Обробка кишень

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

1. Суть і значення окремого провадження. Особи, які беруть участь у справах окремого провадження.

2. Розгляд справи про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним.

3. Розгляд справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

4. Розгляд справи про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення померлим.

5. Розгляд справ про усиновлення дітей, які проживають на території України

6. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

1. Суть і забезпечення окремого провадження, особи, які беруть участь у справах окремого провадження.

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання прав на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого провадження за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Вирізняльними ознаками окремого провадження, які можна визначити виходячи із аналізу чинного законодавства і висновків науки цивільного процесуального права, є; 1) несумісність із спором про право;

2) відсутність сторін із протилежними інтересами;

3) неможливість застосування низки правових норм, які притаманні позовному провадженню, таких, як-от щодо; змагальності, зустрічного позову, заміни відповідача, укладення мирової угоди, вирішення справи третейським судом;

4) особливості реалізації та виконання рішення суду;

5) специфіка вияву низки принципів цивільного процесуального права (диспозитивності, процесуального рівності та ін.) тощо.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявників та заінтересованих осіб.

Заявником є фізична або юридична особа, за заявою якої відкрито провадження у справі. Як заявники можуть виступати різноманітні фізичні та юридичні особи залежно від конкретної категорії справ окремого провадження.

Крім того, заява в окремому провадженні може бути подана певним визначеним колом осіб (заявників), тоді як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа , чиї права та охоронювані інтереси ймовірно порушені. Коло заявників з окремих категорій справ окремого провадження окреслюється шляхом встановлення:

1) необхідності вказати у заяві мету звернення до суду(напр. при оголошенні особи померлою)

2) вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження у справі.(напр. при усиновленні)

3) обов’язку визначення наявності у особи певної чи іншої юридичної заінтересованості у справі( напр. справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника)

Всі решта осіб, які беруть участь у справах окремого провадження (крім представників), закон відносить до заінтересованих осіб. До них належать усі особи, чий права та інтереси можуть зачіпатися ухваленим рішенням. Тобто, заінтересовані особи у справах окремого провадження – це учасники цивільного процесу, права та охоронювані законом інтереси яких може зачепити ухвалене у справі рішення суду, що в підсумку може потягнути за собою обов’язок вчинення ними будь-яких дій або ж змінити їх правовий статус.

2.Розгляд справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним.

Підстави для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи є:

1) страждання особи на психічний розлад.

2) зловживання особою спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо.

Крім того, за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права ( ч. 5 ст. 32 ЦК України).

Для визнання фізичної особи недієздатною необхідна наявність у неї хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.

Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім’ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки і піклування, психіатричними закладом.

У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, поставила себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші насідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника чи представника органу опіки чи піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному конкретному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я.

Судові витрати, пов’язані з провадженням справи відносять на рахунок держави.

Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.

Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім’ї або органу опіки чи піклування.

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки чи піклування.

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки і піклування, органам Держаного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.

3.Розгляд справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Заява неповнолітньої особи, яка досягла 16 років, про надання їй повної цивільної дієздатності, за відсутності згоди батьків подається до суду за місцем її проживання.

Підсудність справ про надання неповнолітній особі - громадянину України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.

У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків, а також представників органів опіки і піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов’язковою. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили.

4.Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання(перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичні особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього ( житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ ) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

Одночасно суд вживає заходів через органи опіки і піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном не встановлено.

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених в заяві та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає відповідне рішення органу РАЦСу для реєстрації смерті фізичної особи, а також нотаріусу за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання та скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або іншою заінтересованою особою.

Копію рішення суд надсилає відповідному органу РАЦСу для анулювання актового запису про смерть.

5.Розгляд справ про усиновлення дітей, які проживають на території України.

Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.

Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини.

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, при усиновленні дитини одним із подружжя;

2) медичний висновок про стан здоров’я заявника;

3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

5) інші документи, визначені законом.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім зазначених документів, додають дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави додається також згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому порядку легалізовані. Такі документи мають бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити також дані про відсутність батька, матері або позбавлення піклування. До такої заяви також додається згода особи на усиновлення.

Розгляд справи відбувається з обов’язковою участю представників органу опіки і піклування. Орган опіки і піклування повинен подати до суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку органу опіки і піклування мають бути додані:

1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання

2) свідоцтво про народження дитини

3) медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток

4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я, а також самої дитини на усиновлення.

Суд розглядає справу про усиновлення дитини з обов’язковою участю заявника, органу опіки і піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення. Розгляд справи відбувається в закритому судовому засіданні.

