Основних видів патогенних анаеробів

0,5-1,5 мкм (мал. 32). Утворюють субтермінальну спору овальної форми, що надає паличці вигляду тенісної ракетки, капсулу не утворюють, рухливі (перитрихи).

Культивування. С. botulinum культивуються на кров'яному ага­рі, середовищі Кітта—Тароцці, у стовпчику агару. Оптимальними для росту є температура 25-37°С, рН 7,3-7,6. На кров'яному агарі з глюкозою вони утворюють колонії у вигляді двояковипуклої лін­зи, оточені зоною гемолізу. У середовищі Кітта—Тароцці дають помутніння середовища, інколи культура набуває запаху прогірклого масла, але ця ознака непостійна.

Ферментативна активність. У С. botulinum добре виражені сахаролітичні властивості, вони розщеплюють вуглеводи до кислоти і газу. Завдяки протеолітичним ферментам розріджують желатин, розщеплюють зсілий яєчний білок, спричинюють зсідання і пептонізацію молока, продукують Н₂S. Більшість штамів проявляють ліпазну активність.

Антигенна структура. Класифікація. С. botulinum мають групоспецифічні Н-антигени і типоспецифічні О-антигени. Серологічна класифікація збудників ботулізму ґрунтується на антигенній структурі їх токсинів. Розрізняють 8 сероваріантів С. botulinum: А, В, С₁ (α), С₂(β), D, Е, F, G. Оптимальною температурою для утво­рення токсину є 35°С.

Резистентність. Вегетативні форми бактерій швидко гинуть під час нагрівання, під дією дезінфекційних засобів, а також 15% розчину кухонної солі і 50% розчину цукру. Спори збудника ботулізму стійкі до висушування (залишаються життєздатними протягом десятиліть), до впливу високої температури (спори типів А і В витримують кип'ятіння упродовж 5год). Стійкі також до дезінфекційних засобів: під дією 20% розчину формаліну гинуть через 24 год, спирту — через 2 міс, 10% розчину хлоридної кислоти — через 1 год.

Висока стійкість до факторів навколишнього середовища характерна і для токсинів. Вони не руйнуються під дією протеолітичних ферментів травного тракту, термостійкі: за температури 58°С руйнуються через 3 год, за 100°С — через 20 хв. За наявності жиру і високої концентрації цукру стійкість токсинів до впливу високої температури підвищується. Фактори патогенності:

—нейротоксичний комплекс містить екзотоксин і ендотоксичні речовини. Це найбільш отруйний серед усіх відомих токсинів. Летальна доза для людини становить 1 нг (10^{-9 г) на 1 кг маси тіла;}

—екзотоксини (нейротоксини) — головний фактор патогеннос­ті. Токсини збудника ботулізму різняться між собою за анти­генною структурою, але біологічна властивість їх однакова. Вони вибірково уражають рухові нейрони спинного мозку, ядра черепно-мозкових нервів і блокують передачу нервового імпульсу у нервово-м'язових синапсах, наслідком чого є паре­зи і паралічі;

—лейкотоксин пригнічує фагоцитоз без руйнування лейкоцитів;

—лецитиназа руйнує оболонки клітин, багатих на лецитин.

Особливості епідеміології. Природним середовищем перебуван­ня С. botulinum є ґрунт, звідки вони потрапляють у воду, харчові продукти, фураж, у кишечник тварин, людей, де і розмножують­ся. Найчастіше зараження відбувається з харчовими продуктами, в яких накопичився екзотоксин, тобто з консервованими продукта­ми. Особливістю накопичення токсину є його гніздове розміщення у харчовому продукті, тому не всі, хто вживав один і той самий про­дукт, хворіють. Продукт, що містить ботулотоксин, зазвичай не змі­нює органолептичні властивості, тому не викликає підозри у людей, які його споживають.

Хоч і дуже рідко, може виникати ранова інфекція, коли рана з некротизованими тканинами забруднюється ґрунтом, що містить ботулотоксин. У немовлят віком 3-20 тиж хвороба може розвину­тися після потрапляння в організм з їжею (наприклад, медом) спор С. botulinum, які проростають у вегетативні форми. У кишечнику дітей створюються умови, сприятливі не тільки для розмноження збудника, а і для токсиноутворення. Причину цього феномену поки що не з'ясовано. В США кожного року реєструють понад 70 таких випадків.

Особливості патогенезу і клінічної картини. Розрізняють три клінічні форми ботулізму: харчова токсикоінфекція — ботулізм, рановий ботулізм і ботулізм новонароджених. Під час споживан­ня зараженого продукту всмоктування токсину в кров починається у ротовій порожнині, продовжується у шлунку, але найбільш активно відбувається у тонкій кишці, де під впливом ферментів активність токсину зростає у десятки разів. При рановому ботулізмі токсин відразу всмоктується в кров, у зв'язку з чим відсутні ознаки уражен­ня кишечнику. Інкубаційний період при харчовій токсикоінфекції триває від 8год до 10діб, але найчастіше він становить 18-24 год; при рановому ботулізмі — 5-14 діб.

При ботулізмі розвивається токсинемія.

