Нормативно-правовий акт як головне джерело права.
Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, що містить формально обов’язкове правило поведінки загального характеру і є основною формою права для багатьох правових систем сучасності.
Ознаки нормативно-правового акта:
1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);
2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні. Чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;
3) приймається з дотриманням певної процедури;
4) має форму письмово акта-документа і точно визначені реквізити:
- вид акта (закон, указ, постанова);
- найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
- заголовок ;
- дата ухвалення акта;
- номер акта;
- дані про посадову особу, яка підписала акт;
5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (Відомості Верховної Ради України, газета «Голос України» і т.д.).
Нормативний акт слід відрізняти від індивідуального акта. Індивідуально-правовий акт – це акт, що вміщує конкретний державно владний припис, прийнятий компетентним органом у результаті вирішення юридичної справи.
Відмінності нормативно-правового акта від індивідуально-правового акта.
Нормативний акт | Індивідуальний акт |
- припис загального характеру; - стосується певних суспільних відносин; - адресується всім, хто підпадає під умови дії норми; - розрахований на багаторазове використання. | - вміщує індивідуально-конкретні приписи; - стосується конкретних життєвих обставин; - адресується індивідуально-визначеним особам; - має одноразове використання. |
4. Закони, як джерела права, їх види. Законотворчий процес.
За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на:
- закони;
- підзаконні нормативні акти.
Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади(парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою.
Ознаки закону:
1) ніхто, крім органів законодавчої влади та народу (через референдум), не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;
2) закони регулюють найважливіші суспільні відносини;
3) всі інші нормативні акти повинні видаватися відповідно до законів;
4) у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;
5) тільки законодавчий орган може підтвердити або змінити закон у разі повернення його Президентом при відкладним вето.
Законодавчий процес – це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій – самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.
Законодавчий процес має низку стадій:
І. Передпроектна стадія.
1. Законодавча ініціатива – внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами і особами. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Міністрів, Національному банку. Президент має право вносити законопроект позачергово.
ІІ. Проектна стадія.
- Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт.
- Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених громадянських організацій, вчених-юристів і т.д. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.
- Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.
- Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. У необхідних випадках – винесення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій та ін; б) на всенародне обговорення.
ІІІ. Стадія ухвалення законопроекту.
- Ухвалення законопроекту в результаті голосування і підготування необхідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховною Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України .
IV. Засвідчу вальна стадія.
- Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) у встановлені конституцією строки (в Україні – 15 днів).
V. Інформаційна стадія.
8. Промульгація закону – це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону.
9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.
10. Опублікування закону – друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях.
Можливий додатковий етап на другій стадії після ухвалення законопроекту парламентом і передачі його главі держави на підпис.
У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладального вето» президента.
В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм правом відкладального вето і повернути закон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду.
З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, необхідне однозначне розуміння їх видів.
І. За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити на:
1) Конституції – основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян. Вони бувають двох видів:
- кодифіковані – становлять єдиний писаний основний закон (Україна, США);
- не кодифіковані – складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада).
2) Конституційні закони
- закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією (виборча система, організація і проведення референдуму і т.д.)
- закони, якими вносять зміни, доповнення до чинної конституції (ухвалення державного герба, гімну, опис державних символів і т.д.)
3) Звичайні закони – регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції.
А) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.
- кодифіковані (КК, ЦК та ін.)
- поточні (Закон про вибори)
Б) спеціальні – закони, що регламентують обмежену сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (закони про пенсії, про освіту, про міліцію)
4) Забезпечуючи (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін.
ІІ. За строком дії:
1) постійні – закони, що діють без обмеження строку;
2) тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку (Закон «Про бюджет на 2006 рік»)
3) надзвичайні – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (оголошення війни)
ІІІ. За суб’єктами законотворчості:
1) ухвалені народом у результаті референдуму;
2) ухвалені законодавчим органом держави.
IV. За межами дії:
1) закони України;
2) закони АРК.
5. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела права.
Підзаконні нормативно-правові акти – це документи компетентних органів, які видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання.
Класифікація підзаконних нормативно-правових актів:
1) за суб’єктами видання:
- укази і розпорядження Президента України;
- постанови Верховної Ради;
- постанови Президії Верховної Ради;
- рішення і постанови Верховної Ради АРК;
- постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК;
- розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;
- рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів;
- інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів та відомств України;
- рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;
- накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;
- нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.
2) за юридичною силою:
- загальні (поширюються на всю територію та населення держави);
- відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин: акти міністерств, відомств);
- місцеві (чинні на території певної адміністративної одиниці: акти місцевих органів виконавчої влади);
- локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників: накази, розпорядження адміністрацій).