10. Скорочення посівних площ (на 1,880 млн. десятин), зменшення збору зернових (на 200 млн. пудів), скорочення виробництва цукру (із 85 млн. пудів у 1913 до 50 млн. пудів у 1917 р.); загострення продовольчої проблеми у містах, поява черг.

14. Посилення страйкової боротьби робітників (1914 р. — З0 тис. учасників, 1915 р. — 50 тис, 1916 р. —200тис.) і виступів селян ( протягом 1914—1916 рр. — 160 тис. учасників).

Мистецтво Африки охоплює різні регіональні школи, налічує кілька історичних епох, проте становить собою єдину художню систе­му. Самобутнє мистецтво народів Африки розвивалося переважно в за­хідному Судані, на Гвінейському узбережжі та в Конго. Саме тут до­сягла найвищого розквіту художня творчість народів цього континету: скульптура, живопис та архітектура. Власне африканське образотвор­че мистецтво — це мистецтво Західної та Центральної Африки.

Інший характер має мистецтво народів Східної Африки й півночі Судану, тобто регіонів, де був поширений іслам. Його вплив позначився на розвитку художньої культури, у якій майже не були представлені скульптура й живопис. Тут склалася особлива, міс­цева, банту-індо-арабська культура, пов’язана з Іраном, Індією і середньовічним арабським світом. Однак як у північній частині Судану, так і на східному узбережжі художня творчість африканського населення знайшла втілення переважно в народній архітектурі, а також у різьбленні по де реву.

Пам’ятки стародавнього мистецтва Африки були виявлені й у Південній Африці. Так, у горах Матопо, що на півдні Родезії, у 1920-х роках бу ли знайдені наскельні зображення міфологічного змісту, сцен землеробських та побутових обрядів. Безумовно, ці пам’ятки були створені народами високої культури, вже знайомими із землероб ством.

На крайньому півдні африканського континенту, у Драконових горах, і в гірських районах Південно-Західної Африки виявлено численні розписи й малюнки. Стиль, сюжети й характер зо­бражень є дуже різними, отже, імовірно, що на скельні малюнки Південної Африки належать до різних епох і є пам’ятками художньої творчості різних народів.

Африка вважається колискою боді-арту (мистецтва прикрашання оголеного тіла). У ху­дожній культурі її народів збереглося чимало художніх традицій первісного суспільства. Тож неавтентичні форми мистецтва, пов’язані з пра­давніми уявленнями африканців про красу люд­ського тіла, набули на території Чорного конти­ненту надзвичайного розвитку. Татуювання, пірсинг, натільний розпис, зміна природних про­порцій людського тіла досі поширені в культурі африканських племен.

Тіло прикрашали як чоловіки, так і жінки з декоративною метою і для того, щоб показати свій соціальний статус (наприклад, жінкам ро­били татуювання, за яким можна було визначи­ти їхній сімейний стан, а чоловічі тату свідчи­ли про мисливську вправність або військові перемоги). Також із ритуальною метою на тілі й обличчі робили порізи у вигляді сакральних символів, утираючи в рану суміш із попелу й се­літри. Після загоєння ран на шкірі утворювали­ся грубі рубці.

Проколювання різних ділянок тіла практикувалося вже за кілька тисячоліть до нашої ери. Африканці носили всілякі металеві сержки, які вставляли у вуха, брови, губи ніс. Загалом африканські племена ­­ - це єдине соціальне середовище, де позитивне ставлення до пірсингу залишається незмінним уже впродовж кількох десятків століть.

2. Мистецтво Північної Африки.

Землі розташовані на зх.. від Єгипту, історично називали Магрибом. У перекладі з арабської Магриб – « країна,де заходить сонце » або «захід». Іноді Магрибом називали лише країну Марокко. У VII – VIII ст.. країни Північної Африки – Туніс, Алжир і Марокко – увійшли до складу Арабського халіфату. Мистецтво цих народів отримало назву «магрибське», або «мавританське».

Історія термінів «маври», « мавританський», що походять від грецького слова «темний», сягає античної епохи, коли маврами називали корінне населення давньої, розташованої в північно-західній частині Африки держави – Мавританії.

Перші значні пам’ятки арабо-берберської архітектури були створені в Північній Африці ще наприкінці VII ст.. Серед них найвизначнішою є велична мечеть Сіді-Укба в Кайруані (Туніс) , заснована як соборна мечеть міста, яке вважалося «надмірно сухим містом ісламу».

Її сучасний вигляд остаточно склався до кінця ІХ ст.. Зовнішньому вигляду кайруанської мечеті притаманні риси фортифікаційної архітектури: будівля оточена глухими масивними стінами, укріпленими контрфорсами, з мінаретом у вигляді високої і потужної квадратної вежі. Основне композиційне ядро — величезний внутрішній двір — оточене мармуровими і гранітними колонами, що підтримують підковоподібні арки.

Про середньовічний живопис Північної Африки відомо дуже мало. Збереглися стародавні рукописи, прикрашені вишуканим геометризованим орнаментом, у забарвленні якого переважають золото та інтенсивний синій колір.

Прикладне мистецтво, яке отримало назву «іспано-мавританське», досягло високої досконалості. У ремісничих майстернях виготовляли парчу, дорогі шовкові тканини, вироби зі слонової кістки, фаянсовий посуд і чудово оздоблену зброю. За часів раннього Середньовіччя країни Європи отримували коштовні тканини майже виключно з арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, а також із Сицилії і мавританської Іспанії.

Найбільш ранні вироби іспано-мавританської кераміки належать до другої половини XIV ст. Це так звані альгамбрські вази. Серед них до найдосконаліших належить ваза Фортуни.

Середньовічний Магриб та арабська Іспанія були одними з тих мостів, які з’єднали духовне життя Сходу і Заходу. Арабська культура залишила глибокий слід у побуті та культурі Іспанії. Особливо тривкими були традиції мавританського мистецтва в архітектурі, кераміці та інших галузях художнього ремесла.