Правильно Неправильно

План

1. Поняття літературної мови.

2. Мовна норма, варіанти норм.

3. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності майбутнього фахівця.

Ознаки та аспекти культури мовлення.

4. Культура мовлення під час дискусії.

Література

1. Антонюк Т.М. та ін. Українська мова (за професійним спрямуванням): Навч.посіб. – Ч.: Місто, 2010. – с.12-15, 26.

4. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. — Харків: Торсінг, 2002.- с.15-18

6. Мацюк З.О. Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування — К.: Каравела, 2005. с.29-36, с.52-60.

10. Середницька А.Я., Куньч З.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Навч. Посіб.-К.:Знання, 2010-с.7-12.

13. Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: Навчальний посібник. — К.: Арій, 2008. — с.22-62, 18-20

15. Шевчук С.В. Українське професійне мовлення: Навчальний посібник. — К.: Алетра, 2011. — с.6-10. С.58-53

 

Мова – це наша національна ознака,

в мові – наша культура, сутність нашої

свідомості.

 

(Іван Огієнко)

 

1. Поняття літературної мови

Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною загальнонародною мовою українського народу.

Загальнонародна мова – це дуже широке поняття, що охоплює і літературну мову, і діалекти,і професійну лексику, і жаргони, і розмовну мову.

Українська національна мова існує:

1) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

2) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних одиницях.

Літературна мова – це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

Літературна мова характеризується такими ознаками:

· унормованістю(наявність усталених мовних норм);

· уніфікованістю(стандартністю);

· наддіалектністю(функціонує без будь-яких обмежень на всій території України);

· полуфункціональністю (охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомогою мовно державних засобів);

· стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літератуної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...” Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.

В основу української літературної мови деякі письменники й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер:

-- Мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку;

-- мова Г.Квітки-Основ”яненка – на харківську тощо.

Заслуга Т.Г.Шевченка перед українською культурою полягає в тому, що він надав літературній мові внутрішньої естетичної впорядкованості, збагативши народну мову введенням в неї елементів з інших джерел, віддаливши її від побутової.

Коли в українців з’явився Шевченко, питання про те, бути чи не бути українській мові, українській культурі, перестало існувати. Своїм словом він утвердив український народ серед інших народів світу, став виразником його дум і прагнень, заявивши про це на весь голос:

Возвеличу малих рабів отих німих,

Я на сторожі коло них поставлю слово.

 

2. Мовна норма, варіанти норм

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, історично сформованих стосунків, які є обов’язковими для її носіїв.

MОBHA НОРМА — сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства.

Унормованість — головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації; це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи)

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови)

- соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства)

- стабільністю (не можуть часто змінюватися)

Літературним нормам властиві такі риси:

· традиційність– відповідає усталеним нормам, зразкам, прийнятим за традицію

· стабільність– сталість, незмінність, стійкість норми

· варіантність– наявність варіантів, видозміна норми

Загальномовні норми об’єднують всі одиниці мови і прийоми їх організації, які є в ній у цей час і мають комунікативне значення для мовців незалежно від функціонально-стильових різновидів.

Різновиди норм мови:

Ø літературні норми мови – це ознаки, правила опрацьованого мовлення, яке є зразком писемної і усної форм спілкування. Літературні норми у порівнянні із загальнонародною мовою є диференційованішими. Вони мають вищий ступінь загальнообов’язковості і більше обмежень.

Ø стильові норми – це спосіб добору і організації мовних засобів у певному типі мовлення, у функціональному стилі. Вибір стилю і визначає стильову норму (офіційно-діловий стиль, науковий чи розмовний тощо)

Ø стилістичні норми – це норми, що діють у межах літературної мови і регламентують не лише правильність мовлення, а й доцільність та довершеність його відповідно до умов спілкування.

 

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови звуків і звукосполучень під час мовлення). наприклад: - тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

- голоснийоніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

- літеращ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

- буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

- літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2. Акцентуаційні - норми правильного наголошування.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-

який склад слова і замінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одно й того ж слова: збѝтки – збитко̀вий, прийма̀льня – приймѝ, будува̀ти – буду̀ю, бага̀ж – багажѐм.

бюлетѐнь бю̀летень

валовѝй ва̀ловий

вимо̀ва вѝмова

відсо̀тковий відсотко̀вий

господа̀рчий госпо̀дарчий

контракто̀вий контра̀ктовий

корѝсний ко̀рисний

надлѝшковий надлишко̀вий

новѝй но̀вий

ознак̀а о̀знака

податко̀вий пода̀тковий

порядко̀ий поря̀дковий

прожитко̀вий прожѝтковий

рѝнковий ринко̀вий

роздрібнѝй роздрі̀бний

фаховѝй фаховий

Наголос допомагає виділити у словосполученні чи реченні головне. Наприклад: Іваннавчасно написала модуль; Іванна вчасно написала модуль; Іванна вчасно написаламодуль; Іванна вчасно написала модуль.