За результатами розгляду заяви суд ухвалює відповідне рішення. Судові витрати пов’язані з розглядом справи відносяться на рахунок заявника. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду.

6.Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

2.Розгляд справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.

Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади, визначених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади.

Проаналізувавши відповідні статті ЦК України та ЦПК України можна стверджувати , що передача безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади характеризується такими ознаками:

1) річ повинна бути нерухомою ( ст.181 ЦК України)

2) річ повинна бути безхазяйною (ст.335 ЦК України)

3) орган місцевого самоврядування, на території якого розміщена безхазяйна нерухома річ, повинен подати заяву до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, для взяття такої речі на облік,

4) про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік має бути подане оголошення у друкованих засобах масової інформації,

5) провадження у справі про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність відкривається за заявою органу уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади

6) звертатися із відповідною заявою до суду можна лише після спливу одного року з дня взяття безхазяйної нерухомої речі на облік в установленому порядку;

7) заява подається до суду за місцезнаходженням такої речі

У заяві про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.

Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади.

3. Розгляд справ про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України , подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У заяві про визнання спадщини відумерлою повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Суд відмовляє в прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.

При розгляді справ про визнання спадщини відумерлою суд повинен встановити коло фактів, що мають юридичне значення:

1) чи відсутній спір про право, тобто чи немає осіб, які є або вважають себе спадкоємцями за законом або за заповітом;

2) чи дійсно втрачена можливість продовження строку для прийняття спадщини спадкоємцями за законом чи за заповітом

3) що складає спадщину і яке майно може перейти у власність територіальної громади

Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовились від спадщини, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

4.Розгляд справ про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Під психіатричною допомогою розуміється комплекс спеціальних заходів. Спрямованих на обстеження стану психічного здоров’я осіб на підставах і в порядку, передбачених чинним законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд , догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Надання психіатричної допомоги в примусовому порядку слід вважати будь-яку психіатричну допомогу, за якої відсутня згода особи або її представника (порядку надання, тривалості чи способів надання).

Заява про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги подається до суду лікарем-психіатром за місцем проживання такої особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. В даній заяві повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про примусову госпіталізацію, її продовження – висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

У випадках. Коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 години.

Заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження.
Заява про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду:

1) про госпіталізацію особи до психіатричного закладу – протягом 24 години

2) про психіатричний огляд – протягом трьох днів;

3) надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації – протягом десяти днів;

Дана категорія справ розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги в примусовому порядку, з обов’язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов’язані з надання психіатричної допомоги.

За результатами розгляду справи суд ухвалює відповідне рішення.

5.Розгляд справ про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного заклад або продовження строку госпіталізації

Хворі на заразні форми туберкульозу підлягають примусовій госпіталізації до протитуберкульозних закладів і зобов’язані пройти відповідне лікування. У разі ухилення від обов’язкової госпіталізації зазначені особи з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду підлягають розшуку, приводу та примусовій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади. Заявником в даному випадку є представник протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний(диспансерний) нагляд за цим хворим.

Заява подається до суду за місцезнаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює нагляд за цим хворим або до суду за місцем виявлення такого хворого.

Обов’язковими підставами за сукупності яких можна звернутись до суду із заявою про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу є:

1) особа хвора на заразну форму туберкульозу;

2) хворий ухиляється від обов’язкової госпіталізації

3) особа не входить до переліку хворих, які не підлягають обов’язковій госпіталізації (особи, які страждають на психічні розлади, вагітні жінки, жінки, які мають дітей до 3 років)

До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування. Заява подається протягом 24-годин з часу виявлення особи загрозливої форми туберкульозу.

Дану справу суд розглядає протягом 24 годин відкриття провадження по справі. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби. Участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, стосовно особи якої вирішується питання про госпіталізацію є обов’язковою.

6.Розгляд справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:

1) найменування суду до якого подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагаються розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;

5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням тільки заявника.

Неявка судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнавав їхню участь обов’язковою.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У рішення про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначається:

1) ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, коли інформація надається представникові;

2) ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка місить банківську таємницю, місце проживання або місце знаходження цієї особи;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.

Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Рішення може бути оскаржене в п’ятиденний строк до апеляційного суду. Оскаржене рішення не зупиняє його виконання.

ТЕМА: АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

1.Суть і значення апеляційного оскарження та перегляд рішень і ухвал суду першої інстанції

2.Зміст та форма апеляційної скарги.

3.Приєднання до апеляційної скарги. Доповнення, зміна апеляційної скарги або відмова від неї.

4.Підготовка справи до розгляду апеляційним судом. Розгляд справи судом апеляційної інстанції

1.Суть і значення апеляційного оскарження та перегляд рішень і ухвали суду першої інстанції.

