Картографування і типологія геосистем за стійкістю.

Екологічні ризики та їх оцінки.

Під ризиком здебільшого розуміють ймовірність виникнення в геосистемах вкрай небажаних змін, особливо пов'язаних із загрозою для здоров'я людини. Як екологічні ризики розглядаються небезпека різко токсичного забруднення екосистем та їх окремих середовищ, вимирання окремих видів тварин, рослин, опустинення, дегуміфікація, засолення грунтів, стихійні лиха тощо. Добре видно, що екологічний ризик у такому розумінні збігається з поняттям відмови геосистеми і всі методи визначення ймовірності її виникнення є водночас і методами: оцінювання ризику.

Більш глибокий аналіз екологічного ризику передбачає не тільки визначення можливості (ймовірності) його виникнення, а й оцінку втрат, які можуть бути з ним пов'язані. Дійсно, такі види відмови геосистеми, як осолонцювання нижніх горизонтів грунту та усього його гумусового горизонту, можуть мати однакові ймовірності виникнення, проте вони розрізняються за ступенем зміни структури геосистеми, що виникають через ці відмови. Різні й їх економічні наслідки: першої відмови - зниження врожайності здебільшого малосуттєве, другої - геосистема повністю втрачає свій агропотенціал.

Оцінка екологічного ризику, крім визначення ймовірності події, яка вважається ризикованою (тобто ймовірності відмови геосистеми), передбачає ще чотири складові: природно-ландшафтну (як ступінь зміненості геосистеми внаслідок відмови); соціоекономічну (як розмір економічних втрат, спричинених відмовою); антропоцентричну (як рівень загрози для здоров'я та самопочуття людини); естетичну (як втрату естетичної привабливості ландшафту).

Усі ці складові можна оцінити в балах експертним шляхом, і тоді інтегральний показник екологічного ризику певного виду буде визначений як добуток цих оцінок (балів) та ймовірності його виникнення. Проте встановлено, що по відношенню до сприйняття ступеня різних видів небезпеки експерти (тобто люди) дуже розрізняються в оцінках і тому експертний метод не дуже надійний.

Визначивши дані ймовірності відмов та відновлення для всіх видів геосистем досліджуваного регіону, можна скласти серію карт,що характеризують його стійкість до антропогенних впливів.

За цими картами чітко виділяються ареали, нестійкі до антропогенних навантажень, конфліктні з точки зору їх сучасного функціонального використання. Ці ареали потребують особливої регламентації природокористування (введення жорстких норм на антропогенні впливи, функціональної переорієнтації, особливих природоохоронних заходів, більш ретельного моніторингу тощо).

При типології геосистем за їх стійкістю слід виходити з того, що вони відрізняються одна від одної, по-перше, характерними процесами, які визначають стійкість (за найбільш ймовірними видами відмов), по-друге, ступенем стійкості. Геосистеми, що мають однакові кількісні оцінки стійкості, можуть суттєво відрізнятися за факторами, які її визначають. Наприклад, мала стійкість до впливів, пов'язаних із зрошенням, для одних геосистем може бути зумовлена процесами підйому рівня ґрунтових вод і вторинним засоленням грунтів внаслідок цього, а для інших - інтенсифікацією площинної ерозії. Проектування природоохоронних заходів, необхідних для цих геосистем, також буде різним.

Виходячи з цього, на першому ступені класифікації геосистем за їх стійкістю приймається характерний склад елементарних ландшафтно-екологічних процесів, які зумовлюють найбільш ймовірні види відмов (екологічних ризиків) геосистеми. Виділяються, наприклад, ерозійно нестійкі, гравігенно нестійкі, галогенно нестійкі геосистеми та ін. На другому ступені класифікації враховуються види ландшафтно-екологічних процесів, що супроводжують основні і зумовлюють менш ймовірні види відмов.