ОХОРОНА ВИДОВОЇ РОЗМАЇТОСТІ ОРГАНІЗМІВ
Згадаєте! Що таке Червона книга? Які існують типи природоохоронних територій?
Основні напрямки збереження видової розмаїтості організмів. Природоохоронне законодавство України. Ми вже говорили про те, що збереження й поліпшення стану біосфери неможливо без збереження видової розмаїтості її організмів, що населяють. Для цього необхідно всебічно вивчати видовий склад організмів різних регіонів нашої планети, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення. На підставі цих досліджень розробляються принципи раціонального використання видів. З метою збереження видової розмаїтості організмів нашої планети уряду багатьох держав (у т.ч. і країн, що входили раніше до складу СРСР) приєдналися до розробленого МСОП Всесвітньої стратегіїї охорони природи, в основі якої лежить розуміння того, що каждый вид організмів - це необхідний і унікальний компонент біосфери.
Важливість охорони біологічної розмаїтості нашої планети підкреслює й ратифікована урядами багатьох країн (у т.ч. і України) «Конвенція про охорону біологічної розмаїтості» і створена на її основі «Концепція збереження біологічної розмаїтості України» (1997 р.). Для реалізації цих документів створена Національна програма збереження біологічної розмаїтості України на 1998-2015 р. Її основні положення:
- збереження, поліпшення стану й відновлення природних і порушених экосистем, місцеперебувань окремих видів тварин, рослин і грибів і компонентів ландшафтів;
- сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів, зменшення негативного впливу на экосистемы;
- посилення відповідальності за збереження біологічної розмаїтості підприємств і громадян, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан навколишнього середовища.
Із прийняттям цих документів початий новий етап в охороні навколишнього природного середовища і її мешканців. Згідно із цими документами, біологічна розмаїтість України повинне охоронятися як національне багатство; його збереження й раціональне використання є необхідною умовою стабільного розвитку країни. Охорона всіх організмів, постійно або тимчасово живуть на території нашої країни, визнана одним із пріоритетних напрямків політики уряду України.
Для реалізації Національної програми збереження біологічної розмаїтості України вдосконалюється й законодавча база, спрямована на охорону навколишнього природного середовища. Зокрема, прийняті такі закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), «Про природно-запо-ведном фонд України» (1992), «Про тваринний світ» (1993) (раз-
працюй і аналогічний закон про рослинний світ) і багато інших законодавчих актів. Нагадаємо, що природоохоронна діяльність забезпечується основним законом нашої країни -Конституцією України. Зокрема, у ній говориться, що забезпечення экологичеслшй безпеки й підтримка екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави, а кожний громадянин зобов'язаний не завдавати шкоди природі й компенсувати нанесені їм збитки.
В Україні організація охорони навколишнього середовища й загальне керівництво природоохоронними заходами здійснюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки.
Червона книга. Необхідність обліку рідких і зникаючих видів організмів обумовила створення при МСОП в 1948 році постійної Міжнародної Комісії по рідких і зникаючих видах рослин і тварин. Перед комісією було поставлене завдання розробити заходи щодо охорони рідких і зникаючих видів і їхню правову базу. Результатом роботи комісії стало створення Міжнародної Червоної книги, окремі випуски якої стали виходити з 1966 року. Включення певного виду в Міжнародну Червону книгу означає визнання того, що він вимагає охорони на території всіх країн, де він зустрічається.
Створюються й списки видів, що бідують в охороні на території окремих регіонів або країн. Наприклад, існує Європейський Червоний список. В Україні перше видання « Червоної книги» вийшло в 1980, що випливають - в 1994 (тварини) і 1996 (рослини й гриби) роках. Згідно «Положенню про Червону книгу України», прийнятому Верховною Радою в 1992 році, «Червона книга» - це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, що перебувають під погрозою зникнення, а також про міри, що стосується їхні збереження й науково обґрунтованого відтворення. У неї вносять види рослин, тварин і грибів, постійно або тимчасово (напр., перелітні птахи), що живуть у природних умовах на території України, у т.ч. у межах її територіальних вод.
Для кожного із занесених в «Червону книгу України» видів (мал. 113,114) наведені дані про їхнє поширення, особливості будови, функціонування, життєвого циклу, чисельності в природі, прийнятих або планованих мірах охорони й ін. відомості. У друге видання «Червоної книги України» включені: 541 вид і підвид рослин і грибів і 382 виду й підвиду тварин, що вимагають охорони на території України. У попереднє видання, для порівняння, було включено всього 151 вид вищих рослин і 85 видів тварин.
Одночасно проводиться робота й по складанню так званих Черних списків видів, що исчезнули з особи нашої планети починаючи з 1600 року. Підставою для внесення визначений-
ного виду в Чорний список є відсутність достовірних його знахідок принаймні протягом останніх 50 років.
