Основні положення щодо управлінням виробництвом ТО і ремонтом автомобілів.
Навчальні питання
ТЕМА № ТЕА-8 Планування технічних дій з відновлення роботоздатності автомобілів. Оперативно-виробниче управління ТО і ремонтом автомобілів
8.1. Основні положення щодо керування виробництвом ТО і ремонтом автомобілів.
8.2. Форми та методи організації виробництва ТО і ремонтом автомобілів.
8.3. Оперативно-виробниче управління ТО і ТР автомобілів.
8.4. Организаційно-технологічні взаємодії між об’єктами виробничої бази ТЕА. Організація виробничого процесу ТЕА на підприємстві.
8.5. Інформаційне забезпечення технічної експлуатації автомобілів. Використання комп’ютерної техніки при керуванні виробництвом.
8.6. Контроль якості технічного обслуговування і ремонту автомобілів.
ЗМІСТ ТЕМИ
Одним з основних завдань підсистеми технічної експлуатації автомобілів є визначення шляхів і методів найбільш ефективного управління технічним станом і працездатністю автомобільного парка, тому управління є одній з найважливіших функцій фахівця. Зміст і методи управління міняються залежно від місця фахівця в ієрархії управління інженерно-технічної служби (надалі – ІТС): керівництво безпосередньо робочими, інженерами, технікою; ділянкою, цехом або підприємством; групою підприємств або галуззю.
Управління є процес перетворення інформації про стан системи (автомобіль, цех, підприємство або галузь) в певні цілеспрямовані дії, що переводять керовану систему з ізходної у відповідний стан.
Управління включає певну послідовність дій, вживану в різних комбінаціях для будь-якої системи або завдань любого характеру :
1. Визначення мети, яка стоїть перед керуванням системою (АТП, цехом, бригадою).
Від правильного визначення мети залежать і вибрані засоби, причому мета підсистеми повинна бути зв'язана з метою системи більш високого paнгу. Завдання кожного цеху або ділянки АТП повинні бути визначені так, щоб забезпечити технічну справність заданної (необхідного для перевозочного процесу) кількості і номенклатури автомобілів. Отже, постановка мети і її реалізація повинні розглядатися в рамках прогpамно-целевого підходу.
2. Отримання інформації про стан системи і про зовнішні чинники, що діють на систему.
При розробці заходів, направлених, наприклад, на підвищення коефіцієнта технічної готовності (для забезпечення перевозочного процесу), подібною інформацією будуть зведення про експлуатаційну надійність автомобілів; дані про найбільш характерні відмови, що викликають простої автомобілів в робочий час; відомості о причинах npостоїв і так далі Зовнішніми чинниками в даному випадку будуть: вимоги клієнтури, умови експлуатації, opгaнизація матеріально-технічного забезпечення і ін.
3. Обробка інформації, оцінка її точності, показності, достовірності.
4. Аналіз інформації, збір при необхідності додаткової інформації, її експертиза.
5. Ухвалення рішень, що управляють, відповідно до цілей системи, отриманої і обробленої інформації.
Під ухваленням рішення, що управляє, розуміється вибір на підставі встановлених критеріїв одного або декількох шляхів розвитку, змінюющих стан системи. Наприклад, зміна працездатності парка можливо в результаті вдосконалення системи і нормативів ТО і ремонту, підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення ВТБ і інших заходів.
6. Додання рішенню чіткою, бажано нормативної форми, що забезпечує індивідуальну відповідальність виконавців, поетапний кількісний і якісний контроль.
7. Доведення рішення до виконавців.
На цьому етапі важливою є форма передачі рішення, що забезпечує розуміння суті приймаємого рішення і що виключає двояке eгo тлумачення (сенсу, термінів виконання і ін.).
8. Реалізація дії, наприклад будівництво або реконструкція виробничої бази; освоєння нового вигляду услуг; введення нової системи морального і матеріального заохочення ремонтних робочих; напрям автомобіля в ремонт або списання і так далі
9. Отримання відгуку (реакції) системи на дії, що управляють, у вигляді нової порції інформації про зміну стану системи. При повному досягненні системою призначених цілей в заданий час управління є оптимальним. Якщо стан системи погіршав, то управління нераціональне. Якщо відбулося поліпшення стану системи, але цілі повністю не досягнуті, то управління раціональне і наступає 10...й етап : аналізуються причини, по яких цілі не були досягнуті, при необхідності мети і методи їх досягнення коректуються. Це найбільш характерний варіант багато шляхового або ітеративного досягнення цілей. Якщо ітеративний підхід реалізується, то система є навчальною.