Методи теоретичного дослідження

Методи, які використовують на емпіричному та теоретичному рівні дослідження

1. Аналіз – метод пізнання, який полягає в мисленому або практичному (матеріальному) розчленуванні цілісного предмету на складові елементи (ознаки, властивості, відношення) та їх дослідження відносно незалежно від цілого.

2. Синтез – метод пізнання, який полягає в мисленому або практичному поєднанні раніше виділених елементів (ознак, властивостей, відношень) в єдине ціле з врахуванням знань, отриманих в процесі їх дослідження відносно незалежно від цілого.

3. Абстрагування – метод пізнання, який полягає в мисленому виокремленні істотних ознак, властивостей і відношень предмета.

4. Узагальнення – метод пізнання, який полягає у встановленні загальних ознак, властивостей і відношень предмета.

5. Індукція – метод пізнання (спосіб міркування), при якому на основі висновків про часткове роблять висновки про загальне.

6. Дедукція – метод пізнання (спосіб міркування), який полягає у виведенні із загальних положень висновків про часткове, особливе.

7. Аналогія - метод пізнання (спосіб міркування), який полягає в ствердженні подібності предметів за певними ознаками (властивостями, відношеннями), на основі чого робиться висновок по наявність у досліджуваного предмету раніше невідомих ознак (властивостей, відношень), ідентичних до тих, що зафіксовані у подібного предмету.

8. Моделювання – метод дослідження, який полягає у створенні та вивченні моделі, що замінює досліджуваний об’єкт, з наступним переносом отриманої інформації на оригінал.

1. Мислений експеримент – метод дослідження, оснований на комбінації образів, матеріальна реалізація якої неможлива.

2. Ідеалізація – метод дослідження, який полягає в уявному конструюванні об’єктів, що не існують у дійсності, шляхом виключення умови, необхідної для їх реального існування. Наприклад, ідеальний газ, ідеальна популяція.

3. Формалізація – метод дослідження, в основі якого лежить створення узагальненої знакової моделі певної предметної області, що дозволяє вивчити її структуру та закономірності процесів шляхом операцій зі знаками.

Переваги формалізації:

- формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв’язання проблем, наприклад інтегральне вирахування при обчисленні площин;

- символіка додає стислості і чіткості фіксації значень;

- однозначність символіки (немає двозначності звичайної мови);

- формалізація дозволяє формувати знакові моделі об'єктів та замінювати ви­вчення реальних предметів і процесів вивченням цих моделей.

4. Аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії, при якому в основу покладаються деякі положенні, що приймаються без спеціальних доказів (аксіоми або постулати), а всі інші знання виводяться з них за певними логічними правилами.

5. Гіпотетико-дедуктивний метод – спосіб побудови наукової теорії, в основі якого лежить створення системи взаємопов’язаних гіпотез, з яких шляхом їх дедуктивного розгортання виводяться твердження, які безпосередньо співставляються з експериментальними даними.

6. Математична гіпотеза – метод дослідження, заснований на переносі певної математичної структури (системи рівнянь, математичних формалізмів) з вивченої області явищ на невивчену.

7. Сходження від абстрактного до конкретного – метод дослідження, заснований на виявленні вихідної абстракції, що відтворює основне протиріччя досліджуваного об’єкта, в процесі теоретичного вирішення якого виявляються більш конкретні протиріччя, що дозволяє об’єднати широкий емпіричний матеріал.

8. Метод єдності історичного і логічного – метод дослідження, в основі якого лежить загальна установка на взаємопов’язане вивчення історичної еволюції об’єкта і побудову логічно обґрунтованої системи понять, яка спрямовує історичний аналіз і одночасно корегується його даними.

 

3. Спеціальні методи наукового дослідження в педагогіці та психології

Спеціальні методи дослідження використовуються тільки в одній або декількох галузях наукового знання. Вони можуть мати більш або менш широкий діапазон використання. В педагогіці та психології використовуються наступні спеціальні методи наукового дослідження.

