Тема: Зони комфорту. Типи поведінкових реакцій.

Відстань між співрозмовниками та особистий простір. Типи запитань, які використовує медична сестра, проводячи інтерв’ю. Типи поведінкових реакцій пацієнтів. Як поводитися з невпевненим пацієнтом. Можливі реакції поведінки у пацієнтів у критичних ситуаціях. Етапи безпосередніх взаємин між медсестрою та пацієнтом. Основні навички, які будуть корисними під час взаємодії з пацієнтом. Класифікація типів пацієнтів. Діяльність медичної сестри за І.Харді.

Канали спілкування

Щоб спілкування відбувалося ефективно, треба добре розуміти два компоненти немовного спілкування: передачу й одержання ін­формації. Коли ви дивитеся на людей, то звертаєте увагу на обличчя та жестикуляцію. Інформація, яку ви одержуєте при цьому, допома­гає вам зрозуміти мовне повідомлення.

Слід уважно ставитися до інформації, яку ви посилаєте. Іноді вам доведеться приховувати свої почуття. Наприклад, якщо ви дог­лядаєте за пацієнтом, який страждає на трофічні виразки, що мають потворний вигляд і неприємний запах, ви повинні зберігати спокій­ний вираз обличчя, щоб пацієнт не боявся свого вигляду й не почу­вався пригніченим.

Стежте за своєю мімікою та жестами, аби правильно передавати одержувачу повідомлення. Наприклад, якщо ви відчуваєте з якогось приводу задоволення, зробіть так, щоб вираз вашого обличчя, поло­ження тіла, а також слова відображали вашу радість.

1.Вербальне (мовне) — слова, призначені для одержувача.

2.Немовне спілкування — міміка, жести та рухи, призначені
для сприйняття одержувачем.

3.Письмове повідомлення — написані слова або символи.
Мовне спілкування складається з двох важливих елементів:

а)зміст повідомлення;

б)форма, метод, спосіб передачі інформації.

Усне спілкування буде ефективним в тому разі, коли у вас є ко­рисна інформація, і ви чітко та зрозуміло викладаєте свої думки.

Немовне спілкування — це спілкування мовою жестів, виразу об­личчя.

Засобами невербального спілкування є міжособистісний простір, візуальний контакт, експресія тощо.

Міжособистісний простір, або дистанція спілкування — це суб'єк­тивний просторовий критерій емоційної близькості людей. Дистан­ція залежить від близькості стосунків людей, віку, соціального ста­тусу партнерів, психічних особливостей та національних стандартів поведінки.

Як правило, люди почуваються зручно і справляють приємне враження на співрозмовника, якщо сидять чи стоять на віддалі, яка, на їхню думку, відповідає дистанції діалогу. Надміру близьке, як і надто віддалене розміщення негативно впливає на результат спілку­вання.

На процес спілкування впливає також орієнтація та кут, під яким партнери сприймають один одного. Орієнтація — це розмі­щення людей, яке може варіювати від положення обличчям один до одного до положення "спина до спини". Під час бесід за столом орієнтація партнерів визначається характером спілкування. Якщо в ньому є елементи суперництва, то люди сідають навпроти, а якщо кооперації — з одного боку столу. Випадкова бесіда, як правило, дає позицію "навкіс", коли партнери сприймають один одного під неп­рямим кутом.

Стать і особистісні особливості також впливають на віддаль між партнерами. Звичайно жінки стоять чи сидять ближче до співроз­мовника, ніж чоловіки. Психічно врівноважені люди підходять ближче один до одного, тим часом як тривожні намагаються триматися на віддалі. Зацікавлені один в одному співрозмовники скоро­чують дистанцію спілкування.

За даними американських психологів, віддаль між партнерами залежить від різновиду взаємодії і варіює в таких межах:

• до 0,5 м — інтимна дистанція — відповідає інтимним стосункам, трапляється також у спорті, балеті;

• 0,5—1,2 м — міжособистісна дистанція (у бесідах з друзями);

• 1,2—3,7 м — соціальна дистанція (для неформальних соціальних та ділових стосунків);

• 3—7 м і більше — публічна дистанція. За такої віддалі не вва­жається грубим обмінятися репліками чи утриматися від спілку­вання.

Правильно обрана дистанція задає тон спілкуванню. Міжособистісний простір впливає також на тривалість і частоту візуальних контактів. Чим ближче перебувають люди одне до одно­го, тим менше вони зустрічаються поглядами. І навпаки, на віддалі, вони тривалий час дивляться одне на одного і використовують жес­ти для підтримання уваги під час розмови.

Візуальний контакт є надзвичайно важливою частиною спілку­вання. Погляд на співрозмовника означає не лише зацікавленість, а й зосередженість на тому, що говорять. Під час розмови партнери то дивляться один на одного, то відводять погляди, даючи змогу "відпо­чити". Час від часу їхні погляди зустрічаються і знову розходяться.

Значно легше підтримувати візуальний контакт в обговоренні приємної теми, аніж неприємної, заплутаної. В останньому разі настирливий погляд викликає роздратування, оскільки сприймаєть­ся як втручання в особисті переживання, як ознака ворожого став­лення. Ми схильні довше дивитися на тих, ким захоплюємося, з ким у нас близькі стосунки. Звичайно, візуальний контакт допома­гає тому, хто говорить, відчути, що говорять саме з ним, і справити приємне враження. Він допомагає регулювати розмову.

Експресія як засіб невербального спілкування виявляється в міміці, пантоміміці, інтонації голосу. Експресія настільки інформа­тивна, що уможливлює передачу складного повідомлення без вжи­вання слів. Особливо експресивними є губи людини. Всім відомо, що міцно стиснуті губи відображають глибоку задуму, вигнуті — іронію чи сумнів, напіввідкриті — здивування тощо.

Невербальні засоби спілкування необхідні, щоб:

1) створювати і підтримувати психологічний контакт, регулювати перебіг процесу спілкування;

2) додавати нові смислові відтінки словесному тексту, направляти тлумачення слів в потрібну сторону;

3) виражати емоції, оцінки, прийняту роль, сенс ситуації.

Невербальні засоби, як правило, не можуть самостійно передавати значення слів (за винятком мови глухонімих). Вони тонко скоординовані як між собою, так і із словами в цілому.

Виділяють наступні види невербальних засобів спілкування:

1.Візуальні:

—кінесика: руху рук, голови, ніг, тулуба, хода;

—вираз обличчя, вираз очей;

—пози: постава, посадка голови;

—напрям погляду, візуальні контакти;

—шкірні реакції: почервоніння, збліднення, потіння;

—проксемика (просторова і тимчасова організація спілкування): відстань до співбесідника, кут повороту до нього, персональний простір;

—допоміжні засоби спілкування: підкреслення або заховання особливостей статури (ознаки підлоги, віку, раси);

—засоби перетворення природної статури: одяг, зачіска, косметика, окуляри, прикраси, татуїровки, вуса-борода, дрібні предмети в руках.

2.Акустичні:

—паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність): гучність, тембр, ритм, висота звуку;

—екстралінгвістичні: мовні паузи, сміх, плач, зітхання, кашель, ляскання.

3.Тактильні:

—такесика: дотики, потиск руки, обійми, поцілунок.

4.Ольфакторні:

—приємні і неприємні запахи навколишнього середовища;

—природний і штучний запахи людини.