Типовим порушенням правил наголошування слів є вплив російської мови, суржикового мовлення та діалектного середовища: посередині, спина, фартух, кухонний, кухарський, кажу, одного(а не посередині, спина, фартух, кухонний, кухарський, кажу, одного);

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.),наприклад:

- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

- вживання паралельних закінчень іменників у Д.в.: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у Д.в., закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

- вживання іменників чол.р. у на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

- чоловічі прізвища відмінюються за відмінками); жіночі прізвища на –о і на приголосні – не відмінюються. Наприклад: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук),

Василя Марченка (але Мар'яни Марченко),

Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

(Винятки: Черних, Долгих, Польських)

- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників:

Наприклад:дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий);

швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше

(а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);

- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду;

слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього роду;

- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників:

завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий),

чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

Наприклад: найвищий ступінь (а не найвища); канцелярське приладдя (а не канцелярські);

загорну плащем (а не плащом); вирок кількох суддів (а не суддей);

поверталися з Балкан (а не Балканів); хліб крають (а не краять)

до річниці Акта проголошення Незалежності України (а не Акту);

директори шкіл (а не директора); найефективніші ліки (а не самі ефективні);

більш вдалі спроби (а не більш вдаліші); на своєму полі (а не свойому);

чиєїсь руки (а не чийоїсь); шістдесятники (а не шестидесятники);

півтора долара (а не півтори); півтори сторінки (а не півтора);

чотири грузини (а не грузина); мак мелють (а не мелять);

 

4. Лексичні (норми правильного вживання слів у властивому для них значенні).

Вимоги: слово в контексті повинно бути вмотивоване. Наприклад:

Правильно: Неправильно:

зіставляти співставляти

численний багаточисельний

нечисленний малочисельний

збігатися співпадати

наступний, такий слідуючий

навчальний учбовий

триденний трьохденний

протягом, упродовж тижня на протязі тижня

добре ставлення добре відношення

вживати заходи приймати міри

брати участь приймати участь

брати до уваги приймати до уваги

передплачувати підписуватися на газети

захід міроприємство

витяг із протоколу виписка з протоколу

вважати помилкою рахувати помилкою

принаймні по крайній мірі

укладати угоду, підписувати догові заключати договір

складати іспит здавати іспит

накреслити, запланувати намітити

скеровувати, спрямовувати направляти

навичка навик

оголошення об'ява

для унаочнення для наглядності

з'ясувати вияснити

колишній бувший

відгук відзив

завдати шкоди нанести шкоду

напр.: надійшло (а не прийшло повідомлення), переказуйте (а не передавайте вітання), а також не допускають вживання діалектної, жаргонної та іншої ненормативної лексики;

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників тобто правильне поєднання слів за змістом у відповідних граматичних формах: Наприклад: завідувач (чого?, а не чим?) кафедри вищої математики (а не кафедрою), медаль, яку він здобув (а не здобута ним медаль), робота за контрактом (а не по контракту);

Помилки полягають:

1) неправильних дієслівних керуваннях: Наприклад:

поступитив інститут замість вступитидоінституту;

звернутися по адресу замість звернутисяна адресу;

заступник проректорапо виховній роботі – заступник проректораз виховної роботи;

розмовлятина англійській мові – розмовляти англійськоюмовою, по-англійськи,

по-англійському;

2) нелогічній сполучуваності слів, двозначності, неправильному порядку слів. Наприклад:

більша половина замість більша частина, більш як половина, більшість.

Двозначним є речення Прошу відпустити мене з п’ятої пари з математичного аналізу;

3) калькулюванні російських словосполучень:

битком набитий замість ущерть наповнений, переповнений;

приймати участь – брати участь; приймати міри – уживати заходів;

першу чергу – перш за все, передусім, насамперед; нанести ущерб – завдати витрат;

без надобності – без потреби; книжний магазин – книгарня.

4) неправильному вживанні дієприслівникових зворотів:

закінчивши школу, наша родина переїхала – коли я закінчив школу, наша родина переїхала

або закінчивши школу, я переїхав разом із родиною;

 

6.Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від стилю та ситуації),

наприклад: він кваліфікований працівник, а не добрий роботяга (офіційно-діловий стиль).

Неправильно: Правильно:

Залишилося лише залишилося тільки

пам'ятний сувенір сувенір, пам'ятний подарунок

моя автобіографія автобіографія, моя біографія, життєпис

захисний імунітет імунітет

глухий тупик глухий кут, тупик

Стилістичні норми (як краще, доцільніше побудувати синтаксичну конструкцію, якому зворотові

надати перевагу) менш категоричні й однозначні. Вони здебільшого залежать від стилю,

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (це сукупність правил, спрямованих на правильне використання розділових знаків у реченнях, текстах. Графічні, орфографічні, пунктуаційні норми – правописні.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

Порушення літературної норми спричиняються як впливом російської мови, так і діалектного наголошування слів чи діалектної вимови (хо̀жу, хо̀дю зам. літературного ходжу̀); сплутуванням слів, що мають близьке звучання, але відмінну семантику, тобто слів-паронімів типу тактовний, тактичний, талан — талант; незнанням законів синтаксичної сполучуваності слів, коли вживають вислів типу молодший брата зам. нормативних молодший від(за)брата.

На основі вищезгаданих та інших критеріїв, а також на підставі узагальнень свідомої літературно-мовної практики носіїв мови, літературна норма фіксується у словниках, граматиках, довідниках, тобто підлягає кодифікації.

Усталенню цих норм в укр. мові сприяла наукова і видавнича діяльність І. Огієнка. Програмним гаслом журналу «Рідна мова», що його заснував і редагував протягом 1933 —1939р.р. І. Огієнко у Варшаві, було твердження: «Для одного народу — одна літературна мова, один правопис». Становленню Н. м. в укр. пресі присвятив ґрунтовні дослідження М. Жовтобрюх. Питання літ. норми висвітлюються у зб. «Культура слова».

3. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності майбутнього фахівця.