1. Бесіда – метод отримання інформації на основі словесної комунікації експериментатора з досліджуваним (досліджуваними).

2. Інтерв'ю – метод отримання інформації за допомогою усного опитування. Розрізняють два типи інтерв'ю: 1) вільне – не регламентоване темою і формою бесіди; 2) стандартизоване – регламентоване темою, близьке за формою до анкети.

3. Анкетування – метод отримання інформації на основі письмового переліку питань, логічно пов'язаних з основним завданням дослідження. Анкетування може проводитися у формі як усного, так і письмового опитування. Питання можуть бути відкритими (дозволяють досліджуваному довільно будувати відповідь) і закритими (передбачають вибір із запропонованих відповідей).

4. Тестування – метод психологічної діагностики, в ході якого досліджуваним пропонуються стандартизовані питання і завдання, що мають певну шкалу оцінки отриманих відповідей. Тестування дозволяє кількісно оцінити психологічні якості людей.

5. Аналіз продуктів діяльності – метод отримання інформації про наявність знань, умінь, здібностей, представлених в результатах діяльності (малюнках, виробах, музичному виконанні, віршах, оповіданнях, рефератах, наукових доповідях і т.д.). Аналіз продуктів діяльності робиться в порівнянні як з результатами діяльності інших людей, так і з результатами діяльності самої людини в динаміці.

6. Метод експертних оцінок – метод отримання інформації про наявність знань, умінь, здібностей досліджуваного від людей, які його знають. В ролі «компетентних суддів» можуть виступати вихователі, шкільні вчителі, керівники гуртків, музичні керівники, викладачі ВНЗ та ін. Доцільно збирати інформацію про одного досліджуваного у декількох незалежних «компетентних суддів». Така форма застосування цього методу носить назву «метод незалежних характеристик».


Лекція 4

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1. Основні джерела наукової інформації.

2. Інформаційний пошук. Універсальна десяткова класифікація.

3. Вивчення джерел наукової інформації.

 

1. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Під джерелом інформації розуміють документ, що містить які-небудь відомості. Основним джерелом наукової інформації є видання.

Видання – це документ, призначений для розповсюдження розміщеної в ньому інформації, що пройшов редакційно-видавничу обробку, отриманий друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений і має вихідні відомості.

Джерелами наукової інформації виступають також неопубліковані документи: дисертації, депоновані рукописи, звіти про науково-дослідні роботи і дослідно-конструкторські розробки, наукові переклади, оглядово-аналітичні матеріали. На відміну від видань ці документи не розраховані на широке і багаторазове використання, існують у вигляді рукописів або тиражуються в невеликій кількості екземплярів.

Всі документальні джерела наукової інформації поділяються на первинні і вторинні. Первинні документи містять початкову інформацію, безпосередні результати наукових досліджень (монографії, збірки наукових праць, автореферати дисертацій і т. д.), вторинні документи є результатом аналітичної і логічної переробки первинних документів (довідкові, інформаційні, бібліографічні та інші подібні видання).

Видання класифікують за різними ознаками:

- за цільовим призначенням (офіційне, наукове, навчальне, довідкове та ін.);

- за ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації (інформаційне, бібліографічне, реферативне, оглядове);

- за матеріальною конструкцією (книжкове, журнальне, газетне і т.д.);

- за знаковою природою інформації (текстове, нотне, картографічне, ізовидання);

- за обсягом (книга, брошура, листівка);

- за періодичністю (неперіодичне, серіальне, періодичне, продовжуване);

- за складом основного тексту (моновидання, збірка);

- за структурою (серія, однотомне, багатотомне, зібрання творів, вибрані твори).

Види наукових видань.Науковим вважається видання, що містить результати теоретичних та (або) експериментальних досліджень, а також науково підготовлені до публікації пам'ятки культури та історичні документи. Наукові видання поділяються на наступні види: монографія, автореферат дисертації, препринт, збірка наукових праць, матеріали наукової конференції, тези доповідей наукової конференції, науково-популярне видання.

