Політична економія у Франції

До знакових історичних подій в Європі необхідно віднести дві революції: революцію в християнстві — утвердження протестантизму і революцію 1789 р. у Франції.

Перша повернула людину на землю, де земне життя наповнилося трудовим змістом і утвердженням доброчесності, прагненням до добробуту родини, що послужило поштовхом до намагання нагромадження запасів (капіталу), до земного, а не потойбічного «раю». Римський землевласник-феодал не знав поняття збереження — є земля, є раб, селяни, і лише протестант однією з важливих цілей вважає нагромадження: «капітали примножують нагромадженням», — говорить слідом за Смітом Ж. Б. Сей. Революція 1789 р. відкинула перешкоди економічні, політичні, правові. Свобода діяльності, недоторканність приватної власності відкрили шлях доброчесній людині, що нагромаджує.

Індустріальна технологічна революція підготовлена багатьма факторами. У літературі, присвяченій Ж. Б. Сею, дається лаконічна характеристика: він — систематизатор А. Сміта. Справді, Ж. Б. Сей схиляється перед творцем класичної політекономії. Але відомо, що А. Сміт у своєму аналізі ринкових відносин останньої третини XVIIІ ст. дуалістичний. Він висуває кілька варіантів теорії вартості, два варіанти теорії трудової вартості. Він також не заперечує, що вартість залежить від рідкісності, корисності і що вона створюється трьома факторами виробництва. Сей має свій методологічний підхід в аналізі вартості — цінності. Той самий приклад, котрий у Сміта подається як відносини м’ясника, пивовара і булочника, у Сея — городник, пекар, чоботар — через обмін можуть задовольнити свої потреби.

Сей за основу бере багатство. Багатство — все те, що становить цінність. Цінність визначається корисністю (споживчою цінністю). «Виробляти предмети, які мають якусь корисність, значить виробляти багатство, оскільки корисність предметів — це першооснова їхньої цінності, а цінність є багатство».

Сей стверджує, що створюється не матерія, а корисність маси матеріалів, з яких складається світ, вона не може бути ані зменшена, ані збільшена. Що більша корисність, то більша цінність, то більше багатство нації. Тому праця продуктивна і у виробництві, і у сфері послуг.

Так завдається удару по фізіократах, котрі стверджували, що джерело багатства — у сільськогосподарському виробництві. Так корегується Сміт, який вважає, що не створює цінність вартості, а значить, і багатства: «¼це і государ зі своїми чиновниками й офіцерами, а також повинні бути віднесені як деякі з найсерйозніших і поважних, так і деякі з легковажних професій: священики, музиканти, юристи, лікарі, письменники будь-якого напрямку, актори, паяци, музиканти, оперні співаки, танцівника тощо»[35].

Сей виходить на сучасний підхід до нарахування національного доходу і в цьому його заслуга, яка визначила його місце в історії економічних концепцій.

Цей концептуальний підхід виводить його і на основний висновок, що панує в політекономії, — про три фактори виробництва: працю, капітал та землю. У Сміта, як відомо, ідея про три фактори виробництва не є вихідною, але вона також наявна. Сей же цю побічну, за Смітом, ідею робить визначальною. Щоб отримати продукт, необхідна спільна діяльність, — говорить Сей, — ученого, який вивчає рух і закони природи, людини, яка, користуючись знаннями вченого, створює корисні продукти (землероб, мануфактурист, торгівець — це підприємець на свій страх і ризик), і третій, який діє за вказівкою двох перших, — працівники. Повсюди промисловість складається з теорії, її застосування і виконання. Тільки нація, що відзначається в цих потрійного роду операціях, може бути названа цілком промисловою нацією

Підприємцеві відводиться особливе місце. «Діяльність підприємця полягає в застосуванні надбаних знань до виробництва будь-якого продукту, придатного для нашого споживання... Це застосування однаково необхідне як у землеробському і мануфактурному виробництві, так і в торгівлі. Підприємець мусить бути людиною заможною, відомою своїм розумом, обачністю, любов’ю до ладу, чесністю, аби через ці свої властивості він міг отримати капітали, яких сам не має.

