ФУНКЦІЇ

ВСЕЗНАЙКО

ПОТЕНЦІЙНИЙ ГНОБИТЕЛЬ

ДОНОР

ЦАП-ВІДБУВАЙЛО

Сам характер соціальних проблем, з якими мають справу соціальні працівники, не дозволяє запропонувати однозначні методи їх ефективного розв'язання. Будь-які прорахунки тут особливо помітні. Тому саме на соціальних працівників дуже зручно перекладати вину за помилки сім'ї, суспільства, держави. Цілий ряд зарубіжних дослідників відмічають; що у західному світі критика на адресу соціальних працівників заучить постійно з вуст міністрів і чиновників, журналістів і по­ліцейських. користувачів соціальних послуг і самих соціальних працівників.

(ВІД АНГЛ.ЖЕРТВУЮЧИЙ)

"Відданий своїй справі спеціаліст, - стверджує Олек­сандр Соловйов, - часто приносить у жертву свої осо­бисті інтереси заради полегшення страждань інших". З наведеною точкою зору важко полемізувати, а огляду на поширеність даного явища... Слід, однак, пам'ятати, що, відповідно до багатьох людинознавчих концепцій, апробованих практикою, самопожертва у стосунках двох і більше сторін не обіцяє в майбутньому нічого доброго жодній з них.

Як свідчить практика, більшість, соціальних працівни­ків у своїй діяльності керуються найкращими намірами. Незважаючи на це, застерігає Д. Брендон, їм завжди необхідно пам'ятати, що "як правило, владою частіше всього зловживають під прикриттям наукової об'єктивності і високих моральних принципів. Люди дозволяють найбільшу жорстокість тоді, коли у них є можливість посилатися на добрі цілі, якими вони нібито керуються".

На думкуОдрі Маллендер, "традиційно роль соціаль­ного працівника надто часто полягає в тому, щоб зна­ти все краще за всіх". Така роль скоріше подавляє клієн­тів, ніж стимулює їхні дії, спрямовані на досягнення со­ціальних, організаційних або особистісних змін. Ефективність соціальної роботи зростає, зауважує вона, коли "соціальні працівники розуміють, ще ніхто, крім споживачів їхніх послуг, не знає краще, ніж вони самі, проблеми, що перед ними постали".

Аналіз вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури дозволяє виділити два підходи до опису професійної діяльності соціального працівника за допомогою функцій: спектральний іпроцесуальний.

Спектральний підхід вихо­дить з того, що конкретні ро­льові дії соціального працівника представлені у вигляді тако­го собі спектра реалізованих ним функцій (або функціонального спектра). Такий підхід за­стосовувався, наприклад, І. М. Лавриненком, І. С. Мєщанкіною під час дослідження робочих функцій північноамериканського соціального працівника.

Стислі результати дослідження подані нами нижче (табл.3).

Функції (від лат. - виконання, здійснення) соціального працівника - це його діяльність, обов'язки, розв'язувані завдання, зумовлені професійною специфікою.

Процесуальний підхід грунтується на виділенні функцій соціального працівника як частини процесу його взаємодії з клієнтом, відповідно до парадигми "оцінка - прогноз - перетворення".СтівенШардлоу, наприклад, розгортає дану парадигму так, що його варіант має такий вигляд: "визначення проблеми - створення плану - реалізація намірів - оцінка результату". Причому, процес у даній парадигмі (загальній і локальній) здійснюється незалежно від приналежності соціального працівника до будь-яких сфер соціальної роботи:

виконуваного рольового репертуару; відданості різним концепціям чи практичним методам.

Зауважимо, що саме процесуальному підходові належить пріоритет у вітчизняних дослідженнях переліку і суті функцій соціального працівника. Перші такі дослідження були проведені у 1990 році на базі українських експериментальних майданчиків тимчасового науково-дослідного колективу (ТНДК) "Школа - мікрорайон" і знайшли своє відображення у підсумковому документі. Надалі, перш за все зусиллями В. Г. Бочарової, а також П. Д. Павленко, Є. І. Хол остової, І. Д. Звєрєвої та Л. Г. Коваль, Т. Калашнік, А. Г. Кучерявого, І.І. Миговича, Л. І. Міщик, О. Л. Фесуненко функціональний репертуар пострадянського і соціального працівника було дещо розширено, видозмінено, із одним уточненням змісту його компонентів.

Більшість дослідників виділяють від 7 до 20 функцій сучасного соціального працівника, основні з них об'єднані нами у два класи базисних та спеціальних функцій (табл. 4).

Діагностична (оціночна) функція

П. Д, Павленок, Є. 1. Холостова та ін., визначаючисутьдіагностичної (від грецьк. - розпізнавання) функції соціального працівника, стверджують, що він "вивчає особливості сім'ї, людей, особистості, ступінь і спрямованість впливу на них мікросередовища і ставить "соціальний діагноз". На наш погляд, дане значення має ту ваду, що не розкриває такої важливої дефініції, як "соціальний діагноз". Ми схильні погодитися зХелен Нортен Максом Сипориним, які вважають, що соціальний діагноз є експертною оцінкою в соціальній роботі і пропонують відмовитися від вживання терміна "діагноз" через зайві медичні асоціації. Експертну оцінку за нашою термінологією, діагностичну (оціночну) функцію соціального працівника вони розглядають як"диференційоване, індивідуалізоване і точне визначення проблем, людей і умов та їхньої взаємодії, необхідне як нормальна основа для диференційованої допомоги”.

Вважаємо за можливе дещо деталізувати наведене витончене формулювання; на нашу думку, діагностична (оціночна) функція соціального працівника включає вивчення, аналіз та оцінку життєвих об'єктів соціальної роботи (індивідів, сімей, груп, спільнот); особливостей і проблематики їх соціального функціонування (демографічні характеристики, стадії життєвого циклу, стресові фактори, рольовий репертуар, ресурсне забезпечення, основні конфлікти тощо); міри мотивованосгі клієнта на співпрацю з соціальним працівником, а також результативності процесу співробітництва. .

Завершуючи характеристику діагностичної функції, зробимо де­кілька зауважень. По-перше, особливо відкреслимо, що дана функція, згідно з нашим визначенням, включає також і оцінку результатів, досягнутих у процесі соціальної роботи. По-друге, хоча кожен інди­від неповторний, у зарубіжній літературі є низка типологій його мож­ливих психосоціальних потреб і проблем, які допомагають соціаль­ному працівникові визначити сутність проблеми конкретного клієн­та і накреслити план допомоги. Знайомство з деякими з них досить корисне для вітчизняного соціального працівника (табл. 5). По-тре­тє, експертна оцінка уточнюється в мірурозвитку взаємодії соціально­го працівника і клієнта; обсяг і характер потрібної інформації варіюється в залежності відспецифіки соціальної допомоги, теоретичної орієнтації її носія. Наприклад, поведінкові моделі потребують, щоб соціальний працівник мав точну інформацію про поведінку клієнтів, аби бути спроможним коригувати її, усувати небажані явища і вводити бажані норми. Якщо ж індивід перебуває у кризовому стані, то пошуки інформації слід сконцентрувати на подіях, що привели до кризи, емоційних реакціях на неї і здатності клієнта до захисту і адаптації.По-четверте,більшість сучасних соціальних працівників вважають, що "люди [клієнти] самі здатні розпізнати свою проблему, треба лише допомогти сформулювати її".

Таблиця 5