Монографія – наукове або науково-популярне книжкове видання, що містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми або теми і що належить одному або декільком авторам.

Автореферат дисертації – наукове видання у вигляді брошури, що містить складений автором реферат проведеного ним дослідження, що подається на здобуття наукового ступеня.

Препринт – наукове видання, що містить матеріали попереднього характеру, опубліковані до виходу в світ видання, в якому вони можуть бути поміщені.

Збірка наукових праць – збірка, що містить дослідницькі матеріали наукових установ, навчальних закладів або наукових товариств.

Матеріали наукової конференції – наукова неперіодична збірка, що містить підсумки наукової конференції (програму, доповіді, рекомендації, рішення).

Тези доповідей (повідомлень) наукової конференції – наукова неперіодична збірка, що містить опубліковані до початку конференції матеріали попереднього характеру (анотації, реферати доповідей).

Науково-популярне видання – видання, що містить відомості про теоретичні та (або) експериментальні дослідження в області науки, культури і техніки, викладені у формі, доступній читачеві-неспеціалістові.

Види навчальних видань.Навчальневидання – це видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, викладені у формі, зручній для викладання і вивчення, і розраховане на учнів різного віку і ступеня навчання. Види навчальних видань: підручник, навчальний посібник, навчально-методичний посібник, методичні рекомендації.

Підручник – навчальне видання, що містить систематичний виклад навчальної дисципліни (або її розділу, частини), відповідає навчальній програмі і офіційно затверджене як даний вид видання.

Навчальний посібник – навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник і офіційно затверджене як даний вид видання.

Навчально-методичний посібник – навчальне видання, що містить матеріали з методики викладання навчальної дисципліни (або її розділу, частини) або з методики виховання.

Методичні рекомендації (методичні вказівки) – навчальне або виробничо-практичне видання, яке містить роз’яснення з певної теми, розділу або питання навчальної дисципліни, роду практичної діяльності, з методикою виконання окремих завдань, певних видів робіт.

Довідково-інформаційні видання.Довідкове видання – видання, що містить короткі відомості наукового або прикладного характеру, розташовані в порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не призначене для суцільного читання. Це – словники, енциклопедії, довідники фахівця та ін.

Інформаційне видання – видання, що містить систематизовані відомості про документи (опубліковані або неопублікованих) або результат аналізу і узагальнення відомостей, представлених в першоджерелах. Випускається організацією, що здійснює науково-інформаційну діяльність, зокрема органами НТІ. Ці видання можуть бути бібліографічними, реферативними, оглядовими.

Бібліографічне видання – це інформаційне видання, що містить впорядковану сукупність бібліографічних записів (описів).

Реферативне видання – це інформаційне видання, що містить впорядковану сукупність бібліографічних записів, що включають реферати. До них відносяться реферативні журнали, реферативні збірки, інформаційні листки та експрес-інформація.

Оглядове видання – це інформаційне видання, що містить публікацію одного або декількох оглядів, що включають результати аналізу і узагальнення представлених в джерелах відомостей.

Видання можуть бути неперіодичними, періодичними і продовжуваними.

Неперіодичне видання виходить одноразово, і його продовження заздалегідь не передбачено. Це книги, брошури, листівки.

Періодичні видання виходять через певні проміжки часу, постійним для кожного року числом номерів (випусків), що не повторюються за змістом, однотипно оформленими, нумерованими та (або) датованими випусками, що мають однаковий заголовок. Це газети, журнали, бюлетені, вісники.

В сучасному світі отримали значне розповсюдження непаперові, нетрадиційні джерела інформації: кінофільми, відеофільми, мікрофільми, магнітні та оптичні диски і ін., електронні мережеві ресурси.

 

2. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОШУК. УНІВЕРСАЛЬНА ДЕСЯТКОВА КЛАСИФІКАЦІЯ

Характерною ознакою розвитку сучасної науки є бурхливий потік нових наукових даних, отримуваних в результаті досліджень. Щорічно в світі видається більше 500 тисяч книг з різних питань. Ще більше видається журналів. Але, не дивлячись на це, величезна кількість науково-технічної інформації залишається неопублікованою.