…Умілість обмежує кількість людей, які пропонують свою працю як підприємці.

…Він посередник між усіма класами виробників, а також між виробниками і споживачами. Він править справу виробництва, він центр будь-яких відносин, він дістає вигоду з того, що знають інші і чого вони не знають, з усіх випадкових умов виробництва»

Поєднання трьох факторів виробництва — капіталу, праці й землі в їх єдності — це кредо Сея. До речі, найманий працівник має капітал — знання та досвід. Проблему збуту Сей висуває на одне з чільних місць і в бізнесі, і в теорії. Говорячи про значення політекономії, підкреслюється її важливість у справі управління державою і домашнім господарством. Сей говорить: «¼теорія обміну та збуту змінить усю політику світу». При цьому в освіті, пізнанні законів, що управляють людськими суспільствами, провідна роль належить середньому класу.

В історії економічних учень відомий закон Сея, який виводиться з теорії збуту. Потреби людини — двигун виробництва. Цінність продуктів визначається їхньою корисністю. Виробляється корисність і реалізується в обміні. Обмінюються корисністю на підставі її цінності. Виробництво породжує свого споживача, покупця як у продажу, так і в купівлі. Гроші виступають тільки як посередники, слідом за Смітом у Сея вони — колесо обігу.

За цією ознакою недовиробництва бути не може, а можливий тільки вияв диспропорцій. Тобто виробництво в окремих галузях недовиробило. Пропонування автоматично породжує попит — такий висновок Сея, так говорять його учні. Практично формулюється ідея рівноваги попиту і пропонування, яку обмірковують економісти кінця XIX ст. і все ХX століття.

Ф. Бастіа, трибун свободи економічної діяльності, аналізує ситуацію, яка породжується прогресом, його вплив на становище найманих працівників. Їх становище різко погіршилося, кажуть соціалісти, дійсність підтверджує це, що відбивається в безробітті. Бастіа говорить, що державне втручання через суспільне споживання (будівництво доріг, палаців) непродуктивне, воно відволікає кошти від виробництва. Запровадження машин веде не тільки до зменшення зайнятості, а й до його зростання в галузях, що працюють на машинізацію. Застосування машин спричинюється до зменшення витрат, а значить, до зниження цін, що є вигідним перш за все і більш за все саме найманим працівникам. Кінець XIX ст. підтвердив провісний дар економіста Бастіа — добробут працівників промислово індустріально розвинених країн різко зріс.

Сісмонді - французький соціаліст-романтик — один з теоретиків, що розкрили наявність негативних боків дії ринкових відносин в умовах панування капіталу, бачив вихід у поверненні економіки в русло гільдійських форм підприємницької діяльності. Він уважав, що про працівників мають піклуватися підприємці, а не суспільство. Бастіа ж виходить з засад, що між працею і капіталом існує взаємна зацікавленість, гармонія їхніх інтересів.

«Капітал, — говорить Бастіа, — ґрунтується на трьох здібностях людини: вмінні передбачати, розуміти і утримуватися».

Уже Ж. Б. Сей розрізняв особисте і державне споживання, уважаючи, що воно лише тоді продуктивне, коли створює корисність. Ф. Бастіа говорить про приватне і суспільне споживання. З позицій зайнятості суспільне споживання не завжди відповідає вимогам ефективності його витрат. Воно може бути корисним, якщо розширює сферу послуг. Категорія «послуги» у Бастіа — база його поглядів на капіталістичне виробництво. «Суспільство являє собою сукупність послуг, які люди добровільно або з примусу надають один одному, тобто сукупність послуг суспільних або приватних» «Взаємні стосунки людей ¼не можуть бути нічим, як взаємним обміном послуг, що все піднімається в цінності, і все зростає в корисності».