В Україні вперше у світі розроблена « Зелена книга ». У цю книгу- &яяхюлгр £\£дог. лср jj типові для певної місцевості рослинні співтовариства, що бідують у встановленні осооо-го режиму їхнього використання. На відміну від «Червоної книги», « Зелена книга» звертає увагу на охорону не окремих видів, а цілісних співтовариств. У ній представлені 126 рідких і типових рослинних співтовариств, що вимагають охорони.
Природоохоронні території. Види, внесені в «Червону книгу», охороняють і відновлюють різними способами, зокрема шляхом створення різноманітних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'ятників природи й ін. природоохоронних територій.
Відповідно до закону «Про природно-заповідний фонд України», цей фонд становлять ділянки суши й водойм, природні комплекси й об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, эстетическую й ін. цінність для збереження розмаїтості ландшафтів, генофонду видів і екологічного балансу.
Заповідники - це природоохоронні науково-дослідні установи, що створюються з метою збереження в природному стані типових для даної місцевості або унікальних природних комплексів; вивчення природних процесів або явищ, що відбуваються в них; розробки наукових основ охорони природи. Нині на території України функціонують 14 природних і 3 біосферних заповідники, розташовані у всіх природних зонах.
Так, у зоні змішаних лісів розташований Поліський заповідник; лісостеповий - Канівський, «Росточье», «Медоборы»; степовий - Чорноморський, Ас-кания-Нова, Луганський, Український степовий, Днепровско-Орильский, «Дунайські плавні», «Еланецкая степ»; у горном Криму - Карадагский, Кримський, Ялтинский гірничо-лісовий, «Мис Мартьян»; в Українських Карпатах - Карпатський, «Горганы».
Серед заповідників України особливе значення мають біосферні заповідники (Аскания-Нова, Карпатський, Чорноморський). Ця категорія заповідників має міжнародне значення й створюється з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери й проведення екологічного моніторингу. У біосферних заповідниках здійснюються міжнародні наукові й природоохоронні програми.
Національні природні парки - це природоохоронні й культосвітні установи, покликані зберігати коштовні природні, історико-культурні комплекси й об'єкти. На їхній території крім зон повної заповедности є й території, відкриті для організованого відвідування, на яких можуть здійснюватися різні форми відпочинку, наприклад організований туризм. В Україні зараз функцио-
Види рослин,
Занесені В Червону Адиантум венерин волосся
книгу України ^
Вудсия альпійська wl)f /i ^п ВИ ^Hf^fc.
жС^Ш!S^r ^r» I^іон кримський ^4 ^
■-• ',- В^ у Ліллялісова JB^Hllb
0ЧМ1 И двуцветковыйнг^ШвпС^ь. (ill Ятрышник
Л^ГТ^ бесстебельная ■ т»
нируют сім національних природних парків: Карпатський, Шацкий, Азово-Сиваський, Вижницкий, «Синевир», «Подільські Товтры», «Святі гори».
Регіональні ландшафтні парки- природоохоронні установи місцевого або регіонального значення, покликані здійснювати ті ж завдання, що й національні природні парки.
Заказники- природні території, створені з метою збереження й відтворення природних комплексів або окремих видів організмів. На їхній території науковий і інший види діяльності здійснюються з дотриманням вимог охорони навколишнього середовища.
Особливе місце в здійсненні природоохоронних заходів займають ботанічнісади й зоопарки, створені з метою вивчення, збереження, акліматизації й ефективне господарське використання рідких і типових видів як місцевої, так і світової фауни й флори. Але головне завдання цих установ - просвітительсько-виховна робота, прищеплювання людям дбайливого відношення до природи. Нині в Україні налічується 7 зоопарків і 24 ботанічних саду.
Усього в нашій країні налічується близько 6 600 територій і об'єктів природно-заповідного фонду загальною площею понад 2 030 тис. га, що становить 3,37 % території України.
Збереження й поліпшення стану біосфери неможливо без об'єднання зусиль урядів, учених, громадськості різних країн, створення міжнародних програм в області вивчення й охорони навколишнього середовища. Тому охорона природи в Україні здійснюється з обліком міжнародних правових актів. Зокрема, у справі охорони природних ресурсів наша країна керується положеннями Всеєвропейської стратегії збереження біологічної й ландшафтної розмаїтості, а також «Програмою дій по охороні навколишнього середовища для Центральної й Східної Європи».
ВИСНОВКИ
Збереження біологічної розмаїтості нашої планети можливо тільки за умови об'єднання зусиль всіх країн. Теоретичною базою цього служить Всесвітня стратегія охорони природи, розроблена вченими МСОП.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
1. Що мається на увазі під раціональним використанням природних ресурсів? 2. Що таке Червона книга? 3. У чому полягає значення створення «Зеленої книги України»? 4. Які типи природоохоронних територій України ви знаєте?
Подумайте! Які види вашої місцевості мають потребу в охороні?
Вивчаючи цей розділ, ви довідаєтеся:
- про основні еволюційні гіпотези;
- про елементарну одиницю, факторів і середовище еволюції;
- про біологічну концепцію виду;
- про особливості сучасних поглядів на еволюційний розвиток.