Інформація має властивість "старіти". Це пояснюється появою нової друкованої і неопублікованої інформації або зниженням потреби в даній інформації. За зарубіжними даними інтенсивність падіння цінності інформації ("старіння") орієнтовно складає 10% в день для газет, 10% в місяць для журналів і 10% на рік для книг.

Таким чином, відшукати нове, передове, наукове у вирішенні даної теми – складне завдання не тільки для одного науковця, але і для великого колективу.

Недостатнє використання світової інформації приводить до дублювання досліджень. Кількість повторно отримуваних даних досягає в різних областях науково-технічної творчості 60 і навіть 80%. А це втрати, які в США, наприклад, оцінюються багатьма мільярдами доларів щорічно.

Пошук потрібної інформації з кожним роком ускладнюється. Тому всі науковці повинні знати основні положення, пов'язані з інформаційним пошуком.

Інформаційний пошук — це сукупність операцій, спрямованих на пошук документів, які необхідні для розробки теми. Пошук може бути ручним (здійснюється за звичайними бібліографічними картками, картотеками, друкованими покажчиками) або автоматизованим (з використанням комп’ютера).

Інформаційний пошук здійснюється за допомогою інформаційно-пошукової мови (ІПМ) — семантичної (смислової) системи символів і правил їх поєднання. В інформаційно-пошукових системах застосовують різні варіанти ІПМ. В даний час найбільшого поширення набула універсальна десяткова класифікація документів інформації (УДК).

Універсальна десяткова класифікація (УДК)

Структура УДК складається з груп основних індексів і визначників. Групи поділяються на підгрупи загальних і спеціальних визначників.

УДК просто засвоюється працівниками видавництв і бібліотек, зручно шифрується, забезпечує відносно швидкий пошук інформації для вузькоспеціалізованих тем.

Основна таблиця. Відповідно до десяткової системи всю сукупність знань розділено на десять основних класів:

0 Загальний відділ

1 Філософія. Психологія

2 Релігія. Теологія

3 Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка тощо

4 (вільний)

5 Математика та природничі науки

6 Прикладні науки. Медицина. Техніка

7 Мистецтво. Декоративно-прикладне мистецтво. Ігри. Спорт

8 Мова. Мовознавство. Художня література. Літературознавство

9 Географія. Біографії. Історія

Кожен з цих класів складається з 10 розділів, кожен з яких у свою чергу поділяється на 10 підрозділів тощо.

Для полегшення читання і для кращої наочності після кожного тре­тього знака ставиться крапка.

Індекси УДК побудовані так, що кожна наступна цифра, що приєд­нується до індексу, не змінює попереднє значення, а лише уточнює, визна­чаючи більш конкретне поняття.

Допоміжні таблиці.В УДК, крім основної, є допоміжні таблиці визначників, котрі вико­ристовуються для подальшої деталізації індексу.

Визначники підрозділя­ються на дві групи: спеціальні (аналітичні) та загальні. Спеціальні визначники що застосовуються в одному або кількох розділах ос­новних таблиць. Загальні визначники відображують загально-розповсюджені харак­теристики, тобто ті, що застосовуються у всіх або багатьох розділах таб­лиць (наприклад, загальні визначники мови, форми документів, місця, часу та ін.).

37 Народна освіта. Виховання. Навчання. Організація дозвілля

Основний розподіл

371 Організація виховання і освіти. Школознавство

372.8 Викладання окремих навчальних предметів

373 Загальноосвітня школа. Дошкільні установи

374 Позашкільна загальна освіта. Самоосвіта

376 Виховання, освіта і навчання особливих груп осіб

377 Професійна і середня спеціальна освіта

378 Вища освіта. Вища школа. Підготовка наукових кадрів

379.8 Організація дозвілля

Спеціальні визначники (приклад)

37.01 Основи виховання, освіти і навчання (матеріальні, теоретичні, філософські і т. п.)