Апеляційне провадження – одна із стадій цивільного судочинства, метою якої є перевірка законності та обґрунтованості судових рішень судів першої інстанції, що не набрали законної сили. Судами апеляційної інстанції є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких є місцевій суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Право на апеляційне оскарження мають:

1) особи, які беруть участь у справі:

- сторони, незалежно від їх особистої участі підчас розгляду справи судом першої інстанції;

- треті особи, як ті, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, так і ті, які не заявили самостійних вимог щодо предмета спору;

- представники сторін і третіх осіб за умови, що право апеляційного оскарження не обмежується правовою природою здійснюваного ними представництва (змістом довіреності, строком дії договору доручення тощо);

- заявники, інші заінтересовані особи, їх представники у справах окремого провадження;

- органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтересів інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи);

2) особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки. До цієї категорії суб’єктів права апеляційного оскарження, зокрема, можна віднести осіб, які не брали участь у справі через відмову суду залучити їх до судового розгляду як суб’єктів з певним процесуальним статусом (потенційні треті особи, співвідповідачі та ін.).

Об’єктами апеляційного оскарження є рішення та ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили.

Рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження можуть оскаржуватися повністю або частково.

Ухвали ж суду першої інстанції можна оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду тільки у випадках, передбачених у ч.1 ст. 293 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з днів отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

2.Зміст і форма апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подається у письмові формі.

В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду до якого подається скарга;

2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження

3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження

4) рішення або ухвала, що оскаржуються;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції

7) клопотання особи, яка подала скаргу.

8) перелік документів та інших матеріалів, які додаються.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає або її представником.

До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

За подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції оплачується судовий збір в розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а з майнових спорів – ставки, обчислюваної з оспорюваної суми.

3. Приєднання до апеляційної скарги. Доповнення, зміна апеляційної скарги або відкликання її чи відмова від неї.

Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатись також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляційному суду. Особа, яка подала заяву про приєднання до апеляційної скарги, повинна подати також документ, що підтверджує сплату судового збору.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині.

При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє увалу про повернення скарги.

Особа, яка подала апеляційну скаргу має право протягом усього часу розгляду справи відмовитись від неї повністю або частково. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв’язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Повторне оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав не допускається.

4.Підготовка справи до розгляду апеляційним судом. Розгляд справи судом апеляційної інстанції

Справа реєструється в апеляційному суді в порядку, встановленому ч.3ст.11-1 ЦПК України та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Протягом трьох днів після надходження справи суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом.

Про прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення апеляційної скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу.

При надходженні неналежно оформленої справи, з нерозглянутими зауваженнями на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами або з нерозглянутими письмовими зауваженнями щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, або без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

Апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі і встановлює строк протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

Протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії:

1) з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з’ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з’ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень по збиранню доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов’язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду. Справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше семи днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду.

Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, з винятками і доповненнями .

Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржується, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюються обставини і досліджуються докази.

Після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційну скаргу подали обидві сторони, - першим дає пояснення позивач Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі.

Закінчивши засування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь, можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суду, надається однаковий проміжок часу для виступу.

Після закінчення судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.

У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд справи відкладено.

Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

В апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони – укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії, незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

ТЕМА: АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ(продовження)

ПЛАН

1.Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

2.Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої інстанції. Порядок ухвалення рішення та постановлення ухвал апеляційним судом.

3. Рішення та ухвали суду апеляційної інстанції. Чинність рішень і ухвал суду апеляційної інстанції.

1.Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Повноваження суду апеляційної інстанції -це сукупність його прав і обов’язків, які пов’язані із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції,які розглядаються в апеляційному порядку.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право :

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;

2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суть і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. А також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судовий наказ підграє скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена ч.1.ст.96 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду про скасування судового наказу є остаточною і оскарженню не підлягає.

2.Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої інстанції. Порядок ухвалення рішення та постановлення ухвал апеляційним судом.

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалюється, оформляється і підписується в нарадчійкімнаті суддями, які розглядами справу.

Усі питання, що виникають під час розгляду ухвалення судових рішень апеляційним судом, вирішуються більшістю голосів. При цьому головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утриматися від голосування.

Рішення та ухвали апеляційного суду оформлює суддя-доповідач одноособово, але підписує їх весь склад суду, який розглядав справу в апеляційному порядку. При цьому жоден з суддів не має права утриматись від підписання рішення чи ухвали. Хоча суддя, незгодний з рішенням більшості, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

Ухвали, постановлені апеляційним судом в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх проголошення

3. Рішення та ухвали суду апеляційної інстанції. Чинність рішень і ухвал суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Рішення апеляційного суду складається з таких частин: вступної, описової, мотивувальної, резолютивної.

