Франція в 1945 – 1960 рр.

До вересня 1944 р. майже всю територію Франції було визволено від німецької окупації франко-англо-американськими військами і внутрішніми силами Опору. Велику роль у антифашистській боротьбі відігравав Фран­цузький комітет національного визволення, перетворений ЗО серпня 1944 р. на Тимчасовий уряд Французької Республіки, який очолив генерал Шарль де Голль. Тимчасовий уряд розпочав відбудову державного суверенітету й економіки країни в надзвичайно складних умовах післявоєнної розрухи. Обсяг промислового виробництва скоротився до 38%, сільськогосподар­ського — до 60% довоєнного рівня. Уряд де Голля здійснив націоналізацію вугільної, газової, електротехнічної промисловості, низки великих банків; у соціальній сфері здійснив заходи щодо захисту незаможних, підвищення заробітної плати і пенсій. У жовтні 1945 р. були проведені вибори до Установчих зборів, що повинні були розробити нову конституцію. Найбіль­шу кількість депутатських місць в Установчих зборах отримали представ­ники Французької комуністичної партії (ФКП), Соціалістичної партії (СФІО) і католицької партії "Народно-республіканський рух (МРП)". У коаліційному уряді (комуністи мали п'ять міністерських портфелів) точилася гостра боротьба щодо державного устрою країни. Де Голль, не знайшовши спільної мови з комуністично-соціалістичною більшістю, на початку 1946 р. пішов у відставку. У грудні 1946 р. була прийнята нова Конституція Франції — почалася 12-річна історія Четвертої республіки. Конституція встановлювала загальне право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення й освіту. Франція проголошувалася парламентською республікою. Голов­ну роль у політичному житті повинен був відігравати двопалатний парла­мент, він же обирав і президента, який мав обмежені права.

Усі уряди Четвертої республіки були коаліційними й слабкими: за 12 років — 14 урядів. Весною 1947 р. з уряду були виведені міністри-комуністи, які порушили урядову солідарність. Опинившись поза урядом, комуністи взяли курс на дестабілізацію становища в країні і захоплення влади. Соціалістична партія розірвала союз з комуністами і перейшла до співпраці з МРП і радикалами. Виникла нова урядова коаліція, відома під назвою "третьої сили" (діяла до 1951 р.). У першій половині 50-х рр. у політичній боротьбі посилюється роль Об'єднання французького народу (РПФ), створеного з ініціативи де Голля. У цей час у Франції формувалися правоцентристські уряди, куди соціалісти не входили.

З кінця 40-х рр. у Франції починається економічне піднесення. 1948 р. обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень; 1956 р. обсяг промислової продукції в 2 рази перевищив довоєнний рівень. У середині 50-х років модерні галузі промисловості Франції (паливно-енер­гетична, металургічна, машинобудувна, хімічна, радіоелектроніка) охопила науково-технічна революція.

У зовнішній політиці Франція зробила ставку на інтеграцію західноєв­ропейських країн і збереження своєї колоніальної імперії. 1948 р. Франція виступила з Великою Британією, Бельгією, Нідерландами і Люксембургом співініціатором у створенні Західного союзу для співпраці в економічній, соціальній та військово-політичній сферах. У цьому ж році Франція при­єдналася до плану Маршалла, згідно з яким одержала допомогу в розмірі понад 3 млрд дол. 1949 р. Франція вступила до Північноатлантичного пакту (НАТО). 1951 р. Франція підписала з ФРН, Німеччиною, Бельгією, Люксем­бургом і Голландією договір про Європейське об'єднання вугілля і сталі, що стало початком створення Спільного ринку (1957 р.).

Для збереження колоніальних володінь Франція вела кровопролитну невдалу війну в Індокитаї (1946—1954 рр.). Франція була змушена була надати 1954 р. незалежність Лаосу та Камбоджі, 1956 р. — Марокко і Тунісу. Однак найбільш жорстокою війною стала війна Франції проти на­ціонально-визвольного руху в Алжирі (1956—1962 рр.). Тут проживало понад 1 млн. французів, які володіли найродючішими землями Середзем­номорського узбережжя Алжиру. В Алжирі утворився реакційний союз армійської верхівки і колоніалістів, які заради збереження колонії були готові поширити воєнний конфлікт на територію Франції; тут йшла підго­товка до державного перевороту в Парижі. В травні 1958 р. ці сили органі­зували заколот в Алжирі й створили Комітет національного порятунку. Вони вимагали встановлення у Франції сильної влади і посилення бороть­би проти алжирського визвольного руху. Країна вступила в політичну кризу. 1 червня 1958 р. Національні збори затвердили главою уряду гене­рала де Голля, який отримав надзвичайні повноваження. Національні збо­ри були розпущені, а Четверта республіка перестала існувати.