37.02 Загальні питання дидактики і методики виховання і навчання

37.025 Розвиток психічних і духовних здібностей

37.025.1 відчуття

37.025.2 сприйняття

37.025.3 емоцій

37.025.4 волі

37.025.5 уваги

37.025.6 пам'яті

37.025.7 мислення

37.025.8 уяви, фантазії, інтуїції

Знаки УДК. УДК має великий набір різних знаків (символів). Їх основне призна­чення - фіксування відношень між поняттями, що відображені в докумен­тах, і утворення правильного пошукового образу, що забезпечує повноту та точність пошуку інформації.

Знак приєднання + (плюс) означає наявність у документі двох і бі­льше формальних особливостей.

Знак поширення / (коса риска). Завдяки цьому знаку відбувається злиття кількох, які йдуть одне за одним, у загальне. Наприклад: 017/019 Каталоги

Знак відношення : (двокрапка) з'єднує між собою індекси двох по­нять (предметів, тем), взаємозв'язаних по суті; при цьому утворюється складений індекс зі значенням, яке не співпадає зі значенням кожного з них окремо, - якісно новий індекс. Наприклад: Класифікація професорсько-викладацького складу + психологія 378.124:159.9 Викладачі психології.

Знак відношення :: (подвійна двокрапка) закріплює певний порядок двох і більш компонентів у складеному індексі, що робить його необорот­ним. Наприклад: 575::576.3 Цитогенетика

Квадратні дужки [...] - знак, який використовується в усіх розділах УДК у складних та складених індексах. За квадратні дужки виносять ви­значники, що є загальними для двох і більше індексів, а також виносять ін­декс, який повторюється. Наприклад: [622+669](477) Гірнича справа та металургія України

В останні роки все частіше застосовуються механізована і автоматизована системи пошуку, які усувають громіздкість системи УДК.

 

3. ВИВЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Вивчення літератури починається з підбору і складання списку (картотеки) підручників, навчальних посібників, монографій, статей та інших джерел інформації. Для цього необхідно проглянути в бібліотеках систематичні, алфавітні і предметні каталоги, каталоги авторефератів дисертацій, статей.

В алфавітному каталозі назви книг (картки) розташовані в алфавітному порядку, який визначається за першим словом бібліографічного опису видання (прізвища автора або назви видання, автор якого не вказаний).

У систематичному каталозі картки розташовані за окремими галузями знань відповідно до бібліографічної класифікації. Різновидом такого каталогу є каталог нових надходжень, в якому містяться назви книг, що надійшли в бібліотеку останніми місяцями.

У предметному каталозі назви книг розміщені відповідно до предметів (тем) дослідження, відображених в рубриках. При цьому рубрики і назви книг в такому каталозі слідують одна за одною в алфавітному порядку.

Для підбору літератури корисно скористатися бібліографічними і реферативними виданнями. Необхідно переглянути журнали, зокрема останні номери за той або інший рік, в яких наведені покажчики матеріалів, опублікованих в журналі за рік. Можна проглянути посторінкові посилання на використану літературу в монографіях, навчальних посібниках і журнальних статтях. Не можна упускати з виду збірки наукових праць вузів і науково-дослідних установ, тези і матеріали науково-практичних конференцій. Цінну інформацію, особливо при вивченні спірних питань теми, студент може отримати з рецензій на роботи учених і викладачів. Нарешті, деякі підручники, навчальні посібники, навчальні програми, плани семінарів і практичних занять з дисципліни, до якої має відношення обрана студентом тема дослідження, містять списки основної і додаткової літератури.

При складанні списків літератури необхідно керуватися існуючими вимогами до бібліографічних описів.

Вивчення спеціальної літератури (монографій, підручників, навчальних посібників, збірок наукових праць та ін.) рекомендується проводити в певній послідовності. Спочатку слід ознайомитися з книгою у загальних рисах. Необхідність цього етапу визначається тим, що зовсім не обов'язково витрачати час на прочитання кожної книги, можливо, знадобиться лише окрема її частина або навіть просто конкретна інформація. З цією метою виявитися достатнім прочитати довідковий апарат видання: зміст, передмову або вступну статтю, післямову або висновок, бібліографічні посилання і списки. Таке ознайомлення з книгою допоможе встановити, чи доцільне подальше її вивчення.

