Соціальний працівник та його референтні групи
Соціальна агенція
У соціальної агенції є власна система „допуску”, тобто ті вимоги, які регламентують її права на надання підтримки. Нормативні очікування клієнта і агенції повинні співпадати, щоб задовольнити запити клієнта. Тільки у тому випадку агенція може гарантувати дотримання його прав і вимагати від нього виконання відповідних обов’язків. Послуга може бути надана, якщо клієнт відповідає нормам, які є прийняті агенцією. Очікування клієнтів суттєво змінюються залежно від типу закладу. Терапевтична ефективність агенції залежить також від суспільної думки і формальних обмежень, а також від очікувань клієнта, у якого можуть бути різні орієнтації. У цьому зв’язку утворюється специфічний континіум, який формує різні рольові очікування клієнта. Спираючись на класифікацію Етуніоні, Брієр і Міллер виділяють такі ролі агенцій на основі орієнтацій клієнта:
„моральна орієнтація” – клієнт бажає отримати те, що може надати агенція, він розділяє цінності соціального працівника і охоче співробітничає з ним;
„ощадлива орієнтація” – клієнт охоче співробітничає з агенцією, але не розділяє цінностей соціального працівника;
„відчужена орієнтація” – клієнт не поділяє цінностей агенції, чинить опір, іде на погодження при прийнятті санкцій.
С.Бріар і Г.Міллер вважають, що визначення власної ролі соціальним працівником зумовлює відповідну реакцію збоку клієнта, тим самим їх типологія залежить від установок останнього на допомогу і підтримку. Соціальний працівник, який визначає свою головну роль як роль помічника у самоусвідомленні клієнтом проблеми, буде „грати” нову роль, порівняно з тими працівниками, головною метою яких є забезпечення конкретних послуг.
Професійні референтні групи впливають на рольову динаміку соціального працівника. Передбачається, що при окремих видах соціальної роботи терапевтична ефективність залежить від кількості клієнтів і встановлених з ними стосунків. Якщо соціальний працівник не у змозі встановити певну кількість контактів, то він може бути негативно оцінений. Рольові установки соціального працівника, таким чином, формуються між двома видами повноважень, професійних і адміністративних, що відображається на рольових очікуваннях клієнтів.
Інший рівень впливу референтних груп на рольові установки соціального працівника пов’язаний з теоретичними концепціями соціальної роботи. Кожна теорія висуває певні вимоги до ролі клієнта, яким клієнт повинен відповідати. Вербальні терапії припускають, що клієнт повинен володіти чіткою мовою, сімейні терапії завчасно очікують неблагополуччя в сім’ях, теорії індивідуальної роботи передбачають ідеального клієнта. І ці підходи впливають на установку соціального працівника.
Самооцінка клієнта– третя умова нормативних очікувань. Вона пов’язана із позицією клієнта щодо соціальної агенції. Ставлення до інституту допомоги є достатньо різнобічним і не обмежується однією прямою, де на одному полюсі „відчуття” удачливих клієнтів, які отримали допомогу від щедрої агенції, а на іншому переживання клієнтів, які вимагають виконання послуг, які покладені їм по закону.
Важливим фактором при формуванні рольових установок, на думку Бріара і Міллера, є добровільне чи недобровільне прийняття індивідуумом ролі клієнта, а також адміністративні, індивідуальні чи групові санкції.