Симптоми хвороби наростають поволі. Одним із перших симпто­мів є немотивована слабкість м'язів, "ноги стають ватними", важко піднести руку, тримати голову. Одним із ранніх симптомів є сухість у роті ("язик присихає до піднебіння"), з'являється відчуття по­дряпин і болю у горлі. Одночасно з цими симптомами порушуєть­ся зір. Хворі не можуть читати текст, який тримають перед очима, хоча віддалені предмети бачать добре, скаржаться на сітку, туман перед очима, подвоєння предметів, а через декілька днів, інколи го­дин майже зовсім втрачають зір. Зіниці розширені, реакція на світ­ло в'яла або відсутня, птоз (від грец. рtosis — падіння — в даному випадку опущення верхньої повіки внаслідок паралічу м'яза, який піднімає її), косоокість. Потім приєднується парез м'язів язика: го­лос стає гнусавим, а потім взагалі зникає, розвивається афонія (від грец. a — не і phone — голос, звук), ковтання утруднюється.

Непостійною ознакою є порушення з боку травного тракту — нудота, блювання, біль у животі, діарея. Але ці явища швидко минають. Уже на 2-у добу розвивається парез кишечнику, сповільнюєть­ся його перистальтика, внаслідок чого виникають здуття і закреп. Через слабкість тонусу сечового міхура порушується сечовиділення. Одним із найбільш загрозливих симптомів є порушення дихання че­рез парез міжреберних м'язів і діафрагми. Захворювання може мати легкий, середньої тяжкості і тяжкий перебіг. Температура тіла пере­важно нормальна, але інколи підвищується. Свідомість зберігаєть­ся. Запальні процеси в травному тракті не розвиваються. Результат захворювання залежить від дози токсину і своєчасного надання ме­дичної допомоги. Смерть хворого настає від дихальної недостатності або від раптової зупинки серця. При тяжкому перебігу хвороби ле­тальність може досягати 50% . Після одужання симптоми хвороби поступово зникають, функції органів відновлюються поволі. Най­довше відновлюються м'язова слабкість і нечіткість зору.

Імунітет. Після перенесеної інфекції формується типоспецифічний антитоксичний і антибактеріальний імунітет, перехресний імунітет не формується. Тривалість і напруженість імунітету не встановлена.

Мікробіологічна діагностика. Матеріалом для дослідження є кров із вени (5-10 мл), промивні води шлунка (50-100 мл), кал (50-60 г), залишки харчових продуктів, секційний матеріал (шматочки печінки, відрізки кишечнику і шлунка разом з їх умістом).

Кров досліджують до початку серотерапії тільки на наявність токсину в реакції нейтралізації на білих мишах. При цьому двом дослідним мишам вводять по 0,5см³ сироватки крові хворого

Мал. 33. Схема реакції нейтралізації ботулінічного токсину на мишах:

1 — сумішшю антиботулінічних сироваток;

2 — антиботулінічними типовими сиро­ватками А, В, С, Е, F (білі миші — живі; чорні миші — загиблі)

внутрішньочеревинно (біопроба), двом контрольним мишам — суміш сироватки крові хворого і полівалентної протиботулінічної сироват­ки (реакція нейтралізації). Миші контрольної групи залишаються живими, а дослідні гинуть на 3-4-у добу при типовій клінічній картині ботулізму: часте дихання, розслаблення і западання м'язів стінки живота (талія оси), судоми, параліч. У разі позитивного ре­зультату реакцію нейтралізації повторюють з моновалентними сироватками А, В, Е. Живими залишаються миші, яким ввели до­сліджуваний матеріал у суміші зі специфічною однотиповою сиро­ваткою (мал. 33).

Кал досліджують тільки бактеріологічним методом з метою виділення чистої культури збудника. Виділення С. botulinum із калу дорослих не дає підстави для постановки діагнозу "ботулізм". Цей факт враховується у комплексі з клінічними ознаками і епідеміо­логічним анамнезом (від грец. аnamnesis — згадування, у даному випадку про розвиток хвороби, можливі причини захворювання тощо). Увесь інший патологічний матеріал досліджують на наяв­ність токсину і збудника. Крім реакції нейтралізації на білих ми­шах використовують РПГА.

Принципи профілактики. Профілактика ботулізму ґрунтується на дотриманні санітарних норм і правил під час виготовлення харчо­вих продуктів, у яких можуть накопичуватися збудники ботулізму: консерви (м'ясні, рибні, гриби), ковбаса, шинка, в'ялена і копчена риба та ін.

У разі виникнення ботулізму хворого лікують, а за іншими особами, які споживали "підозрілий" продукт, встановлюють медичний нагляд протягом 2 тиж. Питання про доцільність профілактичного введення їм сироватки вирішується індивідуально.

Специфічна профілактика проводиться ботулінічним поліанатоксином тільки тим особам, які працюють з ботулотоксином (триразово з інтервалом 1,5 міс).

Лікування. Всі хворі незалежно від тяжкості хвороби підлягають лікуванню в умовах стаціонару. Лікування проводять протиботулінічною сироваткою. Оскільки спочатку тип токсину невідомий, вводять полівалентну гетерогенну сироватку (А—10 000 ОД, В—5 000 ОД і Е—10 000 ОД). Багаторазове введення сироватки недоцільне через ризик виникнення алергійної реакції. Замість гетерогенної сироватки можна використати нативну гомологічну плазму.

Антибактеріальну терапію проводять антибіотиками (левоміцетин або ампіцилін).