Існує два способи читання книги: швидкий перегляд її змісту і ретельне опрацьовування тексту. Шляхом швидкого перегляду можна ознайомитися з книгою у загальних рисах. В результаті такого «пошукового» читання може виявитись, що в ній міститься потрібна інформація і потрібно докладно її вивчити. Ретельне опрацьовування тексту полягає не тільки в повному його прочитанні, але і в засвоєнні, осмисленні, детальному аналізі прочитаного.

При читанні літератури важливо уточнити всі ті поняття і терміни, які можуть бути сприйняті неправильно або неоднозначно. Для цього необхідно звернутися до словників, довідників і нормативних актів, в яких може бути дане їх тлумачення. Разом з тим в тексті слід виділити основні положення і висновки автора і докази, що їх обґрунтовують.

Якщо вивчається потрібна, цікава публікація і необхідне ретельне опрацьовування тексту, то за відсутності можливості його скопіювати складається конспект. Він є стислим викладом істотних положень і висновків автора без зайвих подробиць. Стисло і точно записуються визначення, нові відомості, точки зору автора публікації по спірних питаннях, наведені ним аргументи, цифрові дані, а також все те, що може бути використане для наукової роботи. При цьому рекомендується в конспекті зазначати номери сторінок видання, на яких міститься необхідна інформація, щоб згодом при написанні курсової і дипломної роботи, доповіді або статті можна було зробити посилання на використане джерело.

Щоб на конспектування витратити менше часу, вдаються до різного роду скорочень: стандартних (держ., рр., обл. і т. д.), абревіатур (наприклад, ЦНС, КГМ та ін.), знаків-символів (наприклад, до математичних: =, >, <, + та ін.), указують початкову букву слова (енциклопедичний метод) або вводять свої знаки.

Виписки з книг та статей повинні бути точними. Якщо потрібно без спотворень передати думку автора, то використовують дослівні виписки – цитати. У разі використання студентом в своїй науковій роботі цих виписок необхідно точно записати джерело запозичення і вказати номери сторінок, з яких вони зроблені.

Якщо немає необхідності в ретельному опрацьовуванні публікації, то можна скласти її план або реферат. Планом книги є її зміст. При реферуванні малого за обсягом тексту стисло формулюються основні положення і висновки, що містяться в публікації.

 

 


Лекція 5

КУРСОВІ ТА ВИПУСКНІ РОБОТИ

У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

 

1. Загальна характеристика курсових і випускних робіт.

2. Етапи виконання курсової (випускної) роботи.

3. Оформлення курсової (випускної) роботи.

 

У професійній підготовці спеціаліста гуманітарного профі­лю значну роль відіграє курсова (дипломна) робота.

Курсова робота — це самостійне навчально-наукове до­слідження студента, яке виконується з певного курсу або з окремих його розділів.

Згідно з Положенням про організацію навчального про­цесу у вищих навчальних закладах України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнен­ня знань, одержаних студентами за час навчання, та їх засто­сування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчаль­ної дисципліни і тісно пов'язуватися з практичними потреба­ми конкретного фаху. Вона затверджується на засіданні ка­федри. Виконання курсових робіт визначається графіком.

Курсова робота допомагає студентові систематизувати отримані теоретичні знання з вивченої дисципліни, перевірити якість цих знань; оволодіти первинними навичками прове­дення сучасних досліджень. Уже на цій першій творчій спробі можна виявити здатність студента самостійно осмислити про­блему, творчо, критично її дослідити; вміння збирати, аналі­зувати і систематизувати літературні (архівні) джерела; здатність застосовувати отримані знання при вирішенні практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції і рекомендації з предмета дослідження. Випадає й слушна мож­ливість проконтролювати вміння студента правильно органі­зувати свою дослідницьку роботу та оформити її результати.