У вступній частині зазначається:

- час і місце ухвалення;

- найменування суду;

- прізвище, ініціали головуючого і суддів;

- прізвище, ініціали секретаря судового засідання;

- найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

В описовій частині зазначається:

- короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

- короткий зміст вимог апеляційної скарги;

- узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу;

- узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі.

В мотивувальній частині зазначається:

- мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового

рішення;

- встановлені судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин,

встановлених апеляційним судом, визначених відповідно до них правовідносин;

- чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом

яких особа звернулась до суду;

- назва статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, нам підставі якого вирішено

справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

В резолютивній частині зазначається:

- висновки апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову,

відмову в позові повністю чи частково;

- висновок апеляційного суду по суті позовних вимог;

- розподіл судових витрат;

- строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:

1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;

2) скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції;

3) скасування рішення суду із закриттям провадження по справі або залишення заяви без розгляду;

4) відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;

5) зміни ухвали суду першої інстанції;

6) скасування ухвали та вирішення питання по суті.

Ухвалу суду апеляційної інстанції складається:

1) вступної частини із зазначенням:

- часу і місця її постановлення;

- найменування суду;

- прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;

- прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;

- найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням:

- короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції;

- узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

- узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;

- встановлених судом першої інстанції обставин.

3) мотивувальної частини із зазначенням:

- мотивів, з яких апеляційний суд виходив при постановлені ухвали, і положення

закону, яким він керувався.

4) резолютивної частини із зазначенням:

- висновку апеляційного суду;

- розподілу судових витрат;

- строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.

У разі скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в ухвалі має бути зазначено, які порушення закону були допущені судом першої інстанції.

Рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно. При цьому головуючий роз’яснює зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження.

Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Законна сила судового рішення апеляційного суду – це їх юридична властивість, що характеризує дію рішення або ухвали суду апеляційної інстанції в часі, в просторі та по колу осіб.

Правовими наслідками набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду є:

1) залежно від результатів апеляційної скарги – скасування, зміна судового рішення суду першої інстанції або набрання законної сили;

2) початок перебігу строку на касаційне оскарження рішення або ухвали апеляційного суду;

3) неможливість скасування судового рішення суду апеляційної інстанції судом, який його ухвалив, за винятками, встановленими у ЦПК України (ч.2 ст.318, статті 358, 359, ч.2ст.365 ЦПК України);

4) неможливість повторного вирішення спірного правовідношення в апеляційному порядку, крім випадків, встановлених у ст..318 ЦПК України;

5) необхідність чіткого, повного і безумовного виконання рішення або ухвали апеляційного суду всіма суб’єктами спірного правовідношення, а також іншими особами, питання про права і обов’язки яких були вирішені під час апеляційного розгляду справи.

Після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний строк направляється до суду першої інстанції, який її розглянув.

ТЕМА КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

1. Суть і значення касаційного оскарження та перевірки рішень, ухвал суду першої та апеляційної інстанції.

2. Зміст та форма касаційної скарги і порядок та строк її подачі.

3. Підготовка справи до касаційного розгляду. Попередній розгляд справи. Процесуальний порядок розгляду справи

1. Суть і значення касаційного оскарження та перевірки рішень, ухвал суду першої та апеляційної інстанції.

Касаційне провадження – одна зі стадій цивільного процесу, метою якої є перевірка законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень і ухвал апеляційного суду.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права чи обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали суду апеляційної інстанції, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

2. Зміст та форма касаційної скарги і порядок та строк її подачі.

Касаційна скарга подається у письмовій формі. У касаційній скарзі повинно бути зазначено:

1) найменування суду до якого вона подається;

2) ім’я(найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місце знаходження;

4) рішення (ухвала), що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником.

До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої і апеляційної інстанції.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється в порядку, визначеному ч.2,3 ст. 11-1 ЦПК України та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, який перевіряє її відповідність вимогам встановленим ЦПК України.

Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Особа, яка подала касаційну скаргу має право відкликати її до початку розгляду справи в суді.

Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом трьох днів з дня одержання копії касаційної скарги. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги сплачується судовий збір.

3. Підготовка справи до касаційного розгляду. Попередній розгляд справи. Процесуальний порядок розгляду справи.

Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог законодавства суддя-доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає касаційному розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) справа не переглядалася в апеляційному порядку;

3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу;

4) є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме рішення чи ухвалу;

5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги.

Після отримання справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з’ясовує п