Нормативно-правовий акт як головне джерело права.

Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, що містить формально обов’язкове правило поведінки загального характеру і є основною формою права для багатьох правових систем сучасності.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні. Чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;

3) приймається з дотриманням певної процедури;

4) має форму письмово акта-документа і точно визначені реквізити:

- вид акта (закон, указ, постанова);

- найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

- заголовок ;

- дата ухвалення акта;

- номер акта;

- дані про посадову особу, яка підписала акт;

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (Відомості Верховної Ради України, газета «Голос України» і т.д.).

Нормативний акт слід відрізняти від індивідуального акта. Індивідуально-правовий акт – це акт, що вміщує конкретний державно владний припис, прийнятий компетентним органом у результаті вирішення юридичної справи.

 

Відмінності нормативно-правового акта від індивідуально-правового акта.

Нормативний акт Індивідуальний акт
- припис загального характеру; - стосується певних суспільних відносин; - адресується всім, хто підпадає під умови дії норми; - розрахований на багаторазове використання.   - вміщує індивідуально-конкретні приписи; - стосується конкретних життєвих обставин; - адресується індивідуально-визначеним особам; - має одноразове використання.

 

4. Закони, як джерела права, їх види. Законотворчий процес.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на:

- закони;

- підзаконні нормативні акти.

Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади(парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою.

Ознаки закону:

1) ніхто, крім органів законодавчої влади та народу (через референдум), не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;

2) закони регулюють найважливіші суспільні відносини;

3) всі інші нормативні акти повинні видаватися відповідно до законів;

4) у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;

5) тільки законодавчий орган може підтвердити або змінити закон у разі повернення його Президентом при відкладним вето.

Законодавчий процес – це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій – самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

Законодавчий процес має низку стадій:

І. Передпроектна стадія.

1. Законодавча ініціатива – внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами і особами. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Міністрів, Національному банку. Президент має право вносити законопроект позачергово.

ІІ. Проектна стадія.

  1. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт.
  2. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених громадянських організацій, вчених-юристів і т.д. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.
  3. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.
  4. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. У необхідних випадках – винесення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій та ін; б) на всенародне обговорення.

ІІІ. Стадія ухвалення законопроекту.

  1. Ухвалення законопроекту в результаті голосування і підготування необхідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховною Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України .

IV. Засвідчу вальна стадія.

  1. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) у встановлені конституцією строки (в Україні – 15 днів).

V. Інформаційна стадія.

8. Промульгація закону – це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону.

9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

10. Опублікування закону – друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях.

Можливий додатковий етап на другій стадії після ухвалення законопроекту парламентом і передачі його главі держави на підпис.

У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладального вето» президента.

В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм правом відкладального вето і повернути закон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду.

З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, необхідне однозначне розуміння їх видів.

І. За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити на:

1) Конституції – основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян. Вони бувають двох видів:

- кодифіковані – становлять єдиний писаний основний закон (Україна, США);

- не кодифіковані – складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада).

2) Конституційні закони

- закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією (виборча система, організація і проведення референдуму і т.д.)

- закони, якими вносять зміни, доповнення до чинної конституції (ухвалення державного герба, гімну, опис державних символів і т.д.)

3) Звичайні закони – регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції.

А) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

- кодифіковані (КК, ЦК та ін.)

- поточні (Закон про вибори)

Б) спеціальні – закони, що регламентують обмежену сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (закони про пенсії, про освіту, про міліцію)

4) Забезпечуючи (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін.

ІІ. За строком дії:

1) постійні – закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку (Закон «Про бюджет на 2006 рік»)

3) надзвичайні – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (оголошення війни)

ІІІ. За суб’єктами законотворчості:

1) ухвалені народом у результаті референдуму;

2) ухвалені законодавчим органом держави.

IV. За межами дії:

1) закони України;

2) закони АРК.

5. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела права.

Підзаконні нормативно-правові актице документи компетентних органів, які видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання.

Класифікація підзаконних нормативно-правових актів:

1) за суб’єктами видання:

- укази і розпорядження Президента України;

- постанови Верховної Ради;

- постанови Президії Верховної Ради;

- рішення і постанови Верховної Ради АРК;

- постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК;

- розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;

- рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів;

- інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів та відомств України;

- рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

- накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

- нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.

2) за юридичною силою:

- загальні (поширюються на всю територію та населення держави);

- відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин: акти міністерств, відомств);

- місцеві (чинні на території певної адміністративної одиниці: акти місцевих органів виконавчої влади);

- локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників: накази, розпорядження адміністрацій).