Дипломна робота — це кваліфікаційне навчально-нау­кове дослідження студента, яке виконується на завершаль­ному етапі навчання у вищому навчальному закладі.

Дипломна робота має комплексний характер і пов'язана з використанням набутих студентом знань, умінь та навичок зі спеціальних дисциплін. У більшості випадків дипломна робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, закріп­лення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеці­альності та застосування їх при вирішенні конкретних нау­кових, виробничих та інших завдань.

До дипломних робіт висуваються такі основні вимоги:

• актуальність теми, відповідність її сучасному стану пев­ної галузі науки та перспективам розвитку, практичним зав­данням відповідної сфери;

• вивчення та критичний аналіз монографічних і періо­дичних видань з теми;

• вивчення та характеристика історії досліджуваної проб­леми та її сучасного стану, а також передового досвіду робо­ти у відповідній галузі;

• чітка характеристика предмета, мети і методів дослі­дження, опис та аналіз проведених автором експериментів;

• узагальнення результатів, обґрунтування їх, висновки та практичні рекомендації.

Згідно з навчальними планами окремих спеціальностей студенти V курсу виконують дипломні роботи. До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану, пройшли і захистили виробничу практику (стаціонар), подали в установлений термін диплом­ну роботу і позитивні відгуки на неї. У такому разі вони звільняються від державних іспитів зі спеціальності.

Курсова (дипломна) робота як самостійне навчально-нау­кове дослідження має виявити рівень загальнонаукової та спеціальної підготовки студента, його здатність застосовува­ти одержані знання під час вирішення конкретних проблем, його схильність до аналізу та самостійного узагальнення матеріалу з теми дослідження.

Студенту надається право вибирати тему курсової та дип­ломної робіт з числа визначених випускними кафедрами навчального закладу або запропонувати свою тему з обґрун­туванням її розробки.

Керівництво курсовими та дипломними роботами здій­снюється, як правило, кваліфікованими викладачами. Органі­зація і контроль за процесом підготовки й захисту курсових та дипломних робіт покладаються на завідуючих кафедрами.

Тематика курсових та дипломних робіт щорічно коригуєть­ся з урахуванням набутого на кафедрах досвіду, побажань спеціалістів, які беруть участь у рецензуванні робіт, і реко­мендацій Державної екзаменаційної комісії (ДЕК).

Незалежно від обраної теми, структура курсової (диплом­ної) роботи має бути такою: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень (при необхідності); вступ; кілька розділів (підрозділів), що розкривають теорію питання та досвід прак­тичної роботи; висновки; список використаної літератури; додатки.

Текст курсової (дипломної) роботи можна використати для наступного написання та оформлення доповіді, реферату, статті, тез доповіді та ін.

 

ЕТАПИ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ (ВИПУСКНОЇ) РОБОТИ

Курсова та дипломна роботи мають свою специфіку, їх деталі завжди потрібно узгоджувати з науковим керівни­ком. Щодо структури, методики їх написання та оформлен­ня вони мають подібні риси, тому будуть проаналізовані спільно.

Раціональніше організувати роботу над курсовою (диплом­ною) роботою, правильно розподілити свій час, спланувати його, глибоко і своєчасно розробити вибрану тему допоможе алгоритм написання курсової (дипломної) роботи. Він дисциплінує виконавця, лімітує термін, відведений на вибір теми, підбір та аналіз літератури з теми дослідження, напи­сання, оформлення і захист курсової (дипломної) роботи.

Курсову (дипломну) роботу доцільно виконувати в такій послідовності: вибір теми — з'ясування об'єкта і предме­та — визначення мети і завдань дослідження — виявлення і відбір літератури з теми, її вивчення — складання попе­реднього плану — написання вступу — виклад теорії і ме­тодики — вивчення досвіду роботи — формулювання висновків і рекомендацій — оформлення списку використаних джерел та додатків. Потім здійснюється літературне й техніч­не оформлення роботи, її рецензування, підготовка до захис­ту і захист курсової (дипломної) роботи.