати + Витрати на оплату праці + Соціальні відрахування + Амортизаційні відрахування + Інші витрати

 

Для раціоналізації витрат операційної діяльності необхідно проводити ряд техніко-організаційних заходів з подальшою оцінкою їх ефективності. Про ефективність проведених таких заходів може свідчити підвищення техніко-економічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва продукції, покращення використання природних умов та ін.).

Загальний вплив підвищення технічного і організаційного рівня виробництва виявляється у зниженні прямих витрат, яке визначається спеціальним розрахунком для кожного організаційно-технічного заходу:

 

 

де, Спі – прямі витрати на одиницю і-ої продукції після проведення заходів, грн.;

Сді – прямі витрати на одиницю і-ої продукції до проведення заходів, грн.;

Пні – обсяг і-ої продукції від початку реалізації заходу до кінця року, од.

Ефективність проведення заходів з підвищення конкурентоспроможності продукції може оцінюватися за відносним зниженням собівартості продукції (ΔСв)

 

де, Свді і Свпі – собівартість одиниці і-ої продукції до і після проведення заходів з підвищення її конкурентоспроможності, грн..;

Цді і Цпі – ціна продажу і-ої продукції до і після проведення заходів, грн.

 

Заходи щодо вдосконалення організації виробництва і праці сприяють зниженню витрат внаслідок ефективної спеціалізації і кооперування виробництва, скорочення транспортно-заготівельних витрат, кращого обслуговування устаткування, усунення непродуктивних витрат і втрат, зменшення частки управлінських видатків. Порівняльна оцінка витрат до і після здійснення таких заходів свідчить про прямі резерви раціоналізації витрат.

Синтетичним виразником ефективності раціоналізації витрат операційної діяльності є зміна граничного рівня витрат, який визначають відношенням витрат до доходу операційної діяльності. Він зазначає сукупність конкурентності витрат в аналізованому періоді.

Загальне відхилення граничного рівня витрат (Δ ГВ) стосовно базового визначатимемо за формулою:

 

де, В0 і В – базовий і фактичний рівні витрат операційної діяльності, тис.грн.;

Д0 і Д– базовий і фактичний рівні доходу операційної діяльності, тис.грн. Очевидно, що

 

 

 

 

де, Кі – кількість одиниць продукції і-го виду, од.;

Сві – собівартість одиниці продукції і-го виду, грн.;

Ці – ціна одиниці продукції і-го виду, грн.

 

Таким чином, на зміну граничного рівня витрат впливають наступні фактори:

· зміна структури продукції;

· зміна собівартості окремих виробів;

· зміна цін на продукцію.

 

Для проведення факторного аналізу граничного рівня витрат використовують наступну методику:

1) визначають загальне відхилення граничного рівня витрат:

 

2) Визначають вплив структурних зрушень. Для цього визначають граничний

рівень витрат за фактичним обсягом і структурою продукції при базовому рівні її собівартості та цін. Цей рівень порівнюють з базовим.

 
 

 


2) Розраховують вплив зміни собівартості окремих виробів. Для цього потрібно розрахувати граничний рівень витрат за фактичним обсягом, структурою та собівартістю продукції при її базових цінах. Цей рівень порівнюють з граничними витратами, розрахованими за фактичним обсягом і структурою продукції та базовою собівартістю і цінами на продукцію.

 

 


3) Розраховують вплив зміни цін на продукцію. Для цього треба фактичний рівень витрат порівняти з рівнем витрат, розрахованим за фактичним обсягом, структурою і собівартістю продукції при її базових цінах.

 
 

 

 


Загальний вплив факторів визначають як:

 

 
 

 


Зміна граничного рівня витрат свідчить про зміну конкурентних позицій підприємства та